Василь Еллан-Блакитний
Васи́ль Елла́н-Блаки́тний (справжнє ім'я Василь Михайлович Елланський; 28 грудня 1893 (9 січня 1894), Хмільниця, Чернігівський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія — 4 грудня 1925, Харків) — український діяч і письменник. Член ЦК КП(б)У в березні — квітні 1920 року. Член Тимчасового бюро ЦК КП(б)У в квітні — листопаді 1920 року.
Життєпис
ред.Народився 28 грудня 1893 [9 січня 1894] року в с. Хмільниця, Чернігівська губернія, Російська імперія[2], у родині Михайла Васильовича Елланського, на той час парафіяльного священника Воскресенської церкви села Хмільниця. Раніше вважалося що Василь Елланський народився 31 грудня 1893 (12 січня 1894) року в селі Козел[3], нині село Михайло-Коцюбинське, Чернігівський район, Чернігівська область, Україна, цю дату та місце народження наводили в енциклопедіях та словниках. Батько 1890 року закінчив Чернігівську духовну семінарію; з 1891 до жовтня 1894 року — священник Воскресенської церкви в селі Хмільницях Чернігівського повіту Чернігівської губернії, з початку жовтня 1894 року — священник Покровської церкви в селі Козел Чернігівського повіту Чернігівської губернії; помер 19 вересня (1 жовтня) 1902 року й залишив трьох синів і дочку на утриманні дружини — Анни Вікторовни Мозолевської. Відтоді єдиним джерелом існування сім'ї була материна пенсія. У 1903 році сім'я Елланських переїхала до Чернігова, де спершу винаймала дешеву квартиру в Холодному Яру, на околиці міста.
1906 року за допомогою родичів матері купили невеличкий будинок, що містився в глухому завулкові на вулиці Селюка, 24-а. Тут Василь прожив до осені 1914 року, коли виїхав до Києва. Але й після того часто навідувався сюди, а 1917 року майже цілий рік разом з родиною мешкав у Чернігові. Ще за життя батько Василя категорично заявляв, що не пустить дітей іти попівською стежкою; тієї ж думки була й мати. Але по смерті батька сім'я жила в таких злиднях, що мати мусила віддати дітей до духовної школи, де їм було гарантовано безкоштовне навчання. Старший брат Василя, що жив у Чернігові при бурсі, захворів і помер. Тому, перебравшись до міста, мати тримала Василя при собі. Навчатися Василь почав рано, але до духовної семінарії вступив лише в десять років, бо мати, пригнічена смертю старшого сина, упадала над хворобливим Василем. У школі він учився погано і двічі залишався в одному класі. Перешкоджало навчанню погане здоров'я, а ще більше — читання книжок. Навіть обідаючи, він мав коло себе книжку.
З 1910 року письменник навчався в Чернігівській духовній семінарії, яку відверто не любив. Відвідував знамениті «суботи» у вітальні Михайла Коцюбинського, де його перші вірші (писати почав з 1912 року) майстер сприйняв із доброзичливою увагою. По закінченні четвертого класу (1914) вступив на економічне відділення Київського комерційного інституту, де вже навчався його давній, ще з бурси, приятель — Павло Тичина. Соціально-економічні дисципліни, що викладалися тут, були до душі молодому Василеві Елланському.
Очолював Чернігівське відділення Братства самостійників. У серпні 1914 року за його дорученням майбутній український письменник Аркадій Казка в Спаському соборі в Чернігові прийняв присягу на вірність Братству в юнака-гімназиста Романа Бжеського[4].
За спогадами Романа Бжеського, Василь «… був запальною, експансивною і екзальтованою людиною з рвучкими рухами і нахилом наказувати»[4].
Інститут він не закінчив. У 1917 році недавній студент з головою поринув у революційну роботу: революційні гуртки, товариство «Просвіта», участь в організації повітового селянського з'їзду на початку літа 1917 року. Усе це закономірно привело Василя Елланського до партії українських есерів. Він став її активістом, а незабаром і головою Чернігівського губернського комітету. За часів УНР навесні 1918 року Василь Михайлович потрапив до Лук'янівської в'язниці за антиурядове звернення «До робітників і селян України». У революційні роки Василь Елланський брав участь у створенні підпільної друкарні в Одесі, керував повстанням проти гетьмана в Полтаві, під час наступу військ Денікіна, переховуючись у сторожці на Байковому кладовищі, керував київським боротьбистським підпіллям.
З травня 1920 року працював завідувачем відділу по роботі на селі ЦК КП(б)У.
Після злиття українських комуністів-боротьбистів з КП(б)У вів боротьбу проти націоналістичних тенденцій у партії та державі («опозиційна» промова Василя Блакитного на конференції КП(б)У в листопаді 1920 року), кинув усі свої сили й енергію на організацію культурного відродження в Українській СРР. Перший редактор урядової україномовної газети «Вісти ВУЦВК» (з 28 травня 1920 по 4 грудня 1925 року)[5] та додатка до неї — «Література. Наука. Мистецтво» (пізніша назва — «Культура і побут»). Заснував і редагував журнали «Всесвіт», «Червоний перець». Певний час був головою колегії Державного видавництва України. Організатор і керівник першої спілки пролетарських письменників «Гарт», що мала філії в багатьох містах України й навіть у Канаді.
Тяжка хвороба серця, яку з раннього дитинства мав Еллан-Блакитний, призвела до його смерті на 32-му році життя. 4 грудня 1925 року Василь Михайлович помер у Харкові (тоді столиця Української СРР). 5 грудня 1925 року за невтомну роботу на користь робітниче-селянських мас нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора УСРР (посмертно)[6][7][8]
Після смерті було зроблено розтин тіла, мозок переданий для детального дослідження до морфологічного відділу Українського психоневрологічного інституту (розтин робив академік Микола Мельников-Розведенков). Вага мозку склала 1500 г. У висновку зроблено припущення, що виявлений за дослідження менінго-енцефаліт розвився протягом кількох днів[9]
Радянська влада затаврувала поета як «буржуазного націоналіста» й «бандита»; його було навіть посмертно засуджено до найвищої міри покарання[10]. 1934 року було демонтовано надгробок, встановлений його друзями на могилі в Харкові. Твори письменника було офіційно заборонено[11], а його товаришів по партії боротьбистів розстріляно чи заслано до Сибіру.
Після XX з'їзду КПРС Василя Еллана-Блакитного було реабілітовано.
Творчість
ред.Василь Еллан почав писати вірші з 1912 року. 1917 року поет написав вірш «Вперед» («Ні слова про втому!»), що позначив вступ автора у період творчої зрілості. Образний світ його поезії (основна частина його лірики написана 1917–1920 років) — це світ, яким бачить його революціонер, що визнав за закон свого життя боротьбу й саможертовність з усім її аскетизмом і «неувагою» до «простих» життєвих реалій тих самих «мільйонів», за які він бореться. Вірші вийшли в його збірці «Удари молота і серця» (Київ, 1920, 24 с.)
Після 1921—1922 років ліричний голос Василя Еллана поволі стихав. Був автором багатьох статей-передовиць в газеті «Вісті ВУЦВК», де послідовно пропагував діяльність комуністичної партії. На ситуацію в країні і міжнародне життя він реагував переважно сатиричною поезією. Протягом 1924–1925 років він видав три книги віршованої газетної сатири: «Нотатки олівцем», «Радянська гірчиця», «Державний розум». У доробку письменника низка новелістичних етюдів та нарисів («Фабрична», «Лист без адреси», «Наші дні» та інші) і значна за обсягом публіцистична проза політичної та загальнокультурної тематики, а також низка вагомих статей і виступів із питань літератури й мистецтва. Цій творчій трансформації Еллана присвятив статтю Микола Хвильовий.
Зразки поетичної творчості
ред.Вперед
Ні слова про втому! Ні слова про спокій!
Хай марші лунають бадьорі й гучні…
Хоч ніч облягає, — та в пітьмі глибокій
Вже грають-палають досвітні вогні…
Товариші, друзі! Бадьорі й завзяті,
Єднаймо одсталих плечем до плеча!
Гей, хто нам посміє шляхи замикати?
Горять наші очі, як вістря меча.
Ми вийшли давно вже у путь нам відому,
Хай кулі ворожі назустріч летять.
Ні слова про спокій! Ні звуку про втому!
Вмремо, — а здобудем ключі від життя.
Нескінчений малюнок
За вікнами сніжних мережок
Зірчасто-білий візерунок
Червоним одблиском пожеж
Горить нескінчений малюнок
Після крейцерової сонати
«Покласти б голову в коліна…
Відчути б руку на чолі…»
Сентиментальність!
Хай загине
І пам'ять ніжних на землі.
Нам треба нервів, наче з дроту,
Бажань, як залізобетон
Нам треба буряного льоту,—
Грими ж, фанфар мідяний тон!
Десь там самотня віоліна
Тужливо журиться у млі…
Не зупиняться! Хай загине!
Йдемо! Під марші. По землі.
Ти пробач
Ти пробач мені, любов, маленька дівчинко, —
Я з тобою і нерівний, і розкиданий.
Се тому, що я боям довіку відданий,
Се тому, що я шаленим бурям рідний,
Що в тебе таке нервове, ніжне личенько…
Вшанування пам'яті
ред.У місті Київ є вулиця Еллана Блактиного.
Примітки
ред.- ↑ а б метрична книга
- ↑ Запис у метричній книзі Воскресенської церкви села Хмільниця Чернігівського повіту Чернігівської губернії про народження та хрещення Василя Елланського // Державний архів Чернігівської області. Ф. 679. Оп. 10. Спр. 981. Арк. 49зв–50.
- ↑ Элланский Михаил Васильевич // Генеалогическая база знаний: персоны, фамилии, хроника. (рос.) [Архівовано 18 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Демченко Тамара, Бойко Володимир. Знайомство з Аркадієм Казкою. Присяга // День. — 2015. — 27 серпня. [Архівовано 10 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Єфіменко Геннадій. Перетворити українську мову в знаряддя комуністичної освіти. Як колишні боротьбисти курс на українізацію втілювали // Ділова столиця. — 2021. — 19 травня. [Архівовано з першоджерела 3 березня 2023.]
- ↑ Смерть В. М. Блакитного (Еллана) // Червоний шлях: журнал. — Харків, 1925. — № 11–12 (32–33). — листопад—грудень. — С. 335. [Архівовано з першоджерела 21 листопада 2022.]
- ↑ В комісії в справі увічнення т. Блакитного // Вісти ВУЦВК: газета. — Харків, 1925 (революції IX). — № 279 (1568). — 6 грудня. — С. 4. [Архівовано з першоджерела 21 листопада 2022.]
- ↑ Похорон члена ВУЦВКу тов. В. М. Блакитного // Червона Лубенщина: газета. — Лубні, 1925. — № 12 (238). — 13 грудня. — С. 1. [Архівовано з першоджерела 21 листопада 2022.]
- ↑ Золотова Н. Мозок Василя Блакитного // Український медичний архів: журнал. — Харків: Видання «Наукова думка», 1930. — Т. V. — Зшиток 2. — C. 42–45.
- ↑ Українська культура в іменах. Довідник для студентів усіх спеціальностей / За редакцією проф. О. О. Петутіної. — Харків, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», 2017, с. 205 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 вересня 2021. Процитовано 9 вересня 2021.
- ↑ 4. Блакитний Василь / Список Головліту УРСР № 5 про вилучення шкідливої буржуазно-націоналістичної літератури. Протокол засідання Політбюро ЦК КП(б) України від 19 вересня 1938 року № 4, п. 100-оп. // ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 16. Спр. 30. Арк. 97.
Джерела
ред.- Адельгейм Євген. Василь Еллан. — К. : Радянський письменник, 1959. — 173 с.
- Блакитный-Эллан // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.). — Т. 3 : Бари — Браслет. — М., 1970. — С. 412. (рос.)
- Доленґо М. «Поезія Вас. Еллана», 1927.
- Кокін С. Блакитний (Елланський) Василь Михайлович // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — С. 62. — ISBN 5-325-00781-5.
- Крижанівський С. А. Блакитний Василь Михайлович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — 695 с. — ISBN 966-02-2682-9.
- Ні слова про спокій! : Спогади про Василя Еллана (Блакитного) / упоряд. Л. Є. Вовчик-Блакитна ; відп. ред. Ю. К. Смолич. — К. : Дніпро, 1965. — 199 с. : іл.
- Ні слова про спокій! Василь Еллан-Блакитний: спогади, матеріали / упоряд. М. В. Вовчик-Блакитна. — 2-ге вид., доп. — К. : Дніпро, 1989. — 357 с. : іл.
- Лавріненко Ю. Блакитний-Еллан: біогр.-крит. нарис / Юр. Лавріненко. — Харків: Укр. робітник, 1929. — 61 с. — (Масова літературно-критична бібліотека). [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Василь Еллан-Блакитний [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.]
Посилання
ред.- Блакитний В. Твори: збірник / В. Блакитний (Вас. Еллан) ; уклав Г. Коцюба ; за ред. і з передм. А. Хвилі. — 2-ге вид. — Харків: Літ. і мистецтво, 1932. — XXXI, 1, 335 с. : портр. [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Еллан В. Червоні зорі: вибр. поезії / Василь Еллан. — Київ: Б-ка газ. «Пролетар. правда», 1928. — 43, 4 с. [Архівовано 5 вересня 2019 у Wayback Machine.]