Відкрити головне меню

Ге́нріх (Гайнріх) Луїтпольд Гі́ммлер (нім. Heinrich Luitpold Himmler; 7 жовтня 1900, Мюнхен — 23 травня 1945) — німецький військовий та політичний діяч часів Третього Рейху, Рейхсфюрер-СС, один з найголовніших та найвпливовіших лідерів нацистської Німеччини, сподвижник А. Гітлера. Воєнний злочинець, один з організаторів Голокосту. Організував айнзацгруппи — ескадрони смерті, які здійснювали масові вбивства цивільних осіб на окупованих територіях. Будучи відповідальним за функціонування концтаборів, Гіммлер віддав накази про знищення близько 6 мільйонів євреїв, від 200 до 500 тисяч циган і мільйонів інших в'язнів. Більшість знищенних людей були громадянами Польщі та СРСР.

Гайнріх Луїтпольд Гіммлер
Heinrich Luitpold Himmler
Гайнріх Луїтпольд Гіммлер
2-й керівник Головного управління імперської безпеки
Попередник: Рейнгард Гейдріх
Наступник: Ернст Кальтенбруннер
 
Партія: НСДАП
Освіта: Мюнхенський технічний університет
Народження: 7 жовтня 1900(1900-10-07)
Мюнхен
Смерть: 23 травня 1945(1945-05-23) (44 роки)
Люнебург
Релігія: Католицизм
Батько: Gebhard Himmler[d]
Мати: Anna Heyder[d]
Діти: Гудрун Бурвіц
 
Військова служба
Роки служби: 1917-1945
Звання: Рейхсфюрер-СС
Битви: Перша світова війна
Друга світова війна
Автограф: Himmler Signature 2.svg
Нагороди:
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» з Празьким градом
Медаль «У пам'ять 22 березня 1939 року»
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Кавалер Великого Хреста ордена Корони Італії
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря
Великий Хрест ордена Білої Троянди із зіркою
Медаль «За вислугу років у СС» (12 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (8 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (4 роки)
Медаль «За Атлантичний вал»
Золотий партійний знак НСДАП
Орден крові
Почесний хрест ветерана війни
Німецький Олімпійський знак 1-го класу
Великий хрест ордена Хреста Свободи
Цивільний знак СС
Почесний кут старих бійців
Кільце «Мертва голова»
Золотий комбінований знак пілот-спостерігач з діамантами

Медіафайли у Вікісховищі?

Зміст

Дитинство і юністьРедагувати

Народився 7 жовтня 1900 року в Мюнхені у сім'ї баварського вчителя, таємного радника по відомству освіти Ґебгарда Гіммлера. Крім нього в родині було ще двоє братів: старший Ґебгард і молодший Ернст. Згідно з сімейною легендою, брати Г. Гіммлера були технократами, далекими від політики, однак у 2005 році його внучата племінниця Катрін Гіммлер випустила книгу про нього і його братів із жорсткою критикою нацизму, де показала, що це далеко не так.

Своє ім'я отримав на честь покровителя сім'ї Віттельсбахського принца Генріха (Гайнріха), шкільним учителем котрого був Гіммлер-старший. Принц погодився стати хрещеним батьком і опікуном свого тезки.

Маючи такого знатного покровителя, Гіммлер із дитинства мріяв про те, що стане полководцем непереможної армії. Спочатку він хотів вступити на службу у військово-морський флот, але його не взяли через короткозорість. Тоді він вирішив служити у сухопутних військах. Щоб Гіммлер зміг піти на службу, його батько звернувся по допомогу до своїх високопоставлених покровителів. Незабаром було отримано позитивну відповідь Управління двору:

Банкірський дім «І. Н. Оберндерфер», Сальваторштрассе, 18, уповноважений перерахувати вам 1000 райхсмарок з 5%-воєнної позики. Прийміть цю суму як дар вашому синові Гайнріху від його хрещеного батька — що раптово пішов від нас його королівської високості принца Гайнріха.
 
Юний Генріх (Гайнріх) Гіммлер

Наприкінці 1917 року Гіммлер був зарахований в 11-й піхотний полк «Фон дер Танн». Після піврічної початкової підготовки в Реґенсбурґу проходив навчання у школі підпрапорщиків у Фрайзінґу15 червня до 15 вересня), потім, з 15 вересня до 1 жовтня — на кулеметних курсах в Байройтi, а через два місяці демобілізувався. Попри те, що Гіммлер не зміг узяти участь у бойових діях, згодом він розповідав про свої «фронтові подвиги».

 
Генріх (Гайнріх) Гіммлер серед лідерів Третього Райху

Кар'єраРедагувати

 
Гіммлер поруч з ув'язненим, відвідуючи концтабір Дахау у 1936 році.

Збирався стати професійним офіцером, але після закінчення військового училища на фронт не потрапив, адже на той час 1-а світова війна вже скінчилася. Гіммлер вступив до одного з найчисельніших підрозділів «Корпусу добровольців». Потім учився на сільськогосподарському факультеті Мюнхенського технічного інституту, де зблизився з націоналістично налаштованими ветеранами 1-ї світової війни. Під час «Пивного путчу» 1923 року Гіммлер був прапороносцем, ніс т. зв. «бойовий стяг рейху». Деякий час він був секретарем Ґреґора Штрассера — лідера соціалістичного крила нацистської партії. У серпні 1925 року Гіммлер вступив у відновлену Гітлером НСДАП і був призначений ґауляйтером Баварії. У 1928 року Гіммлер одружився зі старшою за нього на сім років дочкою прусського землевласника Марґарет Боден.

6 січня 1929 року за розпорядженням Гітлера Гіммлер став райхсфюрером СС. Створюючи свій «чорний орден», він намагався зробити його продовжувачем середньовічних традицій лицарства, надавши йому відповідних атрибутів: срібні персні з зображенням черепа, почесні мечі, рунічну символіку і т. д. Розробив містичний ритуал вступу до СС, присвоєння чергових звань і навіть рекомендації членам СС одружуватися зі «зразковими» жінками. Згідно з інструкцією, вони повинні були мати «нордичні» риси обличчя, добре знати історію, володіти іноземними мовами, уміти їздити верхи, плавати, керувати автомобілем, стріляти з пістолета. Крім того, вони зобов'язані були зразково вести домашнє господарство, уміти готувати. Після відповідного іспиту кандидатка у дружини члена СС отримувала диплом. Гіммлер уважав, що керівні кадри НСДАП і СС повинні мати можливість покинути своїх дружин і обрати нових згідно зі згаданим еталоном.

Після того як Гіммлер таємно завів собі коханку (нею стала його приватна секретарка Хедвіг Потгаст) та дітей з нею, він спробував легалізувати двожонство для членів СС за мотивом, що молода еліта військ СС однією з перших гине в боях, не залишаючи нащадків. Гіммлер говорив: «Якщо та гарна кров, яка лежить в основі нашого народу, не примножуватиметься, то ми не зможемо встановити панування над світом… Народ, який має у середньому по чотири сина у сім'ї, може зважитися на війну, адже якщо двоє загинуть, то двоє продовжать свій рід. Натомість керівники, які мають одного або двох синів, при прийнятті будь-якого рішення вагатимуться. На це ми не можемо піти». Але ініціатива Гіммлера з двожонством суперечила основам германської сімейної етики нацизму, стріла спротив верхівки нацистської партії і він був змушений з соромом скасувати свій наказ.

З 1931 року Гіммлер займався створенням власної секретної служби — СД, на чолі якої він поставив Райнгарда Гайдріха. У 1933 році Гіммлер був призначений керівником поліції Мюнхена. За наказом Гітлера він створив перший концентраційний табір у Дахау. 20 квітня 1934 Ґерінґ призначив Гіммлера шефом прусського ґестапо. 17 червня 1936 Гітлер підписав декрет, яким Гіммлер призначався верховним керівником усіх служб німецької поліції — як воєнізованих, так і цивільних, котрі відтепер переходили під його контроль. Під орудою Гіммлера також створювалися війська СС.

