Вікіпедія

Семітські мови

мовна сім’я

Семі́тські мо́ви — сім'я мов, складова афразійської макросім'ї. Нині існує близько 77 живих семітських мов (діалектів), які поширені переважно серед семітських народів Близького Сходу, в Північній Африці та на Сомалійському півострові. Найчисельнішими з семітських мов є арабська макромова[en] (понад 360 млн носіїв), амхарська мова (понад 57 млн), тигринья та новоіврит[en] (до 10 млн кожна). Стародавні семітські мови, такі як еблаїтська (3-тє тисячоліття до н. е.), аккадська (XXIII століття до н. е.), аморитська (XV століття до н. е.), фінікійська (XII століття до н. е.) є одними з найдавніших письмових мов[en], відомих людству. В різний період історії деякі з семітських мов слугували як лінгва франка в різних регіонах: аккадська, арамейська, амхарська та арабська мови, з яких остання дотепер також використовується для міжнародного спілкування.

Семітські мови
Поширені: Західна Азія, Північна Африка, Північно-Східна Африка, Мальта
Класифікація: Афразійські мови
 Семітські мови
Групи:
Кількість носіїв: 350 млн.
ISO 639-2 and 639-5: sem

Історичне поширення семітських мов

Термін «семітський» створений у 1781 році геттінгенським філологом Августом Людвігом Шлецером та походить від імені біблійного персонажа, одного з трьох синів Ноя в Книзі Буття, Сима, який за легендою вважається предком арамейців, ассирійців, еламітів, халдеїв та лідійців.

Короткий опис

ред.
 
Хронологія виникнення та розвитку семітських мов

Семітськими мовами говорять близько 300 млн осіб. Якщо найраніші пам'ятки арабської мови відомі з 4 ст. н. е., а сама мова набуває великого поширення у Пд. і Сх. Середземномор'ї у зв'язку з експансією ісламу від 7 ст., то письмові пам'ятки давньоєврейської мови сягають ще 12 ст. до н. е.[1][2]. Особливу роль відіграли семітські мови, зокрема, фінікійська, у виникненні й формуванні буквеного письма.

Арабська мова (понад 200 млн мовців), одна з 6 офіційних і робочих мов Генеральної Асамблеї ООН, державна у 22 країнах Середземномор'я і Близького Сходу, у тому числі в одній європейській країні — Мальті (де своєрідний різновид цієї мови — мальтійська — просякнутий численними романськими елементами і має пристосовану латинську писемність). Розуміння класичної арабської мови — мови Корану — об'єднує всіх мовців — носіїв живих діалектів арабської мови. Перший запис Корану було здійснено 651 р. особливим арабським письмом, що сформувався на початку 6 ст. у Лахмідському князівстві в Аравії. Ця давня форма мови досі зберігається в основних рисах у сучасній літературі й письмовій сфері спілкування в цілому. Втративши державність внаслідок турецьких завоювань XV—XVI ст. (за винятком східних і внутрішніх районів Аравійського півострова), арабські країни відновили свою суверенність лише у XIX-ХХст.

Іврит (понад 5 млн мовців) — сучасне продовження давньоєврейської мови Старого Заповіту (12-3 ст. до н. е.). Офіційна мова Держави Ізраїль від часу її заснування (1947 р.). Вийшовши з живого вжитку ще 2,5 тис. років тому, давньоєврейська, тим не менше, залишалася мовою релігійної практики та духовної і світської літератури високого стилю. Від кінця 18 ст. на цім ґрунті у євреїв Східної Європи сформувалася осучаснена мова просвітницької та художньої літератури — іврит, що згодом стає і розмовною мовою щоденного спілкування. Довгий час іврит мав кілька норм вимови, які уніфіковано лише на початку 20 ст. Основу словника становить збагачений за рахунок нових значень лексичний фонд давньоєврейської мови (наприклад, xas^mal у Біблії «бурштин», тепер іще й «електрика»), усталення словосполучень, формування віддієслівних імен і запозичення з давніх і сучасних мов.

Характерні риси семітських мов — обмежена кількість голосних (а, і, u короткі й довгі), наявність трьох рядів приголосних (дзвінкі, глухі та «емфатичні», тобто, напружені, веляризовані або глотизовані). Корінь дієслова звичайно складають три приголосні, що несуть основне словникове значення, тоді як голосне «заповнення» між приголосними додає, разом з афіксами, уточнення основного значення та граматичну інформацію. Наприклад, арабське kataba — він написав, kutiba — був написаний, 'aktaba — змусив написати, ka_tib — писар, kita_b -книга, maktab — місце або час письма, школа, maktu_b — написаний і т. д.

У семітських мовах існує категорія «статусів» або станів імен, що залежить від синтаксичної ролі даного імені в реченні. Розрізняють 2 роди — чол. і жін. В живих семітських мовах відмінків немає. Є три числа: однина, двоїна і множина. Прикметники відрізняються від іменників іноді суфіксом -і, переважно ж відмінним способом утворення множини, а також синтаксично. Серед займенників розрізняють: а) особові самостійні (необов'язкові до вжитку); б) присвійні самостійні (архаїчні, рідкісні); в) широко вживані суфіксальні: при іменах — присвійні, при дієсловах — об'єктні показники; г) питальні; ґ) відносні — для утворення ізафету.

Дієслово відображає категорії особи, числа, роду, суб'єкта, виду/часу, породи і способу. Особливо характерна для семітських мов наявність так званих порід (підсилювальної, примусової, зворотної тощо), що змінюють первісне значення дієслова. Кожна порода має повну парадигму дієвідмінювання, яка визначає усі дієслівні категорії та включає віддієслівні імена.

Словотвір — афіксальний і переважно через внутрішню флексію (що шляхом зміни голосних всередині кореня дозволяє утворювати імена дії та стану, місця, знаряддя, одиничності, збірності, фаху тощо). Значну синтаксичну роль відіграє означення в род. відмінку, яке завжди передує означеному слову. Звичайний порядок слів у реченні: PSO (присудок, підмет, додаток).

Семітські мови представлені у Європі переважно невеликими, але важливими діаспорами івриту і арабської мови з несхожими історичними долями.

Запозичення до української мови

ред.

Про культурно-історичну роль семітських мов у європейському цивілізаційному процесі говорять, зокрема, численні арабські топоніми в Європі: Мадрид, Гібралтар, Трафальгар, Фатіма, Арбат (у Москві), а також назва Бессарабії (від ар. мосараб «християнин — підданий мусульманської держави»).

До запозичень з арабської мови належать такі типові українські слова як: борг, кайдани, кат, кава, жупан, хустка, хабар, шана, шановний, а також відомі й в інших мовах арабізми на зразок слів: харчі, казна, сироп, раса, юбка, шуба, хустка, атлас, абрикос, цифра, арсенал, калібр, зеніт, азимут, алгоритм, альманах, калій, амальгама, аварія, гашиш, еліксир, алкоголь, гудрон, нашатир, бензин, алгебра, матрац, ладан, табурет, мінарет, альков, масаж, могорич, марципан, мигдаль, мулат, лютня, азарт, мусон, сатин, шифр, факір, фанфари, фата, сафарі, талісман, жирафа, лев, мафія, бісер, карат та інші.

З гебрейської запозичені: амінь, паска, субота, сатана, рабин, кабала, махлювати, фарисей, хам, шабаш, ювілей, бегемот, а також через греків — імена Михайло, Гаврило та ін.

З фінікійської — кадка, мапа; з давньоєгипетської — блуза, карта, хартія, лілея, оаза, піраміда, фараон, хімія, натрій, папір, гума, канапа, а також ім'я Сидір (Ісидор «дар Ізиди»).

Арабське походження має назва Арабатської стрілки в Криму; фінікійські назви — Африка, Європа, Барселона, Корсика, Лісабон, Малага; берберська назва — Гранада.

Класифікація

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Развитие языка. Еврейское агентство (рос.). 10 серпня 2015. Процитовано 26 травня 2021.
  2. ↑ ДРЕВНЕЕВРЕЙСКИЙ ЯЗЫК - Древо. drevo-info.ru (рос.). Процитовано 26 травня 2021.

Джерела

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Семітські_мови&oldid=43517744