Вікіпедія

Дишель

(Перенаправлено з Дишло)

Ди́шель, також ди́шло (від сер.-в.-нім. deichsel через пол. dyszel) — товста жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней, що використовується для запрягання коней і допомагає правити ними[1][2][3].

Дишель
Зображення
CMNS: Дишель у Вікісховищі
Дишель у парній запряжці
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дишель (значення).

Використовування ред.

 
Однокінний запряг з дишлем

Дишель застосовується в посторонково-дишельному (посторонково-дишловому) запрягу: він розташовується між кіньми, задній його кінець приєднаний до передка (чи єдиної осі) повозки, вершина ж приєднана ременями (так званими нашильниками) до нагрудників[4], які розташовуються вище хомутів (шорок), нашильники можуть кріпити і до самого хомута чи шорки. Задній кінець дишля поміщається між двома сницями[5] — поздовжніми колодками, що закріплені на крузі, через який проходить шворінь (з'єднання дишля зі сницями здійснюється поперечною чекою, просиленою через отвори); передній кінець зміцнюється металевим окуттям і споряджається гаком для нашильників[6]. У деяких випадках до вершини дишля може кріпитися передній барок, на кінцях якого кріпляться нагрудники. Дишель повертає передок на шворні і тягне за собою всю повозку (на екіпажах з кермовою трапецією дишель кріпився в двох точках: кінцем до поперечної кермової тяги і до осі-балки)[7]. На відміну від голобель і війя, дишель зазвичай не передає тягового зусилля: тяга здійснюється через посторонки. У рідкісних випадках у повозку з дишлем можуть запрягати одного коня.

При запрягу цугом шістьох і більше коней може використовуватися і складений дишель, що складається з корінної і виносної частин, рухомо з'днаних між собою. До вершини корінної частини кріпиться перша виносна стельвага і корінь виносної частини, до вершини виносної — друга виносна стельвага. Перші дві пари коней, таким чином, йдуть у дишлі, і тільки третя пара є виносною.

Різновидом посторонково-дишельного запрягу є тачанковий запряг (у Стародавній Греції звався квадрига). Він здійснюється запряганням четвіркою у ряд, де середні коні (корінники, дишельні) прив'язуються до дишла і стельваги, а крайні — тільки до стельваги. Назву «тачанкового» цей вид запрягу отримав через те, що у Новітній час його використовували для тачанок.

На стоянці, коли коні випряжені з повозу, під дишель могли підставляти підставку — підойму[8].

Види ред.

 
Віз, війя і ярмо. Румунія
 
Гряділь-війце і ярмо з підгірлям у вигляді скоб
  • Ди́шель, ди́шло — у вузькому значенні одиночна жердина, вживана в кінному запрягу.
  • Війя́ (прасл. *oie від пра-і.є. *ei-/*-oi — «дишель»)[9] — дишель, вживаний у воловому запрягу[10]. Іноді має вигляд довгої палиці з розвилкою у задній частині: кінці відгалужень кріплять до передньої осі. У місці розгалуження, ближче до середини війя, для запобігання його розщепленню на нього надівали каблучку, сплетену з розпареного дерева[11]. Вершина війя проходить через кільце-каблучку у верхній частині ярма і фіксується кілочком-притикою або з'єднується з ярмом за допомогою шарніра-шворня.
  • Гряді́ль (прасл. *grędelь від *gręda — «перекладина»)[9] — дишло, що є основою плуга[12]. До гряділя кріпляться упряжний гак (чи ярмо), ручки-чепіги, полоз (чи підошва) із лемешем, чересло і стійки-жабки (чи стовби). Може кріпитися як до орчика (у разі використовування волового запрягу — до ярма), так і до спеціального колісного передка («колішні»), з'єднаного другим дишлем (байловою, байлогою, байловкою)[13][14][15] із запряжкою. Застосовуваний у воловому запрягу гряділь називався війце́[16], гряділь рала — жертка чи гридка[17]. На сучасних плугах гряділями називають поздовжні елементи рами, до яких кріпляться плужні корпуси[18].

Інше ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дишель
  • Також дишлем зовуть деталь причепів, колісного сільськогосподарського інвентарю для з'єднання його з трактором або іншою машиною[1]. Залежно від форми розрізняють прямі (I-подібні) і трикутні (V- чи A-подібні) дишлі. На рамі дишля розташовані зчіпний вузол (за допомогою якого здійснюється з'єднання з тягово-зчіпним пристроєм автомобіля), підставки-костилі і страхувальні троси.
  • Перспективна технологія «платунінг», розроблена для оптимізації дорожнього руху, в німецькій мові також відома під назвою «електронного дишля» (elektronische Deichsel).

Див. також ред.

Галерея ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Дишель // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Дишло // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
  4. ↑ Б. М. Гопка, М. П. Хоменко, Н. М. Павленко. Конярство: Підручник для підготовки фахівців в аграрних вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації. — К. : Вища освіта, 2004. — С. 248. — ISBN 966-8081-19-6.
  5. ↑ Сниця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. ↑ Дышло // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  7. ↑ Масленников Р.Р. Лекции по истории автомобильной науки и техники. — Кемерово, 2000. — 175 p. (рос.)
  8. ↑ Підойма // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. ↑ а б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
  10. ↑ Війя // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  11. ↑ Каблучка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  12. ↑ Гряділь // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  13. ↑ Байлова // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  14. ↑ Байлога // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  15. ↑ Байловка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  16. ↑ Війце // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  17. ↑ Рало // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  18. ↑ Грядиль // Большой энциклопедический политехнический словарь / Ред. А. Ю Ишлинский. — М. : Мультитрэйд, 2004. (рос.)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дишель&oldid=41471334