Відкрити головне меню

Карл Фрідріх Отто Вольф (нім. Karl Friedrich Otto Wolff; 13 травня 1900, Дармштадт — 15 липня 1984, Розенгайм) — один з вищих офіцерів СС, обергруппенфюрер СС і генерал військ СС. Кавалер Німецького хреста в золоті.

Карл Вольф
нім. Karl Wolff
Bundesarchiv Bild 146-1969-171-29, Karl Wolff.jpg
Ім'я при народженні Карл Фрідріх Отто Вольф
Народився 13 травня 1900(1900-05-13)[1][2][3]
Дармштадт, Гессен, Німеччина
Помер 15 липня 1984(1984-07-15)[1] (84 роки)
Розенгайм, Верхня Баварія, Баварія, ФРН
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність політик, офіцер
Володіє мовами німецька[1]
Учасник Перша світова війна, Західний фронт, Друга світова війна і Італійська кампанія
Членство СС[4]
Посада депутат рейхстагу Третього рейху[d]
Військове звання генерал і обергруппенфюрер
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[4]
Батько Karl Wolff[d]
Нагороди
Золотий німецький хрест
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Медаль «У пам'ять 22 березня 1939 року»
Золотий партійний знак НСДАП
Медаль «За вислугу років у СС» (12 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (8 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (4 роки)
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Німецький Олімпійський знак 1-го класу
Кавалер Великого хреста ордена Корони Італії
Великий офіцер ордена Святих Маврикія й Лазаря
Order of Saint Sava Ribbon.PNG
Почесний кут старих бійців
Кільце «Мертва голова»
IMDb nm0938273

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Син судового радника. Після закінчення католицької школи в Дармштадті в квітні 1917 року добровольцем пішов служити в армію. Учасник Першої світової війни на Західному фронті, лейтенант (1918). У 1920 році демобілізований, працював в банках і торгових фірмах у Франкфурті-на-Майні. У 1923 році одружився з Фрідою фон Рьомгельд, дочки великого промисловця фон Рёмхельда, і заснував власну торгово-адвокатську контору «Карл Вольф-фон Рьомгельд».

7 жовтня 1931 року вступив у НСДАП (партквиток № 695 131) та СС (квиток № 14 235). 18 лютого 1932 року одержав звання штурмфюрер СС. У березні 1933 року Карл Вольф став ад'ютантом прем'єр-міністра Баварії генерала Франца фон Еппа. З червня 1933 року — ад'ютант, а з 1935 року шеф-ад'ютант рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера. Відігравав важливу роль в арешті багатьох керівників СА під час «Ночі довгих ножів» 30 червня 1934 року. У квітні 1936 року обраний депутатом рейхстагу від Гессена. 9 листопада 1936 роки після створення Особистого штабу рейхсфюрера СС став його начальником. Брав участь у створенні СС, найближчий соратник і найбільш довірена особа Гіммлера. Один з авторів символіки та ідеології СС. З 1939 року одночасно був особистим представником Гіммлера в ставці Адольфа Гітлера. Супроводжував Гіммлера в усіх його поїздках, в тому числі і в концентраційні табори. У 1942 році за особистим дорученням рейхсфюрера СС здійснював керівництво перевезенням неблагонадійного населення і євреїв з Варшави до табору знищення Треблінка (всього за його наказом було знищено близько 300 000 чоловік).

З 18 лютого 1943 року — верховний керівник СС і поліції в Вероні (Північна Італія). З 23 вересня 1943 року — верховний керівник СС і поліції Італії, з 26 липня 1944 року одночасно був уповноваженим Вермахту при уряді Італійської соціальної республіки.

За дорученням Генріха Гіммлера і Вальтера Шелленберга встановив контакт з американцями за посередництвом Папи Римського Пія XII. 8 березня 1945 року зустрівся в Цюріху (Швейцарія) з групою американських представників на чолі з Алленом Даллес, з яким обговорив питання про капітуляцію італійських і німецьких військ в Італії; після цієї зустрічі мали місце ще кілька зустрічей в Цюріху. 12 березня Вашингтон офіційно повідомив Москву про переговори, що ведуться; Сталін зажадав допуску до переговорів радянських представників, але отримав відмову (як пояснював згодом посол США в СРСР Вільям Гарріман, американці побоювалися, що радянські представники зірвуть переговори, ставлячи нездійсненні умови).

Під час переговорів постійно перебував під тиском Генріха Гіммлера і Ернста Кальтенбруннера — з одного боку, і Аллена Даллеса — з іншого. Американці висловлювали сумнів у повноваженнях К. Вольфа і в здатності СС організувати капітуляцію німецьких військ в Італії, які перебувають в підпорядкуванні армійського командування (генерал-фельдмаршал Альберт Кессельрінг). Вольфа неодноразово відкликали до Берліна, де від нього вимагали повної звітності про переговори. Однак відкрити всі деталі переговорів він відмовився, оскільки в разі невдачі потрапив би під звинувачення в державній зраді. Наприклад, для підтвердження своїх повноважень і намірів, він представив союзникам в Швейцарії карти дислокації німецьких військ в Італії, що значно полегшувало американцям плани подальшого наступу на Апеннінах.

Після війниРедагувати

Після капітуляції і окупації Німеччини союзниками Вольф від окупаційної влади не ховався, оскільки розраховував на компенсацію з боку переможців. Ще на початку переговорів в Швейцарії він дав зрозуміти союзникам, що в майбутньому уряді Німеччини розраховує на пост міністра внутрішніх справ. Однак незабаром він був інтернований американськими військами і в 1946 році засуджений німецьким судом до 4 років трудових таборів. У 1949 році був звільнений. Незважаючи на сильні матеріальні втрати, Вольф до 50-х років XX ст. досяг того ж рівня особистого добробуту, який був у нього в кращі роки його служби в СС.

Як вважає професор Гарвардського університету Річард Брайтман, нагородою Вольфу за участь в переговорах в Швейцарії з боку А. Даллеса було збереження Вольфу життя. Більш справедливим було б посадити Карла Вольфа як військового злочинця на лаву підсудних Нюрнберзького процесу поруч з Е. Кальтенбруннером. Для цього у американців були всі підстави. Однак в такому випадку Вольф б заговорив і його версія історії переговорів і капітуляції в Італії суттєво б відрізнялася від версії Аллена Даллеса, яка тривалий час вважалася основною і авторитетною. Крім того, потенційні визнання Вольфа серйозно підірвали б авторитет Управління стратегічних служб і створюване на його базі ЦРУ, а також завдали б шкоди всьому комплексу союзницьких відносин.

Лише після відставки А. Даллеса з поста директора ЦРУ в 1961 році Карл Вольф був знову заарештований тепер уже німецькою владою за звинуваченням у сприянні вбивству близько 300 000 євреїв (депортація їх в Треблінку). Карл Вольф заперечував свою участь у Голокості і посилався на забудькуватість. Однак 30 вересня 1964 року був засуджений до 15 років тюремного ув'язнення. У 1971 році був звільнений за станом здоров'я.

Помер Карл Вольф 15 липня 1984 року в Розенгаймі в Баварії, похований в Прін-ам-Кімзе.

ЗванняРедагувати

За словами самого Вольфа, 20 квітня 1945 року Гітлер присвоїв йому звання оберстгруппенфюрера СС і генерал-полковника військ СС, однак документального підтвердження цьому немає.

НагородиРедагувати

Перша світова війнаРедагувати

Міжвоєнний періодРедагувати

Друга світова війнаРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. SNAC — 2010.
  3. Find a Grave — 1995. — ed. size: 165000000
  4. а б Dienstaltersliste der Schutzstaffel der NSDAP, Stand vom 1. Dezember 1936 — 1936.