Відкрити головне меню

Жорнище (Іллінецький район)

село в Україні, в Іллінецькій міській територіальній громаді Іллінецького району Вінницької області

Жо́рнище — село в Україні, в Іллінецькій міській територіальній громаді Іллінецького району Вінницької області. Жорнище розташоване на притоках річки Сібок. Річка Семирічка, ще тече через село, починається за Бондурівкою Немирівського району, колишнього Брацлавського повіту, і впадає в Сібок навпроти с. Лугової, за дві верстви від Жорнищ.

село Жорнище
Zhornyshche illin gerb.png Zhornyshche illin prapor.png
Герб Прапор
Ukraine. Braclavia Palatinatus. Beauplan 1648.jpg
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Іллінецький район
Громада Іллінецька міська громада
Код КОАТУУ 0521282403
Облікова картка село Жорнище 
Основні дані
Засноване 1798
Населення 1028 осіб
Площа 4,13 км²
Густота населення 248,91 осіб/км²
Поштовий індекс 22721
Телефонний код +380 4345
Географічні дані
Географічні координати 49°03′45″ пн. ш. 29°05′14″ сх. д. / 49.06250° пн. ш. 29.08722° сх. д. / 49.06250; 29.08722Координати: 49°03′45″ пн. ш. 29°05′14″ сх. д. / 49.06250° пн. ш. 29.08722° сх. д. / 49.06250; 29.08722
Середня висота
над рівнем моря
252 м
Водойми Семирічка
Відстань до
районного центру
12 км
Найближча залізнична станція Немирів
Відстань до
залізничної станції
22 км
Місцева влада
Адреса ради с. Жорнище, вул. Бойка, 17
Карта
Жорнище. Карта розташування: Україна
Жорнище
Жорнище
Жорнище. Карта розташування: Вінницька область
Жорнище
Жорнище
Мапа

Жорнище у Вікісховищі?

Географічне розташуванняРедагувати

Село Жорнище розташоване за 12 км на захід від райцентру Іллінці. Найближча залізнична станція — Немирів, яка розташована за 22 кілометри на південний захід від села. Навколишні поля дещо глинисті, але родючі.

НазваРедагувати

Назва села пов'язана з існуванням великого кар'єру, де добувався камінь для жорен (поблизу с. Лугова). Кар'єр розроблявся близько 1100 років з II ст. до н. е. по ХІ ст. н. е. включно. Жорна розвозились по всій Правобережній Україні і частково потрапляли на Лівобережну Україну.

СимволікаРедагувати

Затверджена 18 липня 2018 р. рішенням № 646 XXXIV сесії міської ради VIII скликання. Автори — О. Є. Тищик, К. М. Богатов, В. М. Напиткін.

ГербРедагувати

У золотому щиті з срібної бази, вирубаної ступінчасто, виходить червоне увігнуте вкорочене вістря, увінчане червоною чотирикутною зіркою. На вістрі золотий горщик; по сторонам вістря супроводжується червоними козацькими шаблями у стовп. Герб вписаний в золотий декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша напис «ЖОРНИЩЕ».

Вирубана база символізує кар'єр, в якому видобувався камінь для виготовлення жорен. Козацькі шаблі символізують історичне минуле в якості сотенного містечка Кальницького полку, горщик — символ гончарства, а також відомого майстра керамічної скульптури О. Ганжі. Вістря з зіркою (стилізований зліт ракети) — знак перебування в селі винахідника реактивного двигуна М. Кибальчича.

ПрапорРедагувати

Квадратне полотнище розділене горизонтально вирубано ступінчасто на жовту і білу смуги. Із нижньої смуги виходить увігнуте вкорочене вістря, увінчане червоною чотирикутною зіркою. На вістрі жовтий горщик; по сторонам вістря супроводжується червоними вертикально поставленими козацькими шаблями.

Історичні відомостіРедагувати

Територія тут була заселена здавна. Поблизу села зареєстровані пам'ятки археології:

  • Трипільські поселення в урочищах «Куряча» та «Галявина».
  • Скіфські могильники, що складаються з багатьох курганів у Слободецькому лісі.
  • Слов'янське поселення у ІІІ–ІХ ст. н. е «Галявина».
  • Слов'янське городище Х–ХІ ст. н. е. «Сухостави», відкрите П. І. Хавлюком.

Ймовірно, що село виникло десь в І половині XV століття. На той час територія теперішньої Київщини та Поділля за відомостями Вінницької люстрації:

« В Жорновище (Жорнище) земли на 5 миль, людей нет, бобровые гоны и зверинные ловы, а ктобы пчелой стояти, або зверь ловити … тот повинен таку (себ-то старості) куницу дати. »

З цих слів видно, що недалеко від Вінниці простяглася на десятки миль (верств) зовсім незалюднена напівпустеля, яка давала повну можливість проводити екстенсивну експлуатацію фауни.

Саме в цей час в Україні відбувався швидкий розвиток феодального землеволодіння. Основою феодального способу виробництва є феодальна власність на землю — основний засіб виробництва. Отже, с. Жорнище виникає в епоху, коли відбувається швидкий процес розвитку феодального землеволодіння. Всюди виростали великі фільваркові господарства. Багато продукції цих господарств потрапляло на внутрішні і зовнішні ринки. Через село проходили два великих шляхи: державний тракт Липовець — Нижча Кропивна — Брацлав, і пізніше Іллінці — Немирів.

У 1583 р., після закінчення опіки, Жорнищі перейшли від Федора Олеши і його дружини Опросимії Дубицької у власність Магдалени Дубицької, дружини брацлавського підкоморія Лавріна Пісочинського.[1]

Цей край декілька століть перебував під владою Польсько-Литовської держави, потім Польщі (після Переяславської ради 8 січня 1654 р. територія Поділля, і зокрема Жорнище, залишилось під владою польської шляхти аж до 1793 року).

Чимало героїчних сторінок в історії визволення українського народу проти польської шляхти 1640—1654 рр. вписали козаки Жорницької сотні — однієї з найчисельнішої в Кальницькому полку. В Жорнищах у той час проживало 6500 жителів. Цей населений пункт був чи не найбільшим в Брацлавському воєводстві.

В 1675 р. польські війська під проводом польського короля Яна ІІІ Собеського вели бої за Жорнище проти загонів українського гетьмана Петра Дорошенка. Протягом XVIII століття Жорнище, як сотенне містечко Кальницького полку, було значним військовим укріпленням, за яке часто точилися запеклі бої.

Після другого поділу Речі Посполитої в 1793 році Правобережна Україна ввійшла до складу Росії. У 1875 році маєтком у містечку Жорнище володіли поміщики Антоній Вислоцький, Маріена Хлопицька. Наказом від 27 серпня 1879 року створена Київська губернія, в яку увійшли повіти, розташовані на правому березі Дніпра. Містечко Жорнище увійшло до Липовецького повіту Київської губернії. Через Жорнище проходив Білоруський великий поштовий тракт із Санкт-Петербурга в Одесу. Жорнище остання станція Київської губернії. Це сприяло розвитку ремісництва, садівництва, городництва. Раз в два тижні по неділях тут збиралися великі ярмарки.

1864 року за описом[2] Лаврентія Похилевича містечко належало 20 різним дрібним власним, в ньому мешкало 1472 православних, 1150 юдеїв, 59 римо-католиків. 1753 року коштом Юлії Струтинської було побудовано дерев'яну Михайлівську церкву. У 1835 році ліквідовано римо-католицький реформатський монастир, а кам'яну монастирську церкву переоблаштовано на московську православну, у 1849 капітально відремонтовано.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Жорницької волості Липовецького повіту Київської губернії, мешкало 1300 осіб, налічувалось 183 дворових господарства, існували православна церква, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, 4 постоялих двори, 8 постоялих будинків, 6 лавок, водяний млин і винокурних завод, відбувались базари по п'ятницях і ярмарки через два тижні[3]. За десять верст — сільсько-господарський механічний завод. Через село по дорозі до Кам'янця-Подільського, проїжджав Тарас Шевченко. Зупинявся у Жорнищі, пив воду із криниці, яка і дотепер є в центрі села. Цю криницю називають Шевченковою.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3518 осіб (1718 чоловічої статі та 1800 — жіночої), з яких 2385 — православної віри, 1040 — юдейської[4].

На початку ХХ століття в Жорнищах була православна церква, синагога, однокласна міністерська школа, вісім кузень, чотири водяних млини.

В січні 1918 року в селі було встановлено владу більшовиків. Жителі села сприйняли це по різному.

В 1918 році в Жорнищі діяв фельшерський пункт, а в 1921 році на його базі була організована лікарня. На початку 20-х років в селі була відкрита школа з п'ятирічним строком навчання, а в 1927 році був перший випуск семерічки. В Жорнищах існувала єврейська трудова школа, в якій навчалось 95 учнів. В селі був клуб, який тоді називався сільбудом. У 1926 році селяни об'єднались в «Товариство спільного обробітку землі», а в 1929 році жорнищани створили колгосп. Його першим головою став Венедикт Савович Притула.

Однією з трагічних сторінок в історії України є голодомор 1932—1933 років. Кількість жертв серед етнічних українців ще й досі остаточно не підраховано, тому що люди вмирали цілими родинами і навіть цілими селами. Але, за свідченнями старожилів, ні одна єврейська родина, яких на той час дуже багато мешкало у Жорнищах, жодним чином не постраждала. Вже в роки незалежності при в'їзді в село було відкрито пам'ятник жертвам голодомору. Мирне трудове життя в селі було перерване німецькою навалою. Вже в липні 1941 року Жорнище було окуповане. Гітлерівці зруйнували синагогу, єврейську школу, пограбували багате єврейське майно. Окремі мешканці села як могли допомагали радянським партизанам, що переховувалися в навколишніх лісах. В березні 1944 року Жорнище було визволено. На фронтах війни проти ворога билися 360 мешканців села, але додому повернулося лише 165.

1 вересня 1944 року почався новий навчальний рік у сільській неповній середній школі. Учнів було 335 дітей, їх навчали 13 вчителів, що говорить про значно менші втрати місцевого населення в роки німецької окупації, ніж під час Сталінського голодомору. В школі була також бібліотека, яка нараховувала 40 книжок для позакласного читання учнів.

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

  • Емма Бабчук (нар. 1942) — українська журналістка, публіцист.
  • Іван Бойко (1910—1975) — двічі Герой Радянського Союзу.
  • Олександр Ганжа (1905—1982) — український майстер художньої кераміки.
  • Петро Ганжа (нар. 1939) — член Національної спілки художників України, скульптор.
  • Степан Ганжа (нар. 1942) — Заслужений майстер народної творчості України, майстер килимарства.
  • Тамара Хрущ (нар. 1949) — українська журналістка.

Пов'язані із селомРедагувати

  • Серед перших вчителів у середній школі був колишній фронтовик — Г. П. Бурмістренко. В лютому 1943 року беручи участь у боях під Ленінградом, був поранений, втратив обидві ноги; нагородженний Орденом Червоної Зірки, медалями за бойові заслуги.
  • Аврахам Висоцький — письменник[5]
  • Мельничук Станіслав Тимофійович — приват-професор кафедри монументально-декоративної скультптури Львівської національної академії мистецтв.

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Я. Р. Д а ш к е в и ч , Л. А. П р о ц е н к о , 3. С. Х о м у т е ц ь к а (1971). Каталог колекції документів Київської археографічної комісії (укр). Київ:: Наукова думка. с. 32. 
  2. рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — К., 1864.
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-90)
  5. Аврахам Висоцький

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати