Дубрівка (Баранівський район)

Дубрівка (у 1960—1984 роках — Дібрівка) — село в Україні, центр Дубрівської сільської територіальної громади Баранівського району Житомирської області.

село Дубрівка
Dubrivska baraniv gerb.png Dubrivska baraniv prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Баранівський район
Громада Дубрівська сільська громада
Код КОАТУУ 1820681801
Основні дані
Засноване 1585
Населення 3.180
Площа 43,164 км²
Густота населення 56.460 осіб/км²
Поштовий індекс 12736
Телефонний код +380 4144
Географічні дані
Географічні координати 50°20′47″ пн. ш. 27°24′52″ сх. д. / 50.34639° пн. ш. 27.41444° сх. д. / 50.34639; 27.41444Координати: 50°20′47″ пн. ш. 27°24′52″ сх. д. / 50.34639° пн. ш. 27.41444° сх. д. / 50.34639; 27.41444
Водойми річка Смолка
Відстань до
районного центру
23 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Адмірала Левченка, 132, с. Дубрівка, Баранівський р-н, Житомирська обл., 12736
Карта
Дубрівка. Карта розташування: Україна
Дубрівка
Дубрівка
Дубрівка. Карта розташування: Житомирська область
Дубрівка
Дубрівка
Мапа

CMNS: Дубрівка у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

Розташоване по обидва береги річки Смолка. До районного центру — 23 км. У селі залізнична станція Радулино, школа, сільська рада, церква.

Герб та прапорРедагувати

Білий горщик (глек) в гербі символізує мінеральні багатства (білу глину). Колосся і квітка льону символізує галузі землеробства. Дубові гілки — ліси.

ІсторіяРедагувати

Вперше село згадується в документах 1585 року як власність княгині Сусани Острозької. Пізніше село належало графам Потоцьким та князям Чорторийським.

У 1762 році в селі була побудована православна церква cвятих Косьми і Дем'яна.

З другої половини XVIII ст. в околицях Дубрівки видобувається каолін для потреб порцелянової промисловості.

У 60-х роках ХІХ століття селу належала 3081 десятина землі, з них 1480 десятин орендували два поміщики — Скаковський Ф. О. та Добровольсикй С. О., а 465 десятин належало селянським дворам. Середнім селянським дворам приходило 3,5 десятин землі, а бідняцьким господарствам лише по 1,2 десятини.

Після реформи 1861 року земля в селян залишилась у попередніх  розмірах. За землю, яка була в селян вони платили в 1864 році викуп 3643 крб. 45 коп.

1 грудня 1881 року в селі було відкрито однокласне народне училище. Приміщення училища було побудоване за кошти селян. Не дивлячись на велику кількість населення, що жило в селі — 2672 чол.- школу відвідували всього 50 учнів. Першим вчителем школи був Гордійчук П. П., який отримував в 1882 році 230 крб  від казни і 439 крб від громади. Проте, початкова школа перебувала у жалюгідному стані.

В розвитку продуктивних сил в селі посприяло будівництво залізниці, яка була прокладена в 1914 році і з'єднувала міста Коростень, Новоград-Волинський та Шепетівку. Зі ст. Радулино відправлявся ліс, завозилось паливо  для  Баранівського порцелянового заводу. Залізниця сприяла розвитку торгівлі та пасажиро-перевезенням.

У 1906 році село Смолдирівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 30 версти, від волості 15. Дворів 485, мешканців 2521[1].

Село до 1914 року не мало лікарні. Лише перед початком Першої світової війни була відкрита амбулаторія разом з аптекою, у якій працював один фельдшер.

У 1927 році  була побудована школа, яка випустила багатьох видатних односельчан: адмірал Левченко Гордій Іванович та інші.

У 1929 році в селі почалася примусова колективізація. Баранівський райком компартії доручив комуністам Сіруку Г. Ф. та Шиманському М. створити комуну, яку в 1930 році було реорганізовано в колгосп ім. Леніна. Весною 1930 року в селі почалась суцільна колективізація. В 1931 році на території села було вже  чотири колгоспи. Велике значення в колгоспному будівництві  відіграло створення в 1931 році МТС, яка нараховувала понад 20 тракторів «ХТЗ» та чотири молотарки «БДО-4».

Під час Другої світової війни 13 липня 1941 року село було окуповане нацистами. В перші ж дні окупанти розстріляли 50 жителів села, з них 16 дітей. На роботу до Німеччини було вивезено 145 чоловік, з них 60 чоловіків і 85 жінок. Партизанський осередок, який діяв в селі підривав  німецькі ешелони з боєприпасами та живою силою. Всього місцеві партизани підірвали 26  ешелонів. На території  району діяв партизанський загін ім. Чкалова, який поповнювався  жителями села. Шістнадцять місцевих партизан з групи «За Батьківщину»  у серпні 1943 року в районі  хутора  Солянка, поблизу села з ранку до 4-ї години дня  вели нерівний бій  з мадярами та німцями, у якому  знищили  60  гітлерівців  та мадяр. Двом жителям села було присвоєно звання «Героя Радянського Союзу»- колишньому директору школи Бурківському Анатолію Т. та Куцу  Петру Сергійовичу.  Орденами та медалями  було нагороджено  172 жителі села. Мешканець села  Левченко Г. — став адміралом[2].

До 10 серпня 2015 року — адміністративний центр Дубрівської сільської ради Баранівського району Житомирської області[3].

СьогоденняРедагувати

В селі працює загально-освітня школа І-ІІІ ст., медамбулаторія загальної практики сімейної медицини, дошкільний навчальний заклад, будинок культури, два сільські клуби, перукарня, відділення зв'язку, аптека.

УродженціРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати