Ганжа Степан Олександрович
| Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (травень 2017) |
Степан Олександрович Ганжа (нар. 18 квітня 1942, Жорнище, Іллінецький район, Вінницька область[1]) — український танцюрист, килимар, заслужений майстер народної творчості України (2004), член НСМНМУ, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2010 року за мистецьку серію килимів[2], лауреат премії ім. Данила Щербаківського, володар мистецької премії «Київ» ім. Сергія Колоса у галузі народного декоративного мистецтва.
| Степан Ганжа | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | Степан Олександрович Ганжа |
| Народився |
18 квітня 1942 (81 рік) Жорнище, Іллінецький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство |
 УРСР Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | поет |
| Знання мов | українська |
| Нагороди |
  |
Життєпис ред.
Батька, Олександра Дорофійовича Ганжу,[3] знали не лише в рідному селі, а й далеко за його межами, як майстра-гончара, чиї горщики-куманці, глечики-скульптурки використовували не лише вибагливі господині для домашнього вжитку, а й прикрашали музейні колекції глиняних виробів. Старший брат - Петро, одразу обрав шлях у малярство, після чого став відомим художником.
У першому класі сидів за партою з ровесницею Еммою Бабчук, тепер заслуженою журналісткою України.[4] По закінченні семирічки 1958 року Степан пішов до Вінницької школи ФЗО[4] № 2[1] (Школа фабрично-заводського навчання, рос. Школа фабрично-заводского обучения) — тепер цей заклад називається коледжем.
Після демобілізації з армійської служби (її проходив у ансамблі пісні й танцю при Київському військовому окрузі) подав документи в столичне хореографічне училище.[3] Випускникові 1966 року поталанило, бо він потрапив у знаний на весь світ колектив — Український народний хор імені Григорія Верьовки. Разом із ним подолянин об'їхав чи не весь світ. У 1984 році вийшов на артистичну пенсію.[1]
З 1972 року почав займатися малюванням. У 1987 році — перші спроби килимарства.[1]Становленню художника-килимаря посприяло також знайомство з відомими живописцями[5] Володимиром Патиком, Іваном Остафійчуком, Іваном Марчуком, Омеляном Мазуриком. На його творче формування значною мірою вплинула тривала дружба з Володимиром Федьком. Але безпосередньо навчанням Степана ніхто не займався, та власним прикладом і порадами вони спрямовували талант у потрібне русло. Допомогли повірити у Божий дар і власні сили.
Мистецькі твори «Килими»[1] зберігаються в Дирекції виставок у м. Київ, Музеї Гетьманства, Музеї М. С. Грушевського, у приватних колекціях України та зарубіжжя.
Твори, присвячені майстрові ред.
Колишній колега по ансамблю, а нині гарний художник і знаний поет, друг-побратим Олесь Доріченко у своїй збірці поезій «Мандрівна брама»[6] присвячує Степану Олександровичу вірш «Дивний цвіт, що з долонь вироста»:
«Намалюй мені, маляре, квітів
Й сніжнокрилих ясних журавлів…»
Примітки ред.
- ↑ а б в г д Хто є Хто. Степан Ганжа. Архів оригіналу за 20 серпня 2014. Процитовано 31 січня 2013.
- ↑ Ганжа Степан Олександрович [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.] Комітет з національної премії імені Т.Г. Шевченка
- ↑ а б КОЗАЦЬКІ КИЛИМИ Степана Ганжі. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 31 січня 2013.
- ↑ а б Сонячне килимарство Степана Ганжі. Архів оригіналу за 21 жовтня 2013. Процитовано 31 січня 2013.
- ↑ КОЗАЦЬКІ КИЛИМИ Степана Ганжі (продовження)
- ↑ Доріченко О. В. Мандрівна брама: Поезії. — К.: Український письменник, 2001. — 119 с.
Посилання ред.
- Ганжа Степан Олександрович [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.] «Енциклопедія Сучасної України»