Пафос

Па́фос, або па́тос (грец. πάθος — відчуття, емоція), також пате́тика — риторична категорія, що відповідає стилю поведінки, манери або способу передавання відчуттів, які характеризуються емоційним піднесенням, натхненням.

Всесвітня виставка у Парижі, 1900 р. Пафосна буржуазна архітектура, стара поштівка

Художник Поль Бодрі. Пафосний надгробок, цвинтар Пер Лашез, Париж

Категорію вперше повністю розробив Арістотель, який поряд із пафосом виділяв такі елементи риторики, як етос і логос. В трактуванні Арістотеля, пафос являє собою прийом, при якому естетика оповідання передається через трагедію героя, його страждання й емоції глядачів у відповідь.

У працях Гегеля поняття пафосу розширилось, включаючи не тільки трагічну, але й урочисту піднесену естетику, загальний настрій твору. До пафосу традиційно вдаються автори од, епосів, трагедій.

Почали виділяти пафос :

• героїчний,
• трагічний,
• романтичний,
• сентиментальний,
• сатиричний.

Джерела

• В. М. Лесин, О. С. Пулинець Словник літературознавчих термінів.
• Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.

Посилання

• Патос // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1310. — 1000 екз.
• Пафос, або Патос // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 194.
• Піднесене // Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей / наук. кер. проєкту: Барбара Кассен і Констянтин Сігов. — Київ : Дух і літера, 2009. — Т. 1. — С. 393-399.

.