Карл Фрідріх Отто Вольф (нім. Karl Friedrich Otto Wolff; 13 травня 1900, Дармштадт — 15 липня 1984, Розенгайм) — один з вищих офіцерів СС, обергруппенфюрер СС і генерал військ СС. Кавалер Німецького хреста в золоті.

Карл Вольф
нім. Karl Wolff
Bundesarchiv Bild 146-1969-171-29, Karl Wolff.jpg
Ім'я при народженні Карл Фрідріх Отто Вольф
Народився 13 травня 1900(1900-05-13)[1][2][…]
Дармштадт, Німецький союз
Помер 15 липня 1984(1984-07-15)[1] (84 роки)
Розенгайм, Верхня Баварія, Баварія, ФРН
Країна Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність політик, офіцер
Знання мов німецька[1]
Заклад Генріх Гіммлер[4]
Учасник Перша світова війна, Західний фронт, Друга світова війна і Італійська кампанія
Членство СС[5]
Роки активності з 1917
Посада депутат рейхстагу Третього рейхуd
Військове звання генерал і обергруппенфюрер
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[5]
Батько Karl Wolffd
Нагороди
Золотий німецький хрест
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Німецький Олімпійський знак 1-го класу
Великий офіцер ордена Святих Маврикія й Лазаря
Командор ордена Святих Маврикія й Лазаря
Кавалер Великого хреста ордена Корони Італії
Великий офіцер ордена Корони Італії
Order of Saint Sava Ribbon.PNG
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Золотий партійний знак НСДАП
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» з Празьким градом
Медаль «У пам'ять 22 березня 1939 року»
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Почесний знак «За турботу про німецький народ»
Медаль «За вислугу років у СС» (12 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (8 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (4 роки)
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Почесний кут старих бійців
Кільце «Мертва голова»
Спортивний знак СА
Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку
IMDb nm0938273

ЖиттєписРедагувати

Син судового радника. Після закінчення католицької школи в Дармштадті в квітні 1917 року добровольцем пішов служити в армію. Учасник Першої світової війни на Західному фронті, лейтенант (1918). У 1920 році демобілізований, працював в банках і торгових фірмах у Франкфурті-на-Майні. У 1923 році одружився з Фрідою фон Рьомгельд, дочки великого промисловця фон Рёмхельда, і заснував власну торгово-адвокатську контору «Карл Вольф-фон Рьомгельд».

7 жовтня 1931 року вступив у НСДАП (партквиток № 695 131) та СС (квиток № 14 235). 18 лютого 1932 року одержав звання штурмфюрер СС. У березні 1933 року Карл Вольф став ад'ютантом прем'єр-міністра Баварії генерала Франца фон Еппа. З червня 1933 року — ад'ютант, а з 1935 року шеф-ад'ютант рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера. Відігравав важливу роль в арешті багатьох керівників СА під час «Ночі довгих ножів» 30 червня 1934 року. У квітні 1936 року обраний депутатом рейхстагу від Гессена. 9 листопада 1936 роки після створення Особистого штабу рейхсфюрера СС став його начальником. Брав участь у створенні СС, найближчий соратник і найбільш довірена особа Гіммлера. Один з авторів символіки та ідеології СС. З 1939 року одночасно був особистим представником Гіммлера в ставці Адольфа Гітлера. Супроводжував Гіммлера в усіх його поїздках, в тому числі і в концентраційні табори. У 1942 році за особистим дорученням рейхсфюрера СС здійснював керівництво перевезенням неблагонадійного населення і євреїв з Варшави до табору знищення Треблінка (всього за його наказом було знищено близько 300 000 чоловік).

З 18 лютого 1943 року — верховний керівник СС і поліції в Вероні (Північна Італія). З 23 вересня 1943 року — верховний керівник СС і поліції Італії, з 26 липня 1944 року одночасно був уповноваженим Вермахту при уряді Італійської соціальної республіки.

