Габрієль Гарсія Маркес

колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Габрієль Гарсія Маркес
Gabriel García Márquez
Gabriel Garcia Marquez.jpg
Габрієль Гарсія Маркес, 2002 рік
Ім'я при народженні ісп. Gabriel José de la Concordia García Márquez
Прізвисько Gabo і Gabito
Псевдо Габо (Gabo)
Народився 6 березня 1927(1927-03-06)
Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія
Помер 17 квітня 2014(2014-04-17) (87 років)
Мехіко, Мексика
·лімфома і пневмонія
Громадянство Колумбія
Діяльність романіст, журналіст
Alma mater Національний університет Колумбії
Мова творів іспанська[1]
Роки активності 1955 — 2014
Напрямок «магічний реалізм»
Жанр роман
Magnum opus Сто років самотності
Членство Академія мистецтва НДРd
У шлюбі з Mercedes Barchad
Діти Rodrigo Garcíad
Автограф Gabriel Marquez Signature.png
Нагороди Кавалер ордена Ацтекського орла
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Премії Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1982)

CMNS: Габрієль Гарсія Маркес у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Габріє́ль Хосе́ де ла Конкордія Гарсі́я Ма́ркес (ісп. Gabriel José de la Concordia García Márquez, МФА[ɡaˈβɾjel ɣarˈsi.a ˈmarkes]; прізвисько: Габо; 6 березня 1927[3], Аракатака, Колумбія — 17 квітня 2014, Мехіко, Мексика) — колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч; лауреат Нейштадтської літературної премії 1972 року, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року. Представник літературного напрямку «магічного реалізму». Його ім'я стоїть поряд з іменами Хорхе Луїса Борхеса, Маріо Варгаса Льйоси, Хуліо Кортасара як одного з найвизначніших письменників Латинської Америки ХХ століття[4].

ЖиттєписРедагувати

ДитинствоРедагувати

Габрієль Гарсія Маркес народився в старовинному провінційному містечку Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія, надалі жив у Мексиці та Європі, перед смертю — переважно у Мехіко.

Батько був телеграфістом, працював у дві зміни і вдома бував рідко й дуже рідко спілкувався та опікувався дітьми. Маму Габрієль обожнював, але у неї було крім нього ще десять дітей, і хлопчикові завжди не вистачало її уваги.

У дитинстві його виховували батьки матері. Саме вони познайомили майбутнього письменника з мовними особливостями, що в подальшому стали важливою частиною його творчості.[5] Бабуся Транкіліна — жінка XIX століття, горда, цнотлива, заправляла усім в домі (вона стала прототипом і з'являлася у багатьох романах Маркеса в образах жінок, що стоять біля витоків роду), а дід — полковник, учасник громадянської війни 1899—1903 років (теж воскресав чи не в кожному творі онука)[6].

ОсвітаРедагувати

У 1940 році, у 12-річному віці, Габрієль отримав стипендію і почав навчання в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, що за 30 км на північ від Боготи[7].

У 1946 році він вступив у Національний університет Колумбії на юридичний факультет.

Сім'яРедагувати

Захоплення за часів юності однією дівчиною стало для Маркеса визначальним на всі роки. То була Мерседес Ракель Барча Пардо[8], народжена 6 листопада 1932 року в селищі Маганга, на березі річки Магдалени. Її мати була колумбійкою, з сім'ї фермерів. А в жилах батька текла змішана палестинсько-єгипетська кров. Маркес вважав, що саме від предків-єгиптян дісталася Мерседес «таємнича краса нільської змії». Дід її був родом з Олександрії, в Колумбії йому належала мережа аптек в різних містах. Сім'я часто переїжджала, але для Мечі завжди вибирали найпрестижнішу і строгу католицьку школу, де та завжди вчилася на відмінно. Вона багато читала; крім книг з біології, захоплювалася романами і поезією. У 1945 році сім'я Мерседес перебралася в Сукре, в якому тоді жили батьки Маркеса з молодшими дітьми. Деметріо Барча відкрив там аптеку, і сім'я оселилася біля центральної міської площі, неподалік від будинку сім'ї Габріеля. Водночас «Габ» тоді навчався в Сіпакірі та навідувався туди лише на різдвяні канікули. Саме під час канікул (1945—1946 роках) Габрієлю вдалося познайомитися з красивою сусідською дівчинкою на танцмайданчику, з тих пір романтичний юнак звабився-закохався в ту дівчину. Цілуючи на прощання їй руку, він сказав: «Тільки зараз я зрозумів, що всі вірші, які я написав, були присвячені Вам. Будьте моєю дружиною!»