4 жовтня 1943 року у місті Познань Гіммлер виголосив промову перед найвищими офіцерами СС, в якій, зокрема, звучали сентенції антислов'янського змісту та заклики до жорстокого ставлення щодо населення окупованих слов'янських територій. Ця промова була введена як звинувачувальний документ 1919-PS під час засідань Нюрнберзького трибуналу та наступних судових процесів щодо злочинів, скоєних функціонерами Третього Райху. Автентичність її не раз підтверджували як підсудні, так і свідки під час судових дебатів на інших трибуналах, на яких розглядались злочини нацистських функціонерів. Початок повного тексту промови Гіммлера перед вищими офіцерами СС — на 110-й сторінці 29-го тому матеріалів Нюрнберзького процесу[1].

Із 1943 року Гіммлер замість Фріка стає імперським міністром внутрішніх справ, а після провалу Липневої змови 1944 року — командувачем Резервної армії. Починаючи з літа 1943 року, з огляду на очевидну близьку поразку Німеччини, Гіммлер через своїх довірених осіб почав здійснювати контакти з представниками західних спецслужб із метою укладання сепаратного миру.

Втеча, арешт, смертьРедагувати

28 квітня 1945 британська агенція Reuters повідомила про сепаратні переговори Гіммлера із союзною коаліцією за спиною у Гітлера. Гітлер у припадку люті виключив Гімлера з партії НСДАП і зняв його з усіх державних постів.

Після невдалих переговорів з графом Бернадотом та безрезультатного звернення до союзників по антигітлеровській коаліціії, Гіммлер вирішив не повертатися до бункеру Гітлера в Берліні і спробував дістатися до Фленсбургу, щоб там приєднатися до майбутнього «уряду» адмірала Дьоніца. Але Дьоніц не схотів мати поряд з собою таку одіозну фігуру як Гіммлер, а його уряд зрештою так і не було створено. Після цього Гіммлера бачили в управлінні поліції Любека, після чого він зник.

Пізніше стало відомо, що він переховувався в одному з родових замків Шлезвіг-Гольштайну. Але по мірі наближення англійських військ, він змінив зовнішність, збрив свої знамениті вусики і наклав на одне око чорний пластир, видаючи себе за напівсліпого; переодягнувся у цивільний одяг, та мав при собі посвідчення страченого в гестапо та зовні схожого на Гіммлера фельдфебеля Гайнріха Хітцігера. Разом з Гіммлером були два його ад'ютанти — оберштурмбанфюрер СС Вернер Гротманн та штурмбанфюрер СС Гайнц Махер. Так він просувався з півночі Німеччини на південь протягом двох тижнів.

В 19 вечора 21 травня 1945 року на мосту Бервеверде біля Люнебурга троє підозрілих німців були затримані сумісним британсько-радянським військовим патрулем та переправлені у табір № 031 для військовополонених. Протягом двох днів їх ніхто не турбував, поки хтось з німецьких полонених не упізнав в арештованому Гіммлера. На первинному допиті Гіммлер зізнався та зажадав на зустріч з офіцерами англійських служб безпеки. Майор британської спецслужби мав пошукову карту на Гіммлера, де були вказані біографічні дані, особливі прикмети та навіть номери партійного квитка та посвідчення члену СС. Усі дані цілком збігалися зі свідченнями затриманого.

Колишній райхсфюрер був переправлений до управління контррозвідки 2-ї британської армії, де був підданий новому допиту. Під час детального медичного огляду в присутності полковника управління британської військової розвідки Мерфі лікар-стоматолог запросив Гіммлера відкрити рота. Той роздавив ампулу ціанистим калієм, яку тримав між зубами, і впав на підлогу. Через півхвилини його очі стали склоподібними.

Труп Гіммлера кремовано, а попіл розвіяно в лісі поблизу Люнебурга.

Приватне життяРедагувати

Не мав ніяких стосунків та досвіду з жінками, поки не одружився у 1928 році з Маргаретою Боден, якій було вже 35 і яка була на 7 років його старша. Після народження дочки (1929) стосунки між подружжям лишалися холодними. Гіммлер мало бував дома та мало бачився з дружиною, і як слідує з її щоденника, «весь віддавав себе роботі».

