Відкрити головне меню

Погребищенський район

район Вінницької області України

Погреби́щенський райо́н — район Вінницької області. Адміністративний центр — місто Погребище. Населення становить 29 397 жителів (01.01.2018).

Погребищенський район
Pohrebyschenskiy raion herb.png Prapor Pohrebyshchenskoho rayonu.svg
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Вінницька область
Код КОАТУУ: 0523400000
Утворений: 1923
Населення: 29 397 (01.01.2018)
Площа: 1199 км²
Густота: 24,52 осіб/км²
Тел. код: +380-4346
Поштові індекси: 22200—22271
Населені пункти та ради
Районний центр: м. Погребище
Міські ради: 1
Сільські ради: 26
Міста: 1
Села: 55
Селища: 4
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 22200 Вінницька область, Погребищенський район, м. Погребище, вул. Б. Хмельницького, 110, 2-14-63
Веб-сторінка: Погребищенська РДА
Голова РДА: Скарбовійчук Сергій Миколайович
Голова ради: Олексієнко Володимир Степанович
Мапа

Commons-logo.svg Погребищенський район у Вікісховищі

Зміст

ГеографіяРедагувати

Територія Погребищенського району розміщена у лісостеповій зоні центральної частини північної області Придніпровської височини у північно-східній частині Вінницької області. На півночі район межує з Житомирською, на сході — з Київською областями, на півдні з Оратівським та Липовецьким, на заході з Козятинським та Калинівським районами Вінницької області.

Територія району становить 119,9 тис. га або 4,5 % території Вінницької області.

Козятинський район Житомирська область
(Ружинський район)
Київська область
(Сквирський район)
Калинівський район   Київська область
(Володарський район)
Липовецький район Оратівський район Київська область
(Тетіївський район)

Адміністративний устрійРедагувати

 
Будинок адміністрації Погребищенського району.

Район адміністративно-територіально поділяється на 1 міську раду та 26 сільських рад, які об'єднують 60 населених пунктів та підпорядковані Погребищенській районній раді. Адміністративний центр — місто Погребище[1].

НаселенняРедагувати

За даними перепису 2001 року кількість наявного населення Погребищенського району становила 37721 осіб, з яких міського населення — 10754 осіб, сільського населення — 26967.[2] З всього населення району 98,79 % зазначили рідною мову українську, 1,06 % — російську, 0,06 % — білоруську, 0,04 % — молдовську, 0,01 % — румунську.[3]

Населення Погребищенського району в різні роки
Рік ~1972[4] 1989[5] 2001[2] 2018[6]
Кількість осіб, тис. 77,8 45,085 37,721 29,151

ІсторіяРедагувати

Перші згадки про древній Надросянський край датуються 1148 роком. Погребищани є нащадками слов'янського росичів, які згадуються у Слові о полку Ігоревім, що кочували по берегах річки Рось. Саме тут, на території Левківської сільської ради створений заказник Зелені криниці, де бере початок річка, що не одне тисячоліття несе свої води через Вінниччину, Київщину, Черкашчину до Дніпра. В стародавніх літописах цю річку називали Русь. На думку багатьох істориків, саме ці племена стали ядром Київської Русі.

На початку XIII століття після татарської навали на Пожарську, де було поселення Рокитня, залишилися одні погреби та підземні ходи, де вдалось уціліти небагатьом мешканцям краю. Звідси і походить сучасна назва районного центру — Погребище.

У середині XVI століття місто користувалося Магдебурзьким правом. В 1629 році воно налічує понад 6 тис. жителів. В той час як у Вінниці — 9 тис. В 1653 році його було вдруге вщент зруйновано князем Вишневецьким, що відступав разом з поляками із-за Дніпра під натиском Б.Хмельницького.

На початку 18 століття Погребище славилось як значний осередок торгівлі та ремесел. Місцеві ярмарки приваблювали купців не лише з Польщі, а й з ряду інших сусідніх країн.

Антифеодальні повстання, визвольні війни та жорстокі розправи неодноразово ставали справжнім випробуванням для мешканців нашого краю. Погребищани були безпосередніми учасниками Коліївщини, народних повстань під проводом Семена Палія, Івана Медведя, боролися за кращу долю в загонах Устима Кармелюка.

 
Погребище. Синагога і парафіяльний костел. Мал. Наполеона Орди, 1872

Надросянська земля за свою багатостолітню історію гостинно приймала ряд відомих постатей. Історія свідчить, що влітку 1708 року під час російсько-шведської Північної війни Петра І та Карла ХІІ неподалік від с. Борщагівка стояв військовий табір українського гетьмана І.Мазепи. Тут прилюдно були страчені високопосадові особи того часу — В.Кочубей та І.Іскра, тіла яких пізніше, за наказом Петра І, були перепоховані на території Києво-Печерської лаври. Через 200 років у центрі села їм встановлено пам'ятний знак. В 1822 році тут побував російський поет О. С. Пушкін. Територією району здійснив мандрівку великий син українського народу Т. Г. Шевченко.[7]

На землях графа Ржевуського в кінці XIX століття збудовано залізницю та станцію, яку названо на честь графа — «Ржевуська». Донька графа Ржевуського Евеліна Ганська була другою дружиною знаменитого француза Оноре де Бальзака.

На початку XX століття містечко нараховувало: дворів — 943, жителів — 5807 чол., 2 церковно-приходські школи, 6 круподерень, завод «шипучих вод», 2 водяних млини, 10 мануфактур, 30 бакалійних і м'ясних лавок, розпочато будівництво цукрового заводу.

До Другої світової війни — в 1921 році було відкрито агрошколу. В 1923 році — організовано перше колективне господарство ім. Т. Шевченка. З 1927 року в місті працює маслозавод, який на сучасному етапі виробляє масло, твердий сир, морозиво та іншу продукцію.

Постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 року № 309 «Про адміністративно-територіальний поділ Київської губернії» було утворено Погребищенський район, що з 27 лютого 1932 року ввійшов до складу Вінницької області. В районі проживало 70 400 чоловік, входило 40 сільських і 1 селищна рада, створено 47 колгоспів.

Під час Другої світової війни територія Погребищенського району була окупована фашистськими військами протягом липня 1941 року.[8] Місто Погребище окупували 21 липня 1941 року. У часи окупації в районі діяли кілька підпильних і партизанських груп, діяльність яких виклика́ла терор окупаційної влади проти місцевого населення. В Погребищах діяла підпільна група опору, яку очолював 18- річний юнак М. Д. Копецький. Після повернення лінії фронту до адміністративного кордону району, при зайнятті території району Червоною армією в його межах лінія фронту пересувалася з північного сходу на південний захід. Район було звільнено протягом кількох днів — село Озерна було звільнено 28 грудня 1943 року, а села Паріївка, Андрушівка — 4 січня 1944 року.[8] Погребище звільнила 30 грудня 1943 року 65 мотобригада І-ї танкової армії генерала М. Ю. Катукова. В пам'ять про цю подію в місті встановлено танк часів війни «ИС». Понад 6 тисяч воїнів-погребищан залишились на полях битв. Семеро уродженців району удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Це А.Бурлачук, В.Кравченко, М. Москальчук, А.Пономарчук, М.Сьомак, І. Слободянюк, В.Терлецький. В братській могилі, що знаходиться в центрі міста, поховано 653 захисники Вітчизни.

Майже із 100 воїнів—інтернаціоналістів, що проходили службу в різних гарячих точках світу, з афганської війни живими додому не повернулось 6 погребищан: І.Кумчак, В. Іващук (Дзюньків), О.Харченко, Є.Мельник, О.Шевчук, В.Іщук. Свято бережеться пам'ять про полеглих земляків. В міському парку встановлено обеліск пам'яті, іх іменами названо солдатські поля.

ІнфраструктураРедагувати

У 1966 році запросило в аудиторії своїх перших учнів медичне училище (з 2006 року — медичний коледж), що є одним із найкращих в Україні. Також цього року відкрито і музичну школу, яку в 2000 році переведено в просторе, капітально відремонтоване приміщення. У 1985 році відкрило двері професійно — технічне училище (нині — Вище професійне училище № 42). Тут щороку навчається близько 600 майбутніх спеціалістів сільського господарства. Училище для практичної підготовки учнів орендує 1000 га орної землі та активно співпрацює з технічним коледжем «Ле-Шатуа» (Франція).

Чи не кожен гість району прагне побувати в селі Круподеринцях. Там і понині красується старовинна церква — пам'ятник архітектури, що у 1895 році за проектом Померанцева О. М. була збудована на кошти графа М. П. Ігнатьєва, є зменшеною копією Київського Володимирського Собору, що височить в столиці Болгарії — Софії, та за архітектурним стилем, розмірами та оздобленням не мала собі рівних у окрузі. У ній знаходиться поховання російського державного діяча і дипломата, засновника міста Владивосток графа Миколи Павловича Ігнатьєва (1832—1908 рр.).

Нині Надросся є одним із мальовничих місць Вінниччини. За останні 20 років проведено газифікацію м. Погребище та ряду сіл, з'явилися нові багатоповерхові будинки. Місто має дві загальноосвітні школи, ринок, сучасні приміщення стаціонарних відділень лікарні, заклади культури і відпочинку та всі необхідні для життя державні установи.

ПерсоналіїРедагувати

Добре відомі світові славетності, що народилися або ж проживали в різний час в Надросянському краї — віртуоз гітари М. Д. Соколовський, народний артист СРСР, соліст Віденської опери А. І. Кочерга, народна артистка України Г. Г. Яблонська, дитячий письменник С. Т. Алєксєєв фольклористка і етнограф Н. А. Присяжнюк.

Рішенням колегії райдержадміністрації у 2003 році було створено Алею бойової та трудової слави Погребищенського району. Мета створення Алеї — вшанування земляків, які своєю працею і талантом прославили рідний край та зробили вагомий внесок у розвиток району. На сьогодні на Алею занесено імена 87 погребищан.

ПромисловістьРедагувати

Також в районі працюють підприємства та організації: ЗАТ «Погребищенський комбікормовий завод», філія Київського вагоноелектроремонтного заводу, ДП «Новофастівське», ДП «Нафком-Агро», ТОВ «Юнашківський гранкар'єр», щебеневий завод РПЗ-9 ДГТО «Південно-Західної залізниці», ТОВ Птахівничий комплекс «Веремій», Погребищенське управління газового господарства, комбінат кооперативної промисловості, ВАТ АТП- 10537.

ТранспортРедагувати

Територією району проходять такі автошляхи: Т 0203, Т 0223, Т 0236 та Т 0606.

У районі одна залізнична станція Погребище I; зупинні пункти: 84 км, Андрусове, Дзюнків, Наказний Пост, Плисків, Розкопане, Рось, Сопин та Староустенці.

ВладаРедагувати

Голови РДА:

  • Осадчук Василь Павлович
  • Притула Галина Макарівна

ПолітикаРедагувати

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Погребищенського району були створені 64 виборчі дільниці. Явка на виборах складала — 70,56 % (проголосували 17 566 із 24 895 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 60,22 % (10 579 виборців); Юлія Тимошенко — 20,20 % (3 548 виборців), Олег Ляшко — 7,10 % (1 248 виборців), Анатолій Гриценко — 4,46 % (783 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,99 %.[9]

Населені пункти зняті з облікуРедагувати

Відомі людиРедагувати

Пам'яткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Адміністративно-територіальний устрій Погребищенського району на сайті Верховної Ради України
  2. а б Таблиця: 19A0501_031. Кількість наявного населення за статтю та типом поселень (0,1,2,3). // Кількість та територіальне розміщення населення // Кількість та територіальне розміщення населення. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Процитовано 31 січня 2019. 
  3. Таблиця: 19A050501_02_005. Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (1,2,3,4). // Національність та мовні ознаки (2001(05.12)) // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Процитовано 31 січня 2019. 
  4. Погребищенський район. // Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — С. 518—527.
  5. Таблиця: 19A0501_06. Кількість наявного та постійного населення за статтю та типом поселень (0,1,2,3) // Кількість та територіальне розміщення населення. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Процитовано 31 січня 2019. 
  6. Адмін (13 серпня 2018). Соціально-економічне становище Погребищенського району за січень–червень 2018 року. https://pogrda.gov.ua. Погребищенська районна державна адміністрація. Процитовано 27 січня 2019. 
  7. Т. Г. Шевченко і Вінниччина: бібліогр. покажч. : 200-річчю від дня народж. Кобзаря присвячується / уклад. Г. М. Авраменко ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. — Вінниця, 2013. — 304 с. — С. 39, 44.
  8. а б Вінниччина в період Великої вітчизняної війни 1941—1945 рр. Хроніка подій. — К.: Наукова думка, 1965. — С. 15 — 47.
  9. ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Процитовано 2016-03-26.