За дорученням Генріха Гіммлера і Вальтера Шелленберга встановив контакт з американцями за посередництвом Папи Римського Пія XII. 8 березня 1945 року зустрівся в Цюріху (Швейцарія) з групою американських представників на чолі з Алленом Даллес, з яким обговорив питання про капітуляцію італійських і німецьких військ в Італії; після цієї зустрічі мали місце ще кілька зустрічей в Цюріху. 12 березня Вашингтон офіційно повідомив Москву про переговори, що ведуться; Сталін зажадав допуску до переговорів радянських представників, але отримав відмову (як пояснював згодом посол США в СРСР Вільям Гарріман, американці побоювалися, що радянські представники зірвуть переговори, ставлячи нездійсненні умови).

Під час переговорів постійно перебував під тиском Генріха Гіммлера і Ернста Кальтенбруннера — з одного боку, і Аллена Даллеса — з іншого. Американці висловлювали сумнів у повноваженнях К. Вольфа і в здатності СС організувати капітуляцію німецьких військ в Італії, які перебувають в підпорядкуванні армійського командування (генерал-фельдмаршал Альберт Кессельрінг). Вольфа неодноразово відкликали до Берліна, де від нього вимагали повної звітності про переговори. Однак відкрити всі деталі переговорів він відмовився, оскільки в разі невдачі потрапив би під звинувачення в державній зраді. Наприклад, для підтвердження своїх повноважень і намірів, він представив союзникам в Швейцарії карти дислокації німецьких військ в Італії, що значно полегшувало американцям плани подальшого наступу на Апеннінах.

Після війниРедагувати

Після капітуляції і окупації Німеччини союзниками Вольф від окупаційної влади не ховався, оскільки розраховував на компенсацію з боку переможців. Ще на початку переговорів в Швейцарії він дав зрозуміти союзникам, що в майбутньому уряді Німеччини розраховує на пост міністра внутрішніх справ. Однак незабаром він був інтернований американськими військами і в 1946 році засуджений німецьким судом до 4 років трудових таборів. У 1949 році був звільнений. Незважаючи на сильні матеріальні втрати, Вольф до 50-х років XX ст. досяг того ж рівня особистого добробуту, який був у нього в кращі роки його служби в СС.

Як вважає професор Гарвардського університету Річард Брайтман, нагородою Вольфу за участь в переговорах в Швейцарії з боку А. Даллеса було збереження Вольфу життя. Більш справедливим було б посадити Карла Вольфа як військового злочинця на лаву підсудних Нюрнберзького процесу поруч з Е. Кальтенбруннером. Для цього у американців були всі підстави. Однак в такому випадку Вольф б заговорив і його версія історії переговорів і капітуляції в Італії суттєво б відрізнялася від версії Аллена Даллеса, яка тривалий час вважалася основною і авторитетною. Крім того, потенційні визнання Вольфа серйозно підірвали б авторитет Управління стратегічних служб і створюване на його базі ЦРУ, а також завдали б шкоди всьому комплексу союзницьких відносин.

Лише після відставки А. Даллеса з поста директора ЦРУ в 1961 році Карл Вольф був знову заарештований тепер уже німецькою владою за звинуваченням у сприянні вбивству близько 300 000 євреїв (депортація їх в Треблінку). Карл Вольф заперечував свою участь у Голокості і посилався на забудькуватість. Однак 30 вересня 1964 року був засуджений до 15 років тюремного ув'язнення. У 1971 році був звільнений за станом здоров'я.

Помер Карл Вольф 15 липня 1984 року в Розенгаймі в Баварії, похований в Прін-ам-Кімзе.

ЗванняРедагувати

За словами самого Вольфа, 20 квітня 1945 року Гітлер присвоїв йому звання оберстгруппенфюрера СС і генерал-полковника військ СС, однак документального підтвердження цьому немає.

НагородиРедагувати

Перша світова війнаРедагувати

Міжвоєнний періодРедагувати

Друга світова війнаРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати