Відкрити головне меню

РозташуванняРедагувати

Знаходилося у східній частині Низьких Бескид на притоці р. Вислік на відстані 33 км від Команчі, 37 км від Сяніка, 88 км від Ряшева. Село було достатньо віддаленим, найближче поштове відділення знаходилось у Буківсько (12 км), а залізнична станція у Босько (18 км).

Поділялося на присілки, які отримали назву від прізвищ їх мешканців: Грибівка, Давидівка, Масниківка і Скірциківка.

Походження назвиРедагувати

Назва села, ймовірно, походить від слова «дар». За легендою багатий власник подарував цю землю його мешканцям, які з часом заснували тут село і на пам'ять про це назвали його Дарів. Одна з гіпотез стверджує, що поселення могло отримати назву від однойменного струмка, який протікав через село.

ІсторіяРедагувати

Село було засновано у 1559 році як королівське на волоському праві. Власником місцевості був каштелян жарновський та сяноцький староста Микола Ціковський з Войславиць. Перша згадка про село відноситься до 1565 року.

У 1765 році війтом був шляхтич Стефан Островський. Після 1772 року у власності австрійського уряду.

У 1811 році село придбав у власність Ігнацій Урбанський. Після нього у 1842 власником села став Францішек Урбанський з Гачова. У 1880 — львівський аптекар Людвіг Томанько.

Кількість мешканців села:

  • 1785—143 особи, з них 130 греко-католики
  • 1879—235 греко-католиків
  • 1890—260 греко-католиків
  • 1894—262 греко-католики
  • 1900—244 особи, 37 господарств
  • 1912—1303 греко-католики (разом з Суровицями і Мощанцем)
  • 1928—300 греко-католиків
  • 1931—321 особа, 48 господарств.

Наприкінці XIX століття село займало 457 моргів землі, нараховувало 32 господарства і 240 мешканців, а в 1900—244 осіб. У 1905 році Казімєж Роткєвіч був власником 896 га місцевої землі. На окраїні села при дорозі до Висліка Великого була корчма Самуеля Меллера. У міжвоєнний період у Дарові була початкова школа, Чеслава Щепківська, з дому Слушкевич (1906—1990).

У 1920—1939 роках Дарів входив до складу Сяноцького повіту Львівського воєводства Польської Республіки. У 1939—1944 — у Краківському дистрикті. У період 1944—1975 — у складі Ряшівського воєводситва, з 1975 до 1998 — у Кроснянському воєводстві. З 1998 року і дотепер входить до Підкарпатського воєводства.

1931 площа села займала 9,26 км².

У 1939 році в селі проживало 350 мешканців (340 українців і 10 євреїв)[1].

У вересня 1944 року німецько-радянська лінія фронту проходила через Сянік, Буківсько, Босько, Вороблик Королівський і Кросно. Через Дарів зі сторони Буківська до Великого Висліка увійшла 38-ма радянська армія, 1-го Українського фронту.

Село перестало існувати у 1946 році. У Вербну неділю польські регулярні війська оточили Дарів разом із сусідніми селами Суровиці і Поляни Суровичні, а її мешканців депортували в радянську Україну, в околиці Тернополя. Три останні родини було депортовано у 1947 році на так звані поверненні землі на захід Польщі. Після цього село було спалено.

Сьогодні на місці колишнього села знаходяться лісове господарство «Дарів», яке підпорядковане надлісництву «Риманів».

ЦеркваРедагувати

Місцева греко-католицька церква входила до складу парафії у Суровиці. Римо-католицька парафія відносилась до парафії у Новотанцю.

Перший храм у Дарові був збудований у XVIII столітті. У 1920-х роках стара церква була розібрана, а на її місці у 1927 році була збудована нова дерев'яна зрубна, тридільна церква Опіки Пресвятої Богородиці (Покрови). У 1930-х роках була добудована дзвіниця. Церква була розібрана у 1946 році, а з матеріалу був збудований будинок культури у Синяві. Деякі елементи внутрішнього інтер'єру (пізньобарокковий орнамент) від 1949 року знаходиться у костелі св. Миколая у Новотанцю.

Неподалік від церкви у 1784 році було закладено цвинтар. На момент знищення села на ньому було поховано близько 850 осіб. На цвинтарі збереглися деякі надгробки.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

Див. такожРедагувати