Відкрити головне меню

Ганжа Петро Олександрович

кераміст, художник декоративно-ужиткового і монументального мистецтва, мистецтвознавець

Ганжа́ Петро́ Олекса́ндрович (нар. 15 липня 1939(19390715), Жорнище, Іллінецький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР) — український кераміст, художник декоративно-ужиткового і монументального мистецтва, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України (НСХУ) з 1970 року. Секретар НСХУ (1992­–2001).

Ганжа Петро Олександрович
Петро Ганжа 2017 01.jpg
Народження 15 липня 1939(1939-07-15) (80 років)
Жорнище, Іллінецький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР → Україна Україна
Навчання Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва
Діяльність художник
Напрямок гончарство, декоративно-ужиткове і монументальне мистецтво

Ганжа Петро Олександрович у Вікісховищі?
Ковані композиції Петра Ганжі на станції метро «Оболонь» у Києві
Керамічні панно Петра Ганжі та Наталії Чернової на станціях метро «Київська» та «Студентська» в Харкові
Картини «Воїн АТО Убийлихо»
(2014, 2017)

БіографіяРедагувати

Народився 15 липня 1939(19390715) року в селі Жорнищі Іллінецького району Вінницької області, нині Україна. Батька художника, Олександра Ганжу, знали не лише в рідному селі, а й далеко за його межами як майстра-гончара, чиї горщики-куманці глечики-скульптурки використовували не лише вибагливі господині для домашнього вжитку, а й прикрашали музейні колекції глиняних виробів. Молодший брат, Степан — заслужений майстер народної творчості України, майстер килимарства[1][2].

Своїми творчими здібностями Петро Ганжа протоптав власну стежку в образотворчому мистецтві, ставши відомим художником-керамістом в Україні. В юності Петро Ганжа розписав церкву в рідному селі. Живописні твори він представляв 1962 року при вступі до художнього інституту. Навчаючись у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва, він сформував у собі розуміння значимості народного мистецтва, створивши дипломну роботу у вигляді серії фаянсових тарелів. Провідна тема його мальовок — український фольклор. Своїми мистецькими здібностями Ганжа привернув увагу провідних професорів інституту — Романа Сельського, Дмитра Крвавича, Володимира Овсійчука. Окрім фаянсових та порцелянових тарелів, художник приблизно з 1969 року почав виготовляти скульптури у вигляді чоловіка, який курить люльку.

Закінчивши 1968 року інститут, Петро невдовзі приїхав до Опішні і в 1969–1973 роках працював головним художником місцевого керамічного виробництва, розгорнувши організаторську роботу на зміцнення підприємства і, найголовніше, сприяв підвищенню мистецького рівня продукції. Саме в цей час в Опішні працювали відомі майстри-гончарі такі, як Олександра Селюченко, Іван Білик, Василь Омеляненко, Михайло Китриш, Гаврило та Явдоха Пошивайли та інші. Творчість народних майстрів гончарства збудила в душі Петра ще більше бажання до створення нових виробів. Виліплені майстром твори начебто підсвідоме проникнення в минуле, що відображає спорідненість з трипільською і скіфською культурами. Саме цей образ здебільшого створював майстер і в Жорнищах, і в Опішні, і в Києві.

З 1976 року Ганжа очолив відділ художніх промислів у Музеї народної архітектури та побуту України в Києві. 1987 року його обрали головою комісії декоративно-прикладного і народного мистецтва Спілки художників України.

Петро Ганжа — автор кованих композицій «Театральна Україна» на станції метро «Оболонь» у Києві (1980). Фаянсові панно, створені Петром Ганжою разом з дружиною Наталією Черновою, прикрашають інтер'єри підземних залів станцій метро «Київська» та «Студентська» в Харкові.

Нині митець створює живописні полотна. Майстерня художника розташована в Києво-Печерській лаврі. Ганжа — художник, який написав найбільше портретів української діаспори ХХ–ХХI ст.

Основні твори: цикл тарілок за мотивами українських народних пісень (1968), гобелен «Похід козаків» (1995), «Портрет А. Штепи» (1998), «Портрет Вiльямса Моргана» (2005), «Портрет бандуристки з США — Оксани Родак» (2001), «Портрет Петра Муравського» (2003), «Портрет доньки шейха»(2002), «Портрет Марiї Сметанської» (1998), «Портрет Алекса Мiлянич» (2010), «Портрет Зенон Завада — iноземний кореспондент», «Воїн АТО Убийлихо» (2014).

Його вироби зберігаються у фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні, картини знаходяться в приватних колекціях у Канаді й США.

Петро Ганжа — автор книги «Таємниці українського рукомесла», що вийшла друком 1996 року в київському видавництві «Мистецтво» накладом 2500 примірників. Ілюстроване видання знайомить читачів з багатовіковим надбанням українських народних майстрів, розвитком і сучасним станом українських народних промислів та з особливостями художніх ремесел.

Виставкова діяльністьРедагувати

Перша персональна виставка картин Петра Ганжі «Під сяйвом Лаври» відбулася в Києві 2014 року[3].

«Чудове українське мистецтво Петра Ганжі треба відкривати світові» — це запис у книзі відгуків мистецтвознавця Алли Ревенко (персональна виставка художника «Під сяйвом Лаври» 2014 р.).

У серпні 2015 року в Харкові в творчому клубі «Вітальня на Дворянській» і в січні 2016 року в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві пройшли виставки під гаслом «Твої таланти, Україно», де експонувалися твори мистецької династії Чернова та Ганжі.

Друковані виданняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Козацькі килими Степана Ганжі (початок) // Сайт ВГО «Українське реєстрове козацтво». Архівовано з першоджерела 24 травня 2017.
  2. Козацькі килими Степана Ганжі (закінчення) // Сайт ВГО «Українське реєстрове козацтво». Архівовано з першоджерела 24 травня 2017.
  3. Виставка живопису «Пiд сяйвом Лаври» Петра Ганжи. Київ. Галерея «Митець». 1–10 липня 2014 року.

ДжерелаРедагувати