Ганжа Петро Олександрович

український кераміст, художник декоративно-ужиткового і монументального мистецтва, мистецтвознавець

Петро́ Олекса́ндрович Ганжа́ (нар. 15 липня 1939, Жорнище) — український кераміст, художник, мистецтвознавець; член Спілки радянських художників України з 1970 року (секретар Спілки художників України у 1992­–2002 роках). Син майстра художньої кераміки Олександра Ганжі, брат килимаря Степана Ганжі, чоловік художниці Наталії Чернової.

Ганжа Петро Олександрович

Народження 15 липня 1939(1939-07-15) (84 роки)
Жорнище, Іллінецький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР
 Україна
Жанр жанрове малярство і портрет
Навчання Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1968)
Діяльність художник, кераміст, мистецтвознавець
Вчитель Крвавич Дмитро Петрович, Лащук Юрій Пилипович, Овсійчук Володимир Антонович, Сельський Роман Юліанович і Горбалюк Борис Васильович
Працівник Завод «Художній керамік» і Національний музей народної архітектури та побуту України
Член Спілка радянських художників України
Батько Ганжа Олександр Дорофійович
Брати, сестри Ганжа Степан Олександрович

CMNS: Ганжа Петро Олександрович у Вікісховищі

Біографія ред.

Народився 15 липня 1939 року в селі Жорнищі Іллінецького району Вінницької області (нині Україна). 1968 року закінчив факультет декоративно-прикладного мистецтва Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва, де навчався у Дмитра Крвавича, Юрія Лащука, Володимира Овсійчука, Романа Сельського. Дипломна робота — набір українських сувенірів «Пісня» (керівник Борис Горбалюк, оцінка — добре)[1].

Після здобуття мистецької освіти був направлений до Опішні, де протягом 1968—1973 років обіймав посаду головного художника на заводі «Художній керамік». Мешкав в Опішні в будинку на вулиці Агропунктівській, № 15, квартира № 1[2]. З 1973 року працював у Києві, у Музеї народної архітектури та побуту України, де завідував експериментальними майстернями, очолював відділ народних художніх промислів; у 1979—1992 роках працював у Творчо-виробничому об'єднанні «Художник». З початку 1990-х років має свою майстерню на території Києво-Печерської лаври[3].

Мешкає у Києві, в будинку на Оболонському проспекті, № 16[4].

Творчість ред.

Працює в галузях станкового живопису, прикладного (художній текстиль, кераміка) і монументального мистецтва. Серед робіт:

кераміка
  • цикл тарілок за мотивами українських народних пісень (1968);
  • фаянсові декоративні полумиски з підполивними розписами на історичні теми: «Козак Мамай», «Еней», «Козак Мамай і молодиця», «Рідна мати моя», «У Києві на Подолі козаки гуляють», «Роксолана», «Ой дуб, дуба, дуба», «На вулиці музика грає», «Ой у лузі над водою калина цвіте», «Одарка», «Карась», (1968—1972), «Україна» (1988);
  • порцелянова ваза «Козацький вихор» (1993);
  • таріль, присвячена фундації імені Олега Ольжича (1995);
килими та гобелени
  • «Вершники» (1989);
  • «Козак Мамай» (1992);
  • «Засвіт встали козаченьки» (1993);
  • «Козак – душа правдивая» (1993);
  • «Козацька мелодія» (1993);
  • «Запорожці у поході» (1993);
  • «Похід козаків» (1995);
  • «Аркан» (1995);
монументальні роботи
       
ст. метро «Оболонь»
ст. метро «Оболонь»
ст. метро «Київська»
ст. метро «Студентська»
 
 
Картини «Воїн АТО Убийлихо»
(2014, 2017)
живописні портрети
  • Семена Корпанюка (1966);
  • Олександри Селюченко (1969);
  • Романа Корогодського (1970);
  • Наталії Чернової (1970);
  • Віталія Ханка (1998);
  • Антона Штепи (1998);
  • Марії Сметанської (1998);
  • Степана Сапеляка (2001);
  • Оксани Родак (2001);
  • Олекси Ющенка (2002);
  • доньки шейха (2002);
  • Павла Муравського (2003)[5];
  • Вільямса Моргана (2005)[5];
  • Алекса Мілянич» (2010);
  • Воїн АТО Убийлихо (2014; 2017);
інші картини
  • «Польові квіти» (1997);
  • «Колядники в селі» (1998);
  • «Окраїна Опішні» (2001;
  • «Біла-біла зимонька водить коляду» (2003, разом з Наталією Черновою).

Твори зберігаються у фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні[6], у Музеї етнографії та художнього промислу у Львові, Харківському художньому музеї, в приватних колекціях у Канаді й США.

Виставки ред.

  • Перша персональна виставка картин художника «Під сяйвом Лаври» відбулася в Києві 2014 року[7].
  • У серпні 2015 року в Харкові в творчому клубі «Вітальня на Дворянській»[8] і в січні 2016 року в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві пройшли виставки під гаслом «Твої таланти, Україно», де експонувалися твори мистецької династії Чернова та Ганжі[9].

Мистецтвознавчий доробок ред.

Автор книги «Таємниці українського рукомесла», що вийшла друком 1996 року в київському видавництві «Мистецтво» накладом 2500 примірників. Ілюстроване видання знайомить читачів з багатовіковим надбанням українських народних майстрів, розвитком і сучасним станом українських народних промислів та з особливостями художніх ремесел[10]. Також автор мистецтвознавчих статей, зокрема:

Примітки ред.

  1. Львівська національна академія мистецтв. Кафедра художньої кераміки. Випускники кафедри. 1968
  2. Ганжа Петро Олександрович // Українські радянські художники. Довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 554.
  3. Ваверчак Неля. Записки з «Живого» дому… що замерзає [Архівовано 28 лютого 2022 у Wayback Machine.] // День. — 2012. — 17 лютого. [Архівовано з першоджерела 8 червня 2017.]
  4. Ганжа Петро Олександрович / Довідник членів Спілки хужожників України. Київ. 1998. С. 30.
  5. а б Ганжа Петро Олександрович // Львівська національна академія мистецтв. — С. 178—179.
  6. Петро Олександрович Ганжа [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Сайт Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні. — 2013. — 10 грудня. [Архівовано з першоджерела 24 травня 2017.]
  7. Виставка живопису «Під сяйвом Лаври» Петра Ганжи. Київ. Галерея «Митець». 1–10 липня 2014 року.
  8. Ефанова Марина. В Харькове открылась выставка трех поколений художников [Архівовано 27 грудня 2015 у Wayback Machine.] // Вечерний Харьков. — 2015. — 23 августа. (рос.) [Архівовано з першоджерела 27 травня 2017.]
  9. Підлужна Алла. Династія Чернова-Ганжі [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] // День. — 2016. — 25 січня. [Архівовано з першоджерела 8 червня 2017.]
  10. Петро Ганжа. Таємниці українського рукомесла. — Київ : Мистецтво, 1996. — 192 с. — ISBN 966-577-015-2.

Література ред.