Відкрити головне меню

Долоте́цьке — колишнє село у Надроссі, адміністративно частина села Довгалівки Погребищенського району Вінницької області.

Долотецьке
Церква в ім’я св. Апостола Якова Брата Божого.
Церква в ім’я св. Апостола Якова Брата Божого.
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Погребищенський район
Рада
Основні дані
Засноване рубіж XVII-XVIII ст.
Зняте з обліку 1975
Географічні дані
Географічні координати 49°25′11″ пн. ш. 29°30′39″ сх. д. / 49.41985000002777184° пн. ш. 29.51101389002777964° сх. д. / 49.41985000002777184; 29.51101389002777964
Найближча залізнична станція Озерне
Місцева влада

Зміст

РозташуванняРедагувати

 
Притока річки Рось (с. Долотецьке)

Село розташоване на березі річки, що впадає біля с. Збаржівки у Рось. Її довжина — 13 км, площа басейну — 48,4 км². Згідно з відомостями українського краєзнавця Лаврентія Похилевича, цей струмок був безіменним.[1] А в «Географічному словнику Королівства Польського» річка в Долотецькому названа Збаржівкою (Zbarażowką).[2] У сучасному реєстрі річок Вінницької області вона зазначена як Супрунка або Ципрунка.[3]

Якщо їхати від села на південь по дорозі, яка веде у Погребищенський район (в Скоморошки), то за 4 км від села дорога перетинає залізницю. Біля переїзду - залізнична платформа "Озерне". Там зупиняється поїзд Козятин-Жашків.

Походження назвиРедагувати

За легендою, село Долотецьке мало назву Калиновий Луг, оскільки колись потопало в калині. Але незабаром у тій місцевості з'явилися болота й калина пропала. Відтак, згідно з народною етимологією, село перейменували в Болотецьке, яке, врешті-решт, перетворилося на Долотецьке.[4] Проте назва села правдоподібніше походить від слова «долото». «Інструментне» походження має й село Довгалівка. «Довгаль», згідно із словником Б.Грінченка, означає ковальський молоток з довгим і гострим кінцем.

ІсторіяРедагувати

 
Хата у Долотецькому, 1960-ті р. Каркасна конструкція будівлі заповнювалась саманом і утеплювалась ззовні кукурудзяними снопами.
 
Хрест жертвам Голодомору 1932—1933 рр. Сільський цвинтар (діал. кладовисько)
 
Уродженець с. Долотецького, Герой Радянського Союзу Іван Слободянюк

У XVII сторіччі внаслідок подій Національно-визвольної війни, територія Правобережної України була спустошена. Багато населених пунктів було розорено. Однак вже на рубежі XVIIXVIII сторіччях спостерігається масове заселення спустошених земель вихідцями з Волині, Полісся і західноукраїнських земель.[5]

На те, що сучасні мешканці села — нащадки переселенців з Волині та Полісся, вказують їх прізвища із суфіксом -ук і -юк (Поліщук, Слободянюк, Форостюк тощо). А місцева говірка характерна не тільки для подільської, але і для волинської говірки південно-західного наріччя.

Проте найімовірніше село заснували після переділу Польщі 1793  р., коли частина земель Волині відійшла до Російської імперії. Уже 1798 р. у Долотецькому збудували дерев'яну церкву в ім'я св. Апостола Якова Брата Божого, яку зруйнували 1982 р.

З-поміж колонізаторів краю були також поляки. Л. Похилевич зазначав, що на 1864 р. у Долотецькому налічувалося 57 римських католиків. А сусіднє село Мар'янівка, яке у 60-70-х рр. ХХ сторіччі входило до складу Довгалівки, було повністю заселено етнічними поляками.[1]

1864 р. Лаврентій Похилевич зазначав:

«Село поділяється на дві частини: перша, власне Долотецьке, на лівому боці струмка вважається у Бердичівському повіті, мешканців обох статей: православних 343,… землі 1053 десятини… Інша частина ліворуч від струмка, вважається уже у Таращанському повіті… Вона називається Довгалівкою. Мешканців у ній обох статей 566; землі 1303 десятини. Колись обидві частини складали одне село».[1]

Під час Другої світової війни у другій половині липня 1941 року село було окуповане німецько-фашистськими військами. Червоною армією село було зайняте 1 січня 1944 року.[6]

Голодомор 1932—1933Редагувати

Під час голодомору 1932—1933 рр. у с. Долотецькому, за свідченнями селян, загинуло 410 односельців. А в офіційних джерелах згадується лише про 45 загиблих; значна ж частина знищених родин взагалі відсутня або названий лише один, як правило, старший представник сім'ї.[7]

93-річна мешканка сусідньої Довгалівки згадувала:

«У Долотецькому, яке за ставком на горі розкинулось двома крилами від дерев'яної церкви у центрі, люди мерли чомусь більше, ніж у моїй Довгалівці чи у сусідній Мар'янівці, від якої сьогодні залишився лише цвинтар серед полів. Ті два крила [уздовж вул. Набережної із Червоноармійською та вул. Тракторної] в Долотецькому за два роки голоду скоротилися вдвоє. Про це ще й сьогодні нагадують у заростях верб біля [річки] Супрунки окремі купи глини на місці хат, в яких люди вимерли сім'ями».[8]

Тіла померлих від голоду звозили на грабарці на цвинтар і закопували в одній ямі, над якою у 2000-х р. установили хрест.

1940-1980-ті рокиРедагувати

Під час Другої світової війни село було окуповане фашистами у другій половині липня 1941 року. Червоною армією село було зайняте 1 січня 1944 року.[6]

За спогадами селян, Долотецьке, Довгалівка та Мар'янівка «після наступного голоду 1947 року об'єднали в один колгосп ім. Хрущова, бо окремо уже не було б кому поля обробляти».[8]

Електрика і радіо з'явилися у 1960-х рр. У наступні роки через важкі умови життя і праці спостерігався масовий відтік молоді із села і скорочення населення. Як наслідок, Долотоцьке остаточно злилось із сусіднім селом Довгалівка.

У селі народився Герой Радянського Союзу Іван Слободянюк.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мъстностяхъ Кіевской губерніи. — Кіевъ: Типографія Кіево-Печерской Лавры, 1864. — С. 263-264.
  2. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — T. II. — Derenek — Gżack, 1881. S. 108.
  3. Реєстр річок Вінницької області /Автор-укладач Гавриков Ю. С., Басейнове управління водними ресурсами річки Південний Буг. — Вінниця-Київ: Чорноморська програма Ветландс Інтернешнл, 2010. — С.28. pdf[недоступне посилання з квітень 2019]
  4. Форостюк І., Форостюк О. Писанкові барви світу // Народне мистецтво. — 2009. — № 45-46 (1-2). — С. 56-57.
  5. Муляр А. М. Міграційні процеси на Правобережній Україні в кінці XVII — на початку XVIII ст.
  6. а б Вінниччина в період Великої вітчизняної війни 1941—1945 рр. Хроніка подій. — К.: Наукова думка, 1965. — С. 47.
  7. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Вінницька область. — Вінниця, 2008. — С. 557-558.pdf (14,5Mb)
  8. а б Голодомор-Геноцид 1932–1933 рр. на Вінниччині. Кореспондент. — 2013. — 20.11.

ДжерелаРедагувати