Через 13 років після першої зустрічі Маркес одружився з Мерседес, яка у шлюбі народила синів Гонсало і Родріго.[9]

ОсвітаРедагувати

У 1940 році, у 12-річному віці, Габрієль отримав стипендію і почав навчання в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, що за 30 км на північ від Боготи[7].

У 1946 році він вступив у Національний університет Колумбії на юридичний факультет.

Останні роки та смерть письменникаРедагувати

 
Габрієль Гарсія Маркес з сином Гонсаліо (Гонзаліо) і дружиною Мерседес. 1982 рік, Париж.

На схилі літ Габрієля Маркеса почали переслідувати хвороби, давалися взнаки невтомна праця, переїзди-мандрівки та життєві звички письменника. Під час роботи Маркес нерідко викурював по три пачки цигарок на день, ймовірно, це стало причиною виникнення ракової пухлини у легенях, яку виявили у 1989 році. За прогнозами лікарів йому залишалося жити близько року, проте його прооперували у 1992р., а після лікування і вірної турботи дружини Мерседес Маркес видужав. На першій же прес-конференції, даній після одужання, Габріель Гарсія Маркес повідомив, що більше не писатиме: «Тепер я тільки чоловік Мерседес … я належу їй повністю»[10].

У 1999 році Маркесу поставили новий діагноз — рак лімфатичної системи. Йому довелося перенести дві складні операції в США і Мексиці і довгий курс лікування[11]. Відтак це призвело до чималої кількості чуток та поголосів про здоров'я відомого письменника та його смерть. Спершу це його та родину дратувало, але, з роками, він уже жартував над цими вигадками. Хоча таки останні роки давалися йому все важче та важче, оскільки до звичних болячок додалася хвороба Альцгеймера: бували дні, коли Габрієль не реагував ні на що, не впізнавав навіть синів і брата. І тільки Мерседес він впізнавав завжди[12].

На початку березня 2014 року, в день свого народження, Габрієль Маркес вийшов зі свого будинку для спілкування з журналістами та шанувальниками. Вони спільно відзначили його уродини, як виявилося, це була остання публічна поява письменника.

Помер Габрієль Гарсія Маркес 17 квітня 2014 на 88-му році життя у своєму будинку в Мехіко[13][14][15] від пневмонії. Тіло Габріеля Маркеса було піддано кремації в п'ятницю 18 квітня в ході закритої церемонії за бажанням сім'ї[16]. У зв'язку зі смертю письменника влада Колумбії оголосила в країні триденну жалобу, а президент Колумбії Хуан Мануель Сантос висловив свої співчуття в Twitter:

 

Тисяча років самотності та смутку через смерть найвеличнішого колумбійця всіх часів, висловлюю свою солідарність та співчуття родині.[17][18]

 

Становлення та творчістьРедагувати

Перше оповідання Гарсії Маркеса було опубліковане 1947 року, але тоді автор не мислив себе професійним літератором. 1948 року внаслідок убивства лідера ліберальної партії атмосфера в столиці ускладнилася, і Гарсія Маркес переїхав у Картахену, де намагався продовжити заняття. Але адвокатська кар'єра його мало приваблювала, а невдовзі він зовсім відмовився від неї і звернувся до журналістики.

1951 р. вийшла повість «Опале листя» (La hojarasca), у якій вперше з'являється містечко Макондо, що так нагадує рідну Аракатаку. Разом зі світом Макондо приходить і тема самотності, центральна для всієї творчості Гарсії Маркеса.

З 1954 року Маркес працював у газеті «Ель Еспектадор», публікуючи невеличкі статті та рецензії на фільми. Як кореспондент цієї газети він побував у Польщі, Італії, Франції, Венесуелі та США. У 1959 році в Нью-Йорку в нього народився син.[19]

Поряд із кореспондентською діяльністю Маркес почав писати оповідання і кіносценарії. У 1961 році він опублікував повість «Полковникові ніхто не пише» (ісп. El coronel no tiene quien le escriba), у 1962 році — роман «Лиха година» (La mala hora, 1966). У 1967 році був виданий роман «Сто років самотності» (Cien años de soledad), який приніс автору світове визнання. Чилійський поет Пабло Неруда назвав цей роман найкращим іспаномовним романом з часів Дон Кіхота.

