Гіпербола (література)

Гіпе́рбола (грец. ὑπερβολή — перебільшення) — вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності та підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я казав це тисячу разів» або «височенний, як дуб».

Вживання гіперболи

ред.

Гіпербола часто поєднується з іншими стилістичними прийомами, додаючи їм відповідне забарвлення: гіперболічні порівняння, метафори тощо («хвилі вставали горами»). Характер, що зображається, або ситуація також можуть бути гіперболічними. Гіпербола властива і риторичному, ораторському стилю, як засіб патетичного підйому, так само як і романтичному стилю, де пафос стикається з іронією. Протилежний гіперболі троп — літота.

Історія гіперболи в літературі

ред.

Літературна гіпербола закорінена в первісній міфології. Ознаки первісного світобачення, що правили за основу художньої творчості у пізніші часи, відбилися певними гранями у фольклорі («Кирило Кожум'яка», «Котигорошко» тощо, у народній пісні: «А з тої могили видно всі країни, сиз орел літає»).

Світова література знає чимало прикладів гіперболічних тропів («Гаргантюа і Пантагрюель» Ф. Рабле; «Мандри Гуллівера» Дж. Свіфта; «Легенда про Уленшпігеля» Шарля де Костера; «Сон», «Великий льох», Тараса Шевченка; «Кола Бруньйон» Р. Ролана тощо).

Гіпербола в українській літературі XX століття

ред.

В українській поезії початку 20-х років XX століття гіпербола набула пріоритетного значення («В космічному оркестрі» П. Тичини, «В електричний вік» М. Хвильового, «Навколо» В. Сосюри і т. ін.), подеколи була визначальним чинником творчості, наприклад, М. Вінграновського (збірка «Атомні прелюди»), подеколи перемежовувалася із метафорою, символом чи уособленням:

Ти і я — це вічне, як небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Будуть Я приходити до Тебе.
І до інших йтимуть
Горді Ти.

Приклади

ред.
  • швидкий, як блискавка, блискавичний
  • численний, як пісок на березі моря
  • ми не бачилися вже сто років!

Література

ред.

Посилання

ред.