Ганжа Степан Олександрович
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (травень 2017) |
Степан Олександрович Ганжа (18 квітня 1942, Жорнище, Іллінецький район, Вінницька область[1] — 5 серпня 2024, м. Київ) — український килимар, соліст танцювальної групи Українського народного хору імені Григорія Верьовки, поет, заслужений майстер народної творчості України (2004), член НСМНМУ, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2010 року за мистецьку серію килимів[2], лауреат премії ім. Данила Щербаківського, володар мистецької премії «Київ» ім. Сергія Колоса у галузі народного декоративного мистецтва.
| Степан Ганжа | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | Степан Олександрович Ганжа |
| Народився | 18 квітня 1942 Жорнище, Іллінецький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР |
| Помер | 5 серпня 2024 (82 роки) |
| Громадянство |  УРСР Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | поет |
| Знання мов | українська |
| Брати, сестри | Ганжа Петро Олександрович |
| Нагороди |   |
Життєпис
ред.Батька, Олександра Дорофійовича Ганжу,[3] знали не лише в рідному селі, а й далеко за його межами, як майстра-гончара, чиї горщики-куманці, глечики-скульптурки використовували не лише вибагливі господині для домашнього вжитку, а й прикрашали музейні колекції глиняних виробів. Старший брат — Петро, одразу обрав шлях у малярство, після чого став відомим художником.
У першому класі сидів за партою з ровесницею Еммою Бабчук, тепер заслуженою журналісткою України.[4] По закінченні семирічки 1958 року Степан пішов до Вінницької школи ФЗО[4] № 2[1] (Школа фабрично-заводського навчання, рос. Школа фабрично-заводского обучения) — тепер цей заклад називається коледжем.
Після демобілізації з армійської служби (її проходив у ансамблі пісні й танцю при Київському військовому окрузі) подав документи в столичне хореографічне училище.[3] Випускникові 1966 року поталанило, бо він потрапив у знаний на весь світ колектив — Український народний хор імені Григорія Верьовки. Разом із ним подолянин об'їхав чи не весь світ. У 1984 році вийшов на артистичну пенсію.[1]
З 1972 року почав займатися малюванням. У 1987 році — перші спроби килимарства.[1]Становленню художника-килимаря посприяло також знайомство з відомими живописцями[5] Володимиром Патиком, Іваном Остафійчуком, Іваном Марчуком, Омеляном Мазуриком. На його творче формування значною мірою вплинула тривала дружба з Володимиром Федьком. Але безпосередньо навчанням Степана ніхто не займався, та власним прикладом і порадами вони спрямовували талант у потрібне русло. Допомогли повірити у Божий дар і власні сили.
Мистецькі твори «Килими»[1] зберігаються в Дирекції виставок у м. Київ, Музеї Гетьманства, Музеї М. С. Грушевського, у приватних колекціях України та зарубіжжя.
Твори, присвячені майстрові
ред.Колишній колега по ансамблю, а нині гарний художник і знаний поет, друг-побратим Олесь Доріченко у своїй збірці поезій «Мандрівна брама»[6] присвячує Степану Олександровичу вірш «Дивний цвіт, що з долонь вироста»:
«Намалюй мені, маляре, квітів
Й сніжнокрилих ясних журавлів…»
Примітки
ред.- ↑ а б в г д Хто є Хто. Степан Ганжа. Архів оригіналу за 20 серпня 2014. Процитовано 31 січня 2013.
- ↑ Ганжа Степан Олександрович [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.] Комітет з національної премії імені Т. Г. Шевченка
- ↑ а б КОЗАЦЬКІ КИЛИМИ Степана Ганжі. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 31 січня 2013.
- ↑ а б Сонячне килимарство Степана Ганжі. Архів оригіналу за 21 жовтня 2013. Процитовано 31 січня 2013.
- ↑ КОЗАЦЬКІ КИЛИМИ Степана Ганжі (продовження)
- ↑ Доріченко О. В. Мандрівна брама: Поезії. — К.: Український письменник, 2001. — 119 с.
Джерела і посилання
ред.- Ганжа Степан Олександрович [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.] «Енциклопедія Сучасної України»
- Коваль Р. Аншлаг у Музеї Грушевського зібрав килимар Степан Ганжа // Незборима нація. — 2024. — Ч. 4 (458). — С. 2.
- Я килимами простелю твій шлях до волі, рідний краю // фільм Історичного клубу «Холодний Яр» про Степана Ганжу (оператор і режисер Юрій Дереневський)