У 1982 році Маркесу було присуджено Нобелівську премію з літератури: «за романи і оповідання, в яких фантазія і реалізм, поєднані у світі уяви, що віддзеркалює життя і конфлікти цілого континенту».

У 1989 році у письменника виявил и ракову пухлину в легенях, яка, імовірно, розвинулась через його багаторічну звичку курити під час роботи. Після операції у 1992 році розвиток пухлини призупинився. Проте медичне обстеження у 1999 році виявило в нього іншу форму раку — лімфому. Його довелося двічі оперувати в США і Мексиці.

2002 року вийшла друком перша книга зі запланованої біографічної трилогії — «Жити, щоб розповісти про це», що стала бестселером в іспаномовному світі.

У серпні 2004 року Маркес продав права на екранізацію свого роману «Кохання під час холери» голлівудській кінокомпанії «Stone Village Pictures». Бюджет цієї кінострічки склав 40 млн. доларів США. Фільмування відбувалося в 2006 році в Картахені, що на карибському узбережжі Колумбії.

Цікавинки з життяРедагувати

  • За часів, коли Маркес тільки починав свою кар'єру письменника, йому часто не вистачало грошей на власний кут, тому нерідко доводилося жити в будинках розпусти.
  • У 2009 році уряд Мексики визнав, що мексиканська влада вела стеження за Габрієлем Маркесом з 1967 року по 1985 рік (тобто в період президентства Луїса Ечеверрії і Хосе Лопеса Портільо) через його прихильне ставлення та зв'язки з комуністичними режимами і лідерами.
  • IV Міжнародний конгрес іспанської мови визнав «Сто років самотності» другим за важливістю твором іспанською мовою після «Дон Кіхота» Сервантеса. На сьогодні у світі продано більше 30 мільйонів екземплярів цього роману, його перекладено 35 мовами світу.
  • За місяць до офіційної презентації останньої книги Маркеса «Згадуючи моїх сумних повій» у 2004 році книжкові «пірати» викрали рукопис і почали продавати книгу. У відповідь на це письменник змінив фінал повісті, після чого мільйонний тираж розійшовся в рекордно короткий термін. Піратські екземпляри, більшість із яких конфіскувала поліція, стали предметом полювання колекціонерів.

Творчий набутокРедагувати

РоманиРедагувати

ПовістіРедагувати

ОповіданняРедагувати

Короткі оповіданняРедагувати

Романи, збірки, статтіРедагувати

  • 1955: Сухе листя / La hojarasca
  • 1961: Полковникові ніхто не пише / El coronel no tiene quien le escriba
  • 1962: Недобрий час / La mala hora
  • 1962: Похорони Великої Мами / Los funerales de la Mamá Grande
  • 1967: Сто років самотності / Cien años de soledad
  • 1968: Монолог Ісабель під час дощу в Макондо / Monólogo de Isabel viendo llover en Macondo
  • 1970: Оповідь непотопельника / Relato de un náufrago
  • 1973: Очі блакитного пса / Ojos de perro azul
  • 1973: Коли я був щасливий і дурний / Cuando era feliz e indocumentado
  • 1974: Чилі, переворот і грінго / Chile, el golpe y los gringos
  • 1975: Осінь патріарха / El otoño del patriarca
  • 1947—1972, 1976: Усі оповідання / Todos los cuentos
  • 1978: Подорож соціалістичними країнами / De viaje por los países socialistas
  • 1948—1952: Журналістика 1: Берегові тексти / Obra periodística 1: Textos costeños
  • 1954—1955: Журналістика 2: Серед франтів / Obra periodística 2: Entre cachacos
  • 1955—1960: Журналістика 3: З Європи і Америки / Obra periodística 3: De Europa y América
  • 1974—1995: Журналістика 4: Задарма / Obra periodística 4: Por la libre
  • 1980—1984: Журналістика 5: Прес-релізи / Obra periodística 5: Notas de prensa
  • 1981: Хроніка смерті, про яку всі знали заздалегідь / Crónica de una muerte anunciada
  • 1982: Хай живе Сандіно / Viva Sandino
  • 1982: Викрадення / El secuestro
  • 1982: Запах гуаяви / El olor de la guayaba
  • 1983: Штурм / El asalto: el operativo con el que el FSLN se lanzó al mundo
  • 1983: Ередіра / Eréndira
  • 1985: Кохання під час холери / El amor en los tiempos del cólera
  • 1986: Таємна пригода Мігеля Літтіна у Чилі / La aventura de Miguel Littín clandestino en Chile
  • 1989: Генерал у своєму лабіринті / El general en su laberinto
  • 1992: Дванадцять дорожніх оповідань / Doce cuentos peregrinos
  • 1994: Про кохання та інших демонів / Del amor y otros demonios
  • 1996: Новина про викрадення / Noticia de un secuestro
  • 2002: Жити, щоб розповісти про це / Vivir para contarla
  • 2004: Записник з моїми сумними курвами / Memoria de mis putas tristes
  • 2010: Я тут не для того, щоб робити промови / Yo no vengo a decir un discurso

Збірки та виданняРедагувати

П'єсиРедагувати

ПубліцистикаРедагувати

КіносценаріїРедагувати

  • 1966 - «Juego Peligroso»;
  • 1982 - «El olor de la guayaba»;
  • 1982 - «El Rastro de tu Sangre en la Nieve: El Verano Feliz de la Señora Forbes»;
  • 1982 - «El secuestro»;
  • 1983 - «Erendira»;
  • 1983 - «María de mi Corazón»;
  • 1985 - «Tiempo de Morir» (Співавтор: Карлос Фуэнтес);
  • 1987 - «Diatriba de Amor para un Hombre Sentado»;
  • 1988 - «Fábula de la Bella Palomera»;
  • 1988 - «Un señor muy viejo con unas alas enormes»;
  • 1989 - «Cartas del parque»;
  • 1989 - «Milagro en Roma»;
  • 1996 - «Oedipo alcalde»;
  • 1997 - «Como se cuenta un cuento».

ЕкранізаціїРедагувати

Переклади творів українськоюРедагувати

Вплив життя і творчості Габрієля Маркеса на світову культуруРедагувати

Нагороди та відзнакиРедагувати

  • 1971 — Почесний доктор Колумбійського університету в Нью-Йорку;
  • 1972 — Премія Ромуло Гальєгоса;
  • 1979 — Премія Jorge Dimitrov por la Paz;
  • 1982 — Орден Почесного легіону Франції;
  • 1982 — Нобелівська премія з літератури;
  • 1982 — Орден Ацтекського орла;
  • 1993 — Почесний доктор Інституту Каро і Куерво (колумбійський центр наукових досліджень літератури, філології та лінгвістики іспанської мови та інших мов Колумбії);

Пошанування Габрієля МаркесаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. BeWeB
  3. Gabriel García Márquez Turns 80. BBC News. 2007-03-06. Процитовано 2008-03-30. 
  4. Література Латинської Америки
  5. Saldívar, 1997, p. 102 (наведено за англійською вікіпедією)
  6. Родина та сім'я Габрієля Маркеса
  7. а б Габріель Гарсіа Маркес — геній «магічного реалізму»
  8. Мерседес Барча: ангел-охоронець великого колумбійця
  9. Gazeta.ua (2014-04-22). Дружина Маркеса чекала його 13 років. Gazeta.ua (uk). Процитовано 2020-09-21. 
  10. 55 років разом: історія любові Габріеля Гарсія Маркеса і Мерседес Барча
  11. Хвороба Маркеса та лікування
  12. Брат письменника, Хаїм, з гіркотою розповідав журналістам, що бували дні, коли Габрієль не реагував ні на що, не впізнавав навіть синів і брата.
  13. Помер Нобелівський лауреат Габріель Гарсія Маркес
  14. У Мексиці помер класик «магічного реалізму» Габріель Гарсія Маркес
  15. Прощання з Габрієлєм Гарсія Маркесом відбудеться в понеділок
  16. Поминальні на честь Габрієля Маркеса
  17. Juan Manuel Santos
  18. Помер письменник Габріель Гарсія Маркес // Табло ID, 18.04.2014, 09:02
  19. Pelayo, 2001, p. 7
  20. Габріель Гарсіа Маркес «Жінка, яка приходила о шостій»
  21. Габріель Гарсіа Маркес «Вдова Монтьєль»

ПосиланняРедагувати

  • Ґарсія Маркес, Ґабріель // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. : у 2 т. / За ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 436.