  • дочка Гудрун — єдина дитина. В 1933 році сімейна пара усиновила хлопчика — сина загиблого товариша по партії
  • коханка Хедвіг Поттгаст (Hedwig Potthast, 1912 нар.) — була приватною секретаркою Гіммлера. Молода (на 12 років молодша Гіммлера і на 19 років молодша його жінки), приваблива, тендітна блондинка. Закохалася в Гіммлера й народила йому двох дітей. Гіммлер таємно перевіз її на партійну віллу й регулярно відвідував. У 1945 році після звістки про самогубство Гіммлера Хедвіг Поттгаст була затримана розвідкою США й піддана багатоденним допитам. У 1950-х роках вона вийшла заміж і змінила прізвище
  • син — Хельге (1942), дочка — Нанетте-Доротея (1944). Після війни вони змінили прізвища й мешкають десь на півночі Німеччини.

НагородиРедагувати

Іноземні нагородиРедагувати

Партійні нагородиРедагувати

Відзнаки ССРедагувати

ПриміткиРедагувати

ФільмографіяРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • А. М. Калганова и Б. Л. Хавкина (пред.). Последние дни Гиммлера. Новые документы из центрального архива ФСБ РФ // Новая и новейшая история (Москва). — 2001. — № 1. — С. 129—151.(рос.)
  • Robert Biondi, ред. (2000) [1942]. SS Officers List: (as of 30 January 1942): SS-Standartenfuhrer to SS-Oberstgruppenfuhrer: Assignments and Decorations of the Senior SS Officer Corps. Atglen, PA: Schiffer. ISBN 978-0-7643-1061-4. 
  • Breitman, Richard (2004). Himmler and the Final Solution: The Architect of Genocide. London: Pimlico. ISBN 978-1-84413-089-4. 
  • Bullock, Alan (1993) [1991]. Hitler and Stalin: Parallel Lives. London: Fontana Press. 
  • Bullock, Alan (1999) [1952]. Hitler: A Study in Tyranny. New York: Konecky & Konecky. ISBN 978-1-56852-036-0. 
  • Cecil, Robert (1972). The Myth of the Master Race: Alfred Rosenberg and Nazi Ideology. New York: Dodd, Mead. ISBN 978-0-396-06577-7. 
  • Cesarani, David (2004). Holocaust: From the Persecution of the Jews to Mass Murder. London: Routledge. ISBN 978-0-415-27511-8. 
  • Duffy, Christopher (1991). Red Storm on the Reich: The Soviet March On Germany, 1945. New York: Da Capo Press. ISBN 978-0-306-80505-9. 
  • Evans, Richard J. (2003). The Coming of the Third Reich. New York: Penguin Group. ISBN 978-0-14-303469-8. 
  • Evans, Richard J. (2005). The Third Reich in Power. New York: Penguin Group. ISBN 978-0-14-303790-3. 
  • Evans, Richard J. (2008). The Third Reich at War. New York: Penguin Group. ISBN 978-0-14-311671-4. 
  • Flaherty, T. H. (2004) [1988]. The Third Reich: The SS. Time-Life Books, Inc. ISBN 1-84447-073-3. 
  • Gerwarth, Robert (2011). Hitler's Hangman: The Life of Heydrich. New Haven, CT: Yale University Press. ISBN 978-0-300-11575-8. 
  • Gilbert, Martin (1987) [1985]. The Holocaust: A History of the Jews of Europe During the Second World War. New York: Holt. ISBN 978-0-8050-0348-2. 
  • Goldhagen, Daniel (1996). Hitler's Willing Executioners: Ordinary Germans and the Holocaust. New York: Knopf. ISBN 978-0-679-44695-8. 
  • Guderian, Heinz (1957). Panzer Leader. New York: Ballantine Books. 
  • Grazhdan, Anna (director); Artem Drabkin & Aleksey Isaev (writers); Valeriy Babich, Vlad Ryashin, et. al (producers). The Battle for Germany [television documentary]. Star Media's Official YouTube Channel. Процитовано 15 May 2015.
  • Hillgruber, Andreas (1989). The Nazi Holocaust Part 3, The "Final Solution": The Implementation of Mass Murder, Volume 1. Westpoint, CT: Meckler. ISBN 978-0-88736-266-8. 
  • Himmler, Katrin (2007). The Himmler Brothers. London: Pan Macmillan. ISBN 978-0-330-44814-7. 
  • Internationaler Militärgerichtshof Nürnberg (IMT) (1989). Der Nürnberger Prozess gegen die Hauptkriegsverbrecher (German). Band 29: Urkunden und anderes Beweismaterial. Nachdruck München: Delphin Verlag. ISBN 978-3-7735-2523-9. 
  • Kershaw, Ian (2008). Hitler: A Biography. New York: W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-06757-6. 
  • Koehl, Robert (2004). The SS: A History 1919–45. Stroud: Tempus. ISBN 978-0-75242-559-7. 
  • Kohn-Bramstedt, Ernest (1998) [1945]. Dictatorship and Political Police: The Technique of Control by Fear. London: Routledge. ISBN 978-0-415-17542-5. 
  • Kolb, Eberhard (2005) [1984]. The Weimar Republic. London; New York: Routledge. ISBN 978-0-415-34441-8. 
  • Longerich, Peter (2012). Heinrich Himmler: A Life. Oxford; New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-959232-6. 
  • Lukas, Richard C. (2001) [1994]. Did the Children Cry?: Hitler's War Against Jewish and Polish Children, 1939–1945. New York: Hippocrene. ISBN 978-0-7818-0870-5. 
  • Majer, Diemut (2003). "Non-Germans" Under the Third Reich: The Nazi Judicial and Administrative System in Germany and Occupied Eastern Europe with Special Regard to Occupied Poland, 1939–1945. Baltimore; London: Johns Hopkins University Press. ISBN 978-0-8018-6493-3. 
  • Roger Manvell, Heinrich Fraenkel (2011) [1962]. Goering: The Rise and Fall of the Notorious Nazi Leader. London: Skyhorse. ISBN 978-1-61608-109-6. 
  • Roger Manvell, Heinrich Fraenkel (2007) [1965]. Heinrich Himmler: The Sinister Life of the Head of the SS and Gestapo. London; New York: Greenhill; Skyhorse. ISBN 978-1-60239-178-9. 
  • McNab, Chris (2009). The SS: 1923–1945. London: Amber Books. ISBN 978-1-906626-49-5. 
  • Nicholas, Lynn H. (2006) [2005]. Cruel World: The Children of Europe in the Nazi Web. New York: Vintage. ISBN 978-0-679-77663-5. 
  • Overy, Richard (2004). The Dictators: Hitler's Germany, Stalin's Russia. New York: Norton. ISBN 978-0-393-02030-4. 
  • Padfield, Peter (2001) [1990]. Himmler: Reichsführer-SS. London: Cassel & Co. ISBN 978-0-304-35839-7. 
  • Penkower, Monty Noam (1988). The Jews Were Expendable: Free World Diplomacy and the Holocaust. Detroit: Wayne State University Press. ISBN 978-0-8143-1952-9. 
  • Pringle, Heather (2006). The Master Plan: Himmler's Scholars and the Holocaust. New York: Hyperion. ISBN 978-0-7868-6886-5. 
  • Rupp, Leila J. (1979). Mobilizing Women for War: German and American Propaganda, 1939–1945. Princeton, NJ: Princeton University Press. ISBN 0-691-04649-2. 
  • Sereny, Gitta (1996) [1995]. Albert Speer: His Battle With Truth. New York; Toronto: Random House. ISBN 978-0-679-76812-8. 
  • Shirer, William L. (1960). The Rise and Fall of the Third Reich. New York: Simon & Schuster. ISBN 978-0-671-62420-0. 
  • Speer, Albert (1971) [1969]. Inside the Third Reich. New York: Avon. ISBN 978-0-380-00071-5. 
  • Toland, John (1977) [1976]. Adolf Hitler: The Definitive Biography. London: Book Club Associates. 
  • Weale, Adrian (2010). The SS: A New History. London: Little, Brown. ISBN 978-1-4087-0304-5. 
  • Williams, Max (2001). Reinhard Heydrich: The Biography: Volume 1. Church Stretton: Ulric. ISBN 978-0-9537577-5-6. 
  • Yenne, Bill (2010). Hitler's Master of the Dark Arts: Himmler's Black Knights and the Occult Origins of the SS. Minneapolis: Zenith. ISBN 978-0-7603-3778-3. 
  • Christian Zentner, Friedemann Bedürftig, Amy Hackett (trans.), ред. (1991). The Encyclopedia of the Third Reich. Amy Hackett (trans.). New York: Macmillan. ISBN 978-0-02-897502-3. 

ІнтернетРедагувати

ПосиланняРедагувати