Доріченко Олесь Васильович

(Перенаправлено з Олесь Доріченко)

Оле́сь Васи́льович Доріче́нко[1] (*20 вересня 1936(19360920), Київ, — 2020, Київ[2])  — поет, письменник[3], мистецтвознавець, художник, член Київської міської організації НСПУ, член НСМНМУ.[3]

Доріченко Олесь Васильович
Народився 20 вересня 1936(1936-09-20)
Київ, Українська СРР, СРСР
Помер 2020
Національність українець
Діяльність письменник
Alma mater Київське державне хореографічне училище
Премії Мистецька премія «Київ» імені Сергія Колоса (2016)

Біографічні відомості ред.

Народився 20 вересня 1936 р. в м. Києві. Закінчив Київське державне хореографічне училище. Працював солістом балету в провідних творчих колективах України. Лауреат міжнародних конкурсів.[4]

Олесь Доріченко належить до когорти поетів-шістдесятників, які своєю творчістю та високою громадянською позицією наближали час Незалежності України.

Знайомство з численними музеями та митцями, особисті зустрічі з Катериною Білокур, Давидом Сікейросом, Іваном Гончаром крізь часи та відстані запалили в ньому несамовиту жагу до творчості.[3]

Автор збірок поезій «Промені», «Контрасти», «Одностайність», «Круговиди», «Осягнення», «Вікно у вересень», «Назавше», «Майдан пам'яті», «Хрещатий яр», «Мандрівна брама».

Художник Доріченко ред.

Олесь Васильович довгий час тримав свою творчість у великому секреті. Навіть не зізнався про своє хобі приятелеві Івану Марчуку. Думав, критикуватиме, обсміє. А той, коли випадково побачив «козацький» вернісаж, одразу почав дзвонити в різні галереї, щоб домовитися про виставку. Перша експозиція «І слава, і воля» відбулася в Музеї гетьманства у 2002 році, живописує з 1996-го.[5]

Живописець Василь Лопата, приміром, був ошелешений на його ювілейній виставці:

«Треба час, щоб усе це осмислити. Мої козаки зовсім інші, традиційні, а Ваші — ренесансні. Це український Ботічеллі».


вірш Бавитися б хлопчику і безжурно мріяти, книга "вікно у вересень"

Нагороди, відзнаки ред.

Примітки ред.

  1. Національна спілка письменників України. Архів оригіналу за 9 листопада 2012. Процитовано 15 червня 2022. 
  2. Ясиновський В. (01.10.2020). Вічний райський спокій для мандрівничого. Хвиля Десни. Архів оригіналу за 13 листопада 2020. Процитовано 13 листопада 2020. 
  3. а б в «Солодка неволя творчості». Архів оригіналу за 5 серпня 2016. Процитовано 28 січня 2013. 
  4. Доріченко О. В. Мандрівна брама: Поезії. — К.: Український письменник, 2001. — 119 с.
  5. Господні знаки його українства. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 28 січня 2013. 
  6. Найкращих митців столиці відзначили Мистецькою премією «Київ» [Архівовано 29 травня 2016 у Wayback Machine.] // Сайт КМДА. — 2016. — 26 травня.

Джерела ред.