Відкрити головне меню

Картвелологія, або ж грузинозавство — комплексна гуманітарна дисципліна, предметом вивчення якої є грузинська культура, історія, лінгвістика, літературознавство, мистецтво, археологія, фольклор, етнографія та джерелознавство. Іноді даний термін визначають у вузькому сенсі (картвелістика) — як науку, що вивчає грузинську філологію та літературу.

Грузія (Сакартвело), спадкоємець стародавньої Колхіди та Іберії, лежить на кордоні Європи та Азії, на схід від Чорного моря, у південно-західній частині Кавказу.

Королівство Картлі, згадуване в класичних джерелах, як Іберія, виникло на рубежі IV-III ст. до н. е., приблизно на території сучасної Грузії. Писана історія країни починається з того часу.

З 1991 року розпочинається історія незалежної Грузії. Сьогодні вона є географічним, економічним та культурним мостом між Сходом і Заходом.

Протягом останніх десятиліть інтерес до картвелології зростає. Найперспективніші теми наукових розробок:

Зміст

Дослідники грузинської проблематикиРедагувати

Ще на початку XV cт. європейці вже мали уявлення про Кавказ завдяки «Книзі пізнання світу» Йогана де Галоніфонтібуса[ru][1] (1404). Пізніше цікавість до Грузії виникла завдяки мандрівці Кавказом французького ботаніка Жозефа Піттона де Турнефора та історичним розвідкам царевича Теймураза Багратіоні[en]. Початок науковому вивченню грузинської історії та археології поклав француз Марі-Фелісіте Броссе.

Великий внесок у розбудову картвелології внесли дослідники ХІХ-ХХІ століть:

Українська картвелологіяРедагувати

Перші українські розвідки на грузинську тематику з'являються в XIX ст. Перу українського вченого Миколи Гулака належать праці «Про „Барсову шкуру“ Руставелі» (1884) та «Про місце грузинської мови в сім'ї індоєвропейських мов» (1899). Його двоюрідний брат Олександр Навроцький вперше переклав українською мовою «Витязя в тигровій шкурі» Шота Руставелі[2].

Г. Лебединцем було знайдено у праці царського полковника Бартоломея[ru] «Поїздка до вільної Сванетії в 1853 році» згадку про можливе проживання там асимільованих нащадків запорожців. Ця гіпотеза ним була суттєво доповнена і обґрунтована[3].

На початку XX ст. грузинську етнографію досліджував уродженець України Микола Державін. Його перу належать такі праці: «Короткий нарис історії Батумського краю» (1902), «Весілля у гурійців-мусульман в околицях Батума» (1902), «Історико-етнографічний нарис Батумського краю» (1906), «Сліди давньогрузинських цехових організацій за даними сучасної етнографії» (опублікована набагато пізніше за час написання — в 1926 році)[4].

В 1930-х роках, у Харкові працював дослідник україно-грузинських літературних зв'язків Г. Наморадзе. Він займався перекладацькою роботою, ним також було написано «Короткий нарис грузинської літератури», працю «Культурні зв'язки України і Грузії». Цим вченим також була укладена частина українсько-грузинського словника, який так і не був виданий — в 1936 році картвелолога було репресовано.

Дослідження україно-грузинських взаємин сьогодні складають багату бібліографію різномовних видань. Давній період їх (до початку XIX ст.) ґрунтовніше висвітлений українськими та грузинськими істориками (О.Жужунадзе, Я.Цінцадзе, Д.Джанелія).

Упродовж півстоліття в Україні працює потужний колектив учених-картвелологів (академік, чотири доктори наук, п'ятеро перекладачів з оригіналу — членів СПУ, аспіранти), якими створено україномовну бібліотеку грузинської класичної й сучасної літератури. В Київському університеті ім. Т.Шевченка було готують спеціалістів за фахом «картвелологія, грузинську мова і література»[5].

Одним з найвизначніших вітчизняних картвелологів є Григорій Халимоненко. У його творчому доробку монографія «Історія грузинської літератури», а також переклади письменників Т.Чіладзе, А.Сулакаурі, Г.Леонідзе, Шота Руставелі.

В 2014 році Артем Іванцов опублікував працю «Між двох Іберій»[6], яка представляє собою масштабні історичні та топонімічні побудови на основі альтернативної картвелології[7].

Картвелознавчі центриРедагувати

Нині на території Грузії існує ряд центрів і об'єднань, покликаних популяризувати власну культурну спадщину. Фонд картвельських (грузинських) досліджень є основою для діяльності Центру картвельських досліджень (засновано в 1992 році). Центр картвельських досліджень функціонує в Тбіліському державному університеті як самостійний культурно-освітній підрозділ. Центр націлений на сприяння розвитку грузинської культури та розвій картвелології як міжнародної дисципліни. Він координує дослідження та допомагає іноземним студентам та вченим, які займаються картвелологією. Це єдиний Центр картвелістичних досліджень у світі[8].

Крім цього, за активного сприяння доктора філологічних наук, професора Елгуджі Хінтібідзе (Інститут грузинської літератури) створено Школу картвелології, Міжнародну асоціацію підтримки картвелологіі, науковий журнал «Картвелолог» (грузинською і англійською мовами)[9].

Кожні п'ять років у Тбілісі проходять симпозіуми картвелології, куди з'їжджаються провідні картвелісти з різних країн світу. В 2016 році відбувся VII Міжнародний симпозіум картвелологіі[10].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ИОАНН ДЕ ГАЛОНИФОНТИБУС. КНИГА ПОЗНАНИЯ МИРА
  2. Навроцький Олександр Олександрович
  3. Лебединец Г. Следы поселения запорожцев в Сванетии (из письма в редакцию) // Киевская старина. — 1885. — Том XI. — С. 403—406.
  4. Мосенкіс Ю. Л. Спадщина академіка М. С. Державіна й сучасний навчальний процес // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. — 2009. — Випуск 10. — С. 117.
  5. Грицик Людмила. Українознавство в Грузії: шляхи розвитку, проблеми, перспективи
  6. Артем Иванцов. Меж двух Иберий. Днепропетровск. — 2014.
  7. З анотації книги: «Системне історико-лінгвістичне дослідження, що є доказом того, що весь древній світ говорив на мовах картвельської мовної сім'ї»
  8. Фонд картвельських досліджень (англ.)(груз.)
  9. Картвелолог. Журнал грузинознавчих студій (англ.)(груз.)
  10. Зардашвили Н. Картвелолог я, картвелолог… // Русский клуб.

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати