Дружинін Володимир Миколайович

радянський партійний і господарський діяч

Володимир Миколайович Дружинін (рос. Владимир Николаевич Дружинин; 12 (25) грудня 1907(19071225), Москва — 20 серпня 1976, Київ) — радянський державний і партійний діяч, Герой Радянського Союзу, в роки радянсько-німецької війни активний учасник партизанської боротьби в Україні, комісар Чернігівсько-Волинського партизанського з'єднання. Депутат Верховної Ради СРСР 3—6-го скликань і Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Член ЦК КПУ у січні 1949 — березні 1966 року.

Володимир Миколайович Дружинін
рос. Владимир Николаевич Дружинин
Володимир Миколайович Дружинін
1-й секретар Тернопільського обласного комітету КП(б) України
лютий 1948 — 1951
Попередник: Компанець Іван Данилович
Спадкоємець: Профатілов Ілля Іванович
1-й секретар Херсонського обласного комітету КП(б) України
1954 — 1956
Попередник: Онищенко Вадим Прохорович
Спадкоємець: Єлістратов Петро Матвійович
1-й секретар Дрогобицького обласного комітету КП(б) України
1956 — травень 1959
Попередник: Гапій Дмитро Гаврилович
Спадкоємець: область ліквідована
 
Народження: 12 (25) грудня 1907(1907-12-25)
Москва
Смерть: 20 серпня 1976(1976-08-20) (68 років)
Київ
Поховання: Байкове кладовище
Національність: росіянин
Країна: Російська імперія і СРСР
Освіта: Курси марксизму-ленінізму при ЦК КП(б) України
Партія: КПРС
 
Військова служба
Звання: CCCP army Rank polkovnik infobox.svg Полковник
Битви: Радянсько-німецька війна
Нагороди: Герой Радянського СоюзуОрден ЛенінаОрден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Жовтневої РеволюціїОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Червоного ПрапораОрден Червоної ЗіркиОрден Вітчизняної війни I ступеняПочесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР

БіографіяРедагувати

Народився 12 (25 грудня) 1907 року в Москві в родині робітника. Росіянин. Восьмирічним хлопчиком залишився сиротою і був направлений в дитячий притулок, де прожив до 1923 року, спочатку в Москві, потім в Курську і Путивлі. У 1922 році вступив до комсомолу. У 1923 році комсомольська організація спрямовує його на роботу на шахти Донбасу. Був коногоном, потім відкатчиком.

Член ВКП(б) з 1926 року. У 1926–1930 роках — завідувач відділу, секретар ряду районних комітетів ЛКСМУ; секретар Глухівського окружного комітету ЛКСМ України. У 1930–1931 роках — слухач Курсів марксизму-ленінізму при ЦК КП(б)України. У 1931–1936 роках — завідувач відділу, заступник секретаря, 2-й секретар районного комітету КП(б) України в Чернігівській області. У 1936–1938 роках — 1-й секретар Комарівського районного комітету КП(б)У Чернігівської області. З квітня 1939 року по лютий 1940 року — завідувач організаційно-інструкторського відділу Чернігівського обласного комітету КП(б) України. У лютому 1940 року його обирають 2-м секретарем Тернопільського обласного комітету КП(б)У, де він працює до липня 1941 року.

Радянсько-німецька війнаРедагувати

На початку радянсько-німецької війни був направлений в Червону Армію старшим інструктором політвідділу стрілецької дивізії. У вересні 1941 року дивізія в складі київської групи військ потрапила в оточення. За пропозицією Дружиніна працівники штабу дивізії знищили документи і вирішили прорвати кільце оточення в районі лісів Чернігівської та Сумської областей, щоб з'єднатися з частинами Червоної Армії. Після 20 днів пошуків виходу з ворожого кільця до фронту лінії група військових на чолі з В. М. Дружиніним 16 жовтня 1941 року зустріла Чернігівський партизанський загін під командуванням М. М. Попудренка. У партизанському загоні В. М. Дружиніна призначили комісаром кавалерійської групи.

28 липня 1942 року, коли створювалося з'єднання партизанських загонів Чернігівщини, командиром з'єднання був призначений О. Ф. Федоров, комісаром — В. М. Дружинін. Формувалося з'єднання у важкій обстановці оточення і боїв, що відбувалися в районі Жуклянських і Рейментаровських лісів. Бої тривали з 27 липня по 4 серпня 1942 року. Під час контратак командир і комісар своїм прикладом піднімали в атаку партизанів і після коротких, але гарячих боїв відкидали противника.

На початку 1943 року Український штаб партизанського руху поставив перед з'єднанням завдання: вийти в рейд в напрямку Щорського району Чернігівської області. Після важких боїв з фашистами з'єднання виконало наказ. 5 березня 1943 року був отриманий новий наказ Українського штабу партизанського руху, в якому було вказано на необхідність поділу Чернігівського партизанського на два з'єднання. Командиром Чернігівсько-Волинського з'єднання партизанських загонів був призначений О. Ф. Федоров, комісаром — В. М. Дружинін. 11 березня 1943 року Чернігівсько-Волинське партизанське з'єднання рушило в рейд на Правобережну Україну. У травні 1943 року воно зупинилося на березі річки Уборті для підготовки до виходу в район Ковельського залізничного вузла. У липні 1943 року з'єднання приступило до виконання наказу Верховного головнокомандування Червоної Армії по здійсненню диверсій на залізницях і пустило під укіс сотні ешелонів з живою силою і технікою.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1944 року за організацію партизанського руху в тилу ворога і виконання завдань Українського штабу партизанського руху в боротьбі проти фашистських загарбників Володимиру Миколайовичу Дружиніну присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2884)[1].

Повоєнні рокиРедагувати

Після розформування партизанського з'єднання у травні 1944 року обраний 2-м секретарем Тернопільського обласного комітету КП(б)У. З лютого 1948 року по 21 лютого 1951 року — 1-й секретар Тернопільського обласного комітету КП(б) України.

З 1951 року по 1954 рік — партійний організатор ЦК ВКП(б), секретар комітету КПРС будівництва Каховської гідроелектростанції. З лютого 1954 року по червень 1956 року — 1-й секретар Херсонського обласного комітету КПУ. З червня 1956 року по травень 1959 року — 1-й секретар Дрогобицького обласного комітету КПУ. У травні — жовтні 1959 року — інспектор ЦК КПУ. З жовтня 1959 року по грудень 1965 року — голова виконавчого комітету Кримської обласної ради депутатів трудящих (у січні 1963 — грудні 1964 року — голова виконавчого комітету Кримської промислової обласної ради депутатів трудящих).

У грудні 1965 році призначений заступником, а з березня 1967 року — 1-м заступником міністра харчової промисловості Української РСР. З 1973 року по 1976 рік працював директором Інституту підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів харчової промисловості УРСР.

 
Могила Володимира Дружиніна

Жив у Києві. Помер 20 серпня 1976 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

НагородиРедагувати

Нагороджений трьома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го ступеня (2.05.1945), двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки та багатьма медалями, Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (23.12.1967).

ПриміткиРедагувати

  1. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза украинским партизанам» от 4 января 1944 года [Архівовано 7 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1944. — 13 января (№ 2 (262)). — С. 1

ЛітератураРедагувати

  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987
  • Подвигом прославленные. Киев, 1985
  • Украинская ССР в Великой Отечественной войне … 1941—1945 гг. Т.2. Киев, 1975.

ПосиланняРедагувати

Дружинін Володимир Миколайович. // Сайт «Герои страны» (рос.).