Кішки (пол. Kiszkowie) — шляхетський рід з Підляшшя. Магнати Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. Згас у середині XVII століття. Герб — Домброва. Назва роду походить від прізвиська родоначальника, мазовецького шляхтича «Кішки» (пол. Kiszkа, ст.укр. Кишка, біл. Кішка, «кишка»)[1]. Підписувалися — «з Цехановця», або «з Дмосіна» Також — Кишки[2].

Герб Домброва

ІсторіяРедагувати

Михайло Грушевський стверджував, що Кишки «до свого походження неясні (у всякім разї не Русини, судячи по іменах)».[3] Мелетій Смотрицький називав «домом народу руського».[4] Адам Бонецький стверджував, що Кишки — гілка роду Струмилів з Дмосина у Вишгородській землі. Також він припускав, що львівський каштелян Юрій Струмило міг бути сином Юрія (Юшка) Струмила, найвищого ложничого, чи підкоморія Великого князівства Литовського.[5]

Першим представником династії був підляський боярин (шляхтич) Петро Струмило, прозваний «Кишка», дрогичинський староста, який жив у XV столітті. Його нащадок — Станіслав Петрович Кішка (пом. бл. 1514) — був з 1492 р. лідським намісником, маршалком великим литовським (1493—1499), смоленським намісником (1500—1503), великим гетьманом литовським (1503—1507), старостою Гродно з 1508 р. До XVII століття сімейство Кішок було одним з найбагатших магнатських родів Литви. Останнім представником династії був Януш Кішка (пом. 1654).

Кішки володіли великими маєтками в Підляшші Західної Білорусі, містами в Литві: Муснінкай, Маркучяй, в 1542—1614 роках володіли м. Кедайняй.

Представники родуРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Rymut, К. Nazwiska Polaków • Słownik historyczno-etymologiczny. T. I. Kraków: Instytut Języka Polskiego PAN, 1999, s. 402; Słownik najstarszych nazwisk polskich. Warszawa: Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy, 2007, s. 66.
  2. Яковенко, Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. Київ: Критика, 2008.
  3. Грушевський М. Історія Україна-Руси. — Т. V. — С. 30.
  4. Сергійчук В. У боротьбі за власну гідність // Голос України. — К., 2017. — № 126 (6631) (12 лип.). — С. 10. — (Історія краю).
  5. Boniecki A. Herbarz polski… — Cz. 1. — t. 10. — S. 101.
  6. Радзівіли. Альбом партретау. — Мн., 2010. — С. 60. — ISBN 978-985-11-0491-4.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати