Григорівка (Бахмацька міська громада)

село в Ніжинському районі Чернігівської області, Україна

Григорі́вка — село в Україні, у Бахмацькій міській громаді Ніжинського району Чернігівської області

село Григорівка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Ніжинський район
Громада Бахмацька міська громада
Код КАТОТТГ UA74040030110039004
Основні дані
Засноване 1650
Населення 1227
Площа 0,011 км²
Поштовий індекс 16561
Телефонний код +380 4635
Географічні дані
Географічні координати 51°02′08″ пн. ш. 32°51′13″ сх. д. / 51.03556° пн. ш. 32.85361° сх. д. / 51.03556; 32.85361Координати: 51°02′08″ пн. ш. 32°51′13″ сх. д. / 51.03556° пн. ш. 32.85361° сх. д. / 51.03556; 32.85361
Середня висота
над рівнем моря
140 м
Місцева влада
Адреса ради 16501, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, м. Бахмач, вул. Соборності, буд. 42
Карта
Григорівка. Карта розташування: Україна
Григорівка
Григорівка
Григорівка. Карта розташування: Чернігівська область
Григорівка
Григорівка
Мапа
Мапа

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Бахмацької міської громади.[1]

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР 1932—1933 та 1946—1947.

У селі — однойменна залізнична станція на лінії «Бахмач — Ромодан». До 2020 сільській раді підлягало селище Веселе.

Історія ред.

Село засновано 1700 на землях Прилуцького полку Гетьманщини. Гайворонський козак Корній Салогуб купив у Германа Черниша обійстя, загатив греблю і побудував млин, створив хутір, який із усіма угіддями за гетьманування Іоанна Мазепи продав канцеляристу Григорію Григор'єву. Цей хутір і дістав назву Григорівка.

1730 Михайло Скоропадський, дідич григорівський, ініціював спорудження першої церкви у селі, про що отримав дозвіл з Київської митрополії. А вже 1737 Свято-Михайлівська церква була збудована і була отримана митрополича грамота на спорудження у ній іконостаса, про що знайдені відповідні документи в одному з київських архівів джерелознавцем Романом Захарченком.

Після 1775 року переважає кріпацьке населення — на відміну від довколишніх козацьких сіл, які зберегли свою станову свободу аж до 1920-тих років.

1838 тут зупинявся московський композитор М. Глинка, а 1843 — поет Т. Шевченко. У цей час село належало нащадку гетьманського роду — П. Скоропадському. На честь перебування Шевченка в селі 1959 встановлено пам'ятний знак, а 1964 — пам'ятник.

1866 в селі 272 двори з населенням 2651 жителів, а 1897—461 двір з населенням 3428. У XIX столітті в селі працювало два винокурні заводи, продукція яких продавалася в шинках та ярмарках. Щороку в селі відбувалося три ярмарки, на які привозилося товарів на суму 3200 карбованців. 1800 збудовано муровану Михайлівську церкву, а 1871 — земську школу. Близько 1905 року в селі побудовано нове приміщення школи, у якому й зараз знаходиться загальноосвітня школа.

Про село згадка у довіднику «Малоросія»:

Наступна станція Лібаво-Роменської залізниці – Григорівка – у 12 верстах від попередньої [від Дмитрівки]. Станція відвантажує 1,4 мільйона пудів вантажу, а отримує не більше 0,8 мільйона пудів. У двох верстах на північний схід від станції лежить село Григорівка Конотопського повіту, яке й дало свою назву станції. У ньому близько 1800 мешканців, церква й три ярмарки на рік. У селі знаходиться економія М.О. Шереметєва “Григорівська” у 900 десятин; сівообіг прийнятий трипільний з посівом на паровому полі 25 десятин кормового буряку. Є завод [тут мається на увазі племінна станція] верхових коней; приплод йде у армійський ремонт [тобто запас коней]. Розплоджується велика рогата худоба сімментальскої породи”
.

1917 — у складі УНР. В селі налічувалося 856 дворів з населенням 3007 жителів. 1919 року з приходом до влади в Україні гетьмана Скоропадського у селі було страчено першого голову революційного комітету Гната Васильовича Ярмошенка , який згідно постанов лютневої революції 1917 року, реквізував поміщицькі землі і роздавав їх селянам. Страта відбулася у дворі поміщика Покорського, катами були Пащенко і Гапоненко з села Голінка, про що свідчить напис на пам'ятнику. 1921 окупаційна влада російських комуністів закріпилася, але не ризикувала втручалася у традиційний спосіб життя селян. Тільки 1928 почалося насильницьке затягування селян до так званих комун, першою з яких була «Зміна». Підкоривши сільських лідерів та паралізувавши самостійні господарства григорівців, влада на селі перейшла до терору голодом.

Голодомор ред.

Село постраждало внаслідок геноциду українців 1932-33. 1932 у селі почалися бунти проти влади та її агентів-комсомольців, які грабували і старих, і багатодітних. З огляду на дружній опір незаконній конфіскації продуктів село, за поданням Бахмацького райкому КПУ, село піддано тортурам чорною дошкою — одне з двох на весь Дмитрівський район (тепер частина Бахмацького).

За програмою Чернігівської ОДА опитано мешканців села 1920—1928 років народження, які дали, зокрема, й такі свідчення про перебіг терору голодом: «Люди дуже страждали, не було що їсти. Їли жом, макуху і цвіт кліверу, пухли від голоду. В ті часи померли дід і баба, тобто батькові мати і батько. Але не було за що ховати, то викопали яму і в одну поховали.» Опитуваний — Ольшаник Олександра Петрівна, 1923 р.н.; «Коли розпочалась голодовка, мені було 10 років. Не було чого їсти. Їли буряки та бур'ян. Люди, що помирали від голоду, валялися і під парканом. У кого що було з продуктів, усе забирали. Від голоду померла старша сестра, а також Бідний Микола Тимофійович. Радянська влада все забрала, насилали „поляків“, щоб усе забирали, щоб люди від голоду помирали.» Опитуваний — Кравець Павло Федотович, 1923 р.н.

Комуністична влада розвалила Михайлівську церкву села Григорівка, ведучи пропаганду безбожництва та українофобії.

Друга світова війна ред.

Після укладення сталінсько-гітлерівського союзу 1939, комуністична влада готувала молодь села до інтервенції в Європу. Проте на початку вересня 1941 сама тікала з Григорівки, не спромігшись організувати жодного дієвого підпілля. 1943, вдершись до села, сталіністи провели повторну мобілізацію чоловіків Григорівки. Так що всього у сутичках на німецько-радянській війні брало участь 508 мешканців села — практично кожен другий дорослий мешканець Григорівки.

Сталінська влада довела до смерті на фронтах 374 григорівця — понад 60 % від насильно мобілізованих. До 1957 сталіністи відмовлялися вшановувати ці жертви, аж поки за часів Хрущова не почали централізовано встановлювати пам'ятники загиблим. Щоправда, під комуністичною символікою — для ідеологічного терору проти нового покоління селян.

Демографія ред.

На початку 1970-их замешкувало 1,866 осіб. З сер. 1960-их має тенденцію до зменшення, аж до ознак демографічної кризи. Ця криза спровокована акцією Голодомору в Україні 1932—1933, масовою мобілізацією чоловіків репродуктивного віку до сталінського війська у 1943 та вимиванням працездатного населення на некваліфіковані роботи до міста — 1960-ті роки.

Сучасний стан ред.

У селі будується нова цегляна церква, коштом громади села. Православна парафія у липні 2017 року, одностайним рішенням зборів, перейшла від УПЦ (МП) до УПЦ (КП)[2].

Старовинна церква с. Григорівка, як і більшість церков Бахмацького району, знищена комуністичною владою у 1930-их роках.

Відомі особистості ред.

Див. також ред.

Джерела ред.

Примітки ред.

  1. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 10 липня 2022.
  2. На Чернігівщині громада УПЦ (МП) перейшла до Київського Патріархату. Архів оригіналу за 17 серпня 2017. Процитовано 17 серпня 2017.

Посилання ред.