Габрієль Гарсія Маркес

колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Габрієль Гарсія Маркес
Gabriel García Márquez
Габрієль Гарсія Маркес, 2002 рік
Ім'я при народженніісп. Gabriel José de la Concordia García Márquez
ПрізвиськоGabo і Gabito
ПсевдонімГабо (Gabo)
Народився6 березня 1927(1927-03-06)
Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія
Помер17 квітня 2014(2014-04-17) (87 років)
Мехіко, Мексика
·лімфома і пневмонія
ГромадянствоКолумбія
Діяльністьроманіст, журналіст
Сфера роботироман[1], творче та професійне письмоd[1], проза[1], оповідання[1], публіцистика[1] і журналістика[1]
Alma materНаціональний університет Колумбії
Мова творівіспанська
Роки активності1955 — 2014
Напрямок«магічний реалізм»
Magnum opusСто років самотності
ЧленствоАкадемія мистецтва НДРd
Брати, сестриEligio García Márquezd
У шлюбі зMercedes Barchad[2]
ДітиRodrigo García Márquezd[3]
Автограф
НагородиКавалер ордена Ацтекського орла
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Премії Нобелівська премія з літератури (1982)

CMNS: Габрієль Гарсія Маркес у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Габріє́ль Хосе́ де ла Конкордія Гарсі́я Ма́ркес (ісп. Gabriel José de la Concordia García Márquez, МФА[ɡaˈβɾjel ɣarˈsi.a ˈmarkes]; прізвисько / псевдонім: Габо; 6 березня 1927[6], Аракатака, Колумбія — 17 квітня 2014, Мехіко, Мексика) — колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч; лауреат Нойштадтської літературної премії 1972 року, Нобелівської премії з літератури 1982 року. Представник літературного напрямку «магічного реалізму». Його ім'я стоїть поряд з іменами Хорхе Луїса Борхеса, Маріо Варгаса Льйоси, Хуліо Кортасара як одного з найвизначніших письменників Латинської Америки ХХ століття[7].

Життєпис

ред.

Дитинство

ред.

Габрієль Гарсія Маркес народився в старовинному провінційному містечку Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія, надалі жив у Мексиці та Європі, перед смертю — переважно у Мехіко.

Батько був телеграфістом, працював у дві зміни і вдома бував рідко й дуже рідко спілкувався та опікувався дітьми. Маму Габрієль обожнював, але у неї було крім нього ще десять дітей, і хлопчикові завжди не вистачало її уваги.

У дитинстві його виховували батьки матері. Саме вони познайомили майбутнього письменника з мовними особливостями, що в подальшому стали важливою частиною його творчості.[8] Бабуся Транкіліна — жінка XIX століття, горда, цнотлива, заправляла усім в домі (вона стала прототипом і з'являлася у багатьох романах Маркеса в образах жінок, що стоять біля витоків роду), а дід — полковник, учасник громадянської війни 1899—1903 років (теж воскресав чи не в кожному творі онука)[9].

Освіта

ред.

У 1940 році, у 12-річному віці, Габрієль отримав стипендію і почав навчання в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, що за 30 км на північ від Боготи[10].

У 1946 році він вступив у Національний університет Колумбії на юридичний факультет.

Сім'я

ред.

Захоплення за часів юності однією дівчиною стало для Маркеса визначальним на всі роки. То була Мерседес Ракель Барча Пардо[11], народжена 6 листопада 1932 року в селищі Маганга, на березі річки Магдалени. Її мати була колумбійкою, з сім'ї фермерів. А в жилах батька текла змішана палестинсько-єгипетська кров. Маркес вважав, що саме від предків-єгиптян дісталася Мерседес «таємнича краса нільської змії». Дід її був родом з Олександрії, в Колумбії йому належала мережа аптек в різних містах. Сім'я часто переїжджала, але для Мечі завжди вибирали найпрестижнішу і строгу католицьку школу, де та завжди вчилася на відмінно. Вона багато читала; крім книг з біології, захоплювалася романами і поезією. У 1945 році сім'я Мерседес перебралася в Сукре, в якому тоді жили батьки Маркеса з молодшими дітьми. Деметріо Барча відкрив там аптеку, і сім'я оселилася біля центральної міської площі, неподалік від будинку сім'ї Габріеля. Водночас «Габ» тоді навчався в Сіпакірі та навідувався туди лише на різдвяні канікули. Саме під час канікул (1945—1946 роках) Габрієлю вдалося познайомитися з красивою сусідською дівчинкою на танцмайданчику, з тих пір романтичний юнак звабився-закохався в ту дівчину. Цілуючи на прощання їй руку, він сказав: «Тільки зараз я зрозумів, що всі вірші, які я написав, були присвячені Вам. Будьте моєю дружиною!»

Через 13 років після першої зустрічі Маркес одружився з Мерседес, яка у шлюбі народила синів Гонсало і Родріго.[12]

Останні роки та смерть письменника

ред.
 
Габрієль Гарсія Маркес із сином Гонсаліо (Гонзаліо) і дружиною Мерседес. 1982 рік, Париж.

На схилі літ Габрієля Маркеса почали переслідувати хвороби, давалися взнаки невтомна праця, переїзди-мандрівки та життєві звички письменника. Під час роботи Маркес нерідко викурював по три пачки цигарок на день, ймовірно, це стало причиною виникнення ракової пухлини у легенях, яку виявили у 1989 році. За прогнозами лікарів йому залишалося жити близько року, проте його прооперували у 1992 р., а після лікування і вірної турботи дружини Мерседес Маркес видужав. На першій же прес-конференції, даній після одужання, Габріель Гарсія Маркес повідомив, що більше не писатиме: «Тепер я тільки чоловік Мерседес … я належу їй повністю»[13].

У 1999 році Маркесу поставили новий діагноз — лімфома зі злоякісним клінічним перебігом. Йому довелося перенести дві складні операції в США і Мексиці і довгий курс лікування[14]. Відтак це призвело до чималої кількості чуток та поголосів про здоров'я відомого письменника та його смерть. Спершу це його та родину дратувало, але, з роками, він уже жартував над цими вигадками. Хоча таки останні роки давалися йому все важче та важче, оскільки до звичних болячок додалася хвороба Альцгеймера: бували дні, коли Габрієль не реагував ні на що, не впізнавав навіть синів і брата. І тільки Мерседес він впізнавав завжди[15].

На початку березня 2014 року, в день свого народження, Габрієль Маркес вийшов зі свого будинку для спілкування з журналістами та шанувальниками. Вони спільно відзначили його уродини, як виявилося, це була остання публічна поява письменника.

Помер Габрієль Гарсія Маркес 17 квітня 2014 на 88-му році життя у своєму будинку в Мехіко[16][17][18] від пневмонії. Тіло Габріеля Маркеса було піддано кремації в п'ятницю 18 квітня в ході закритої церемонії за бажанням сім'ї[19]. У зв'язку зі смертю письменника влада Колумбії оголосила в країні триденну жалобу, а президент Колумбії Хуан Мануель Сантос висловив свої співчуття в Twitter:

 

Тисяча років самотності та смутку через смерть найвеличнішого колумбійця всіх часів, висловлюю свою солідарність та співчуття родині.[20][21]

Оригінальний текст (ісп.)
Mil años de soledad y tristeza por la muerte del más grande colombiano de todos los tiempos! Solidaridad y condolencias a la Gaba y familia.
 

Становлення та творчість

ред.

Перше оповідання Гарсії Маркеса було опубліковане 1947 року, але тоді автор не мислив себе професійним літератором. 1948 року внаслідок убивства лідера ліберальної партії атмосфера в столиці ускладнилася, і Гарсія Маркес переїхав у Картахену, де намагався продовжити заняття. Але адвокатська кар'єра його мало приваблювала, а невдовзі він зовсім відмовився від неї і звернувся до журналістики.

1951 року вийшла повість «Опале листя» (La hojarasca), у якій вперше з'являється містечко Макондо, що так нагадує рідну Аракатаку. Разом зі світом Макондо приходить і тема самотності, центральна для всієї творчості Гарсії Маркеса.

З 1954 року Маркес працював у газеті «Ель Еспектадор», публікуючи невеличкі статті та рецензії на фільми. Як кореспондент цієї газети він побував у Польщі, Італії, Франції, Венесуелі та США. У 1959 році в Нью-Йорку в нього народився син.[22]

Поряд із кореспондентською діяльністю Маркес почав писати оповідання і кіносценарії. У 1961 році він опублікував повість «Полковникові ніхто не пише» (ісп. El coronel no tiene quien le escriba), у 1962 році — роман «Лиха година» (La mala hora, 1966). У 1967 році був виданий роман «Сто років самотності» (Cien años de soledad), який приніс автору світове визнання. Чилійський поет Пабло Неруда назвав цей роман найкращим іспаномовним романом з часів Дон Кіхота.

У 1982 році Маркесу було присуджено Нобелівську премію з літератури: «за романи і оповідання, в яких фантазія і реалізм, поєднані у світі уяви, що віддзеркалює життя і конфлікти цілого континенту».

У 1989 році у письменника виявили ракову пухлину в легенях, яка, ймовірно, розвинулась через його багаторічну звичку курити під час роботи. Після операції у 1992 році розвиток пухлини призупинився. Проте медичне обстеження у 1999 році виявило в нього іншу форму злоякісного новоутворення — лімфому. Його довелося двічі оперувати в США і Мексиці.

2002 року вийшла друком перша книга зі запланованої біографічної трилогії — «Жити, щоб розповісти про це», що стала бестселером в іспаномовному світі.

У серпні 2004 року Маркес продав права на екранізацію свого роману «Кохання під час холери» голлівудській кінокомпанії «Stone Village Pictures». Бюджет цієї кінострічки склав 40 млн. доларів США. Фільмування відбувалося в 2006 році в Картахені, що на карибському узбережжі Колумбії.

Цікавинки з життя

ред.
  • За часів, коли Маркес тільки починав свою кар'єру письменника, йому часто не вистачало грошей на власний кут, тому нерідко доводилося жити в будинках розпусти.
  • У 2009 році уряд Мексики визнав, що мексиканська влада вела стеження за Габрієлем Маркесом з 1967 року по 1985 рік (тобто в період президентства Луїса Ечеверрії і Хосе Лопеса Портільо) через його прихильне ставлення та зв'язки з комуністичними режимами і лідерами.
  • IV Міжнародний конгрес іспанської мови визнав «Сто років самотності» другим за важливістю твором іспанською мовою після «Дон Кіхота» Сервантеса. На сьогодні у світі продано більше 30 мільйонів екземплярів цього роману, його перекладено 35 мовами світу.
  • За місяць до офіційної презентації останньої книги Маркеса «Згадуючи моїх сумних повій» у 2004 році книжкові «пірати» викрали рукопис і почали продавати книгу. У відповідь на це письменник змінив фінал повісті, після чого мільйонний тираж розійшовся в рекордно короткий термін. Піратські екземпляри, більшість із яких конфіскувала поліція, стали предметом полювання колекціонерів.

Творчий набуток

ред.

Романи

ред.

Повісті

ред.

Оповідання

ред.

Короткі оповідання

ред.

Романи, збірки, статті

ред.
  • 1955: Сухе листя / La hojarasca
  • 1961: Полковникові ніхто не пише / El coronel no tiene quien le escriba
  • 1962: Недобрий час / La mala hora
  • 1962: Похорони Великої Мами / Los funerales de la Mamá Grande
  • 1967: Сто років самотності / Cien años de soledad
  • 1968: Монолог Ісабель під час дощу в Макондо / Monólogo de Isabel viendo llover en Macondo
  • 1970: Оповідь непотопельника / Relato de un náufrago
  • 1973: Очі блакитного пса / Ojos de perro azul
  • 1973: Коли я був щасливий і дурний / Cuando era feliz e indocumentado
  • 1974: Чилі, переворот і грінго / Chile, el golpe y los gringos
  • 1975: Осінь патріарха / El otoño del patriarca
  • 1947—1972, 1976: Усі оповідання / Todos los cuentos
  • 1978: Подорож соціалістичними країнами / De viaje por los países socialistas
  • 1948—1952: Журналістика 1: Берегові тексти / Obra periodística 1: Textos costeños
  • 1954—1955: Журналістика 2: Серед франтів / Obra periodística 2: Entre cachacos
  • 1955—1960: Журналістика 3: З Європи і Америки / Obra periodística 3: De Europa y América
  • 1974—1995: Журналістика 4: Задарма / Obra periodística 4: Por la libre
  • 1980—1984: Журналістика 5: Прес-релізи / Obra periodística 5: Notas de prensa
  • 1981: Хроніка смерті, про яку всі знали заздалегідь / Crónica de una muerte anunciada
  • 1982: Хай живе Сандіно / Viva Sandino
  • 1982: Викрадення / El secuestro
  • 1982: Запах гуаяви / El olor de la guayaba
  • 1983: Штурм / El asalto: el operativo con el que el FSLN se lanzó al mundo
  • 1983: Ередіра / Eréndira
  • 1985: Кохання під час холери / El amor en los tiempos del cólera
  • 1986: Таємна пригода Мігеля Літтіна у Чилі / La aventura de Miguel Littín clandestino en Chile
  • 1989: Генерал у своєму лабіринті / El general en su laberinto
  • 1992: Дванадцять дорожніх оповідань / Doce cuentos peregrinos
  • 1994: Про кохання та інших демонів / Del amor y otros demonios
  • 1996: Новина про викрадення / Noticia de un secuestro
  • 2002: Жити, щоб розповісти про це / Vivir para contarla
  • 2004: Записник з моїми сумними курвами / Memoria de mis putas tristes
  • 2010: Я тут не для того, щоб робити промови / Yo no vengo a decir un discurso

Збірки та видання

ред.

П'єси

ред.

Публіцистика

ред.

Кіносценарії

ред.
  • 1966 — «Juego Peligroso»;
  • 1982 — «El olor de la guayaba»;
  • 1982 — «El Rastro de tu Sangre en la Nieve: El Verano Feliz de la Señora Forbes»;
  • 1982 — «El secuestro»;
  • 1983 — «Erendira»;
  • 1983 — «María de mi Corazón»;
  • 1985 — «Tiempo de Morir» (Співавтор: Карлос Фуэнтес);
  • 1987 — «Diatriba de Amor para un Hombre Sentado»;
  • 1988 — «Fábula de la Bella Palomera»;
  • 1988 — «Un señor muy viejo con unas alas enormes»;
  • 1989 — «Cartas del parque»;
  • 1989 — «Milagro en Roma»;
  • 1996 — «Oedipo alcalde»;
  • 1997 — «Como se cuenta un cuento».

Екранізації

ред.

Переклади творів українською

ред.

Прим.: * перша публікація, ** перевидання

Нагороди та відзнаки

ред.
  • 1971 — Почесний доктор Колумбійського університету в Нью-Йорку;
  • 1972 — Премія Ромуло Гальєгоса;
  • 1979 — Премія Jorge Dimitrov por la Paz;
  • 1982 — Орден Почесного легіону Франції;
  • 1982 — Нобелівська премія з літератури;
  • 1982 — Орден Ацтекського орла;
  • 1993 — Почесний доктор Інституту Каро і Куерво (колумбійський центр наукових досліджень літератури, філології та лінгвістики іспанської мови та інших мов Колумбії);

Примітки

ред.
  1. а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
  2. ¿Quién era Mercedes Barcha, la musa de Gabriel García Márquez? // The New York Times / J. KahnManhattan: New York Times Company, A. G. Sulzberger, 2020. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
  3. https://www.jornada.com.mx/notas/2021/09/22/politica/la-extincion-de-la-memoria/
  4. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. BeWeB
  6. Gabriel García Márquez Turns 80, BBC News, 6 березня 2007, архів оригіналу за 24 квітня 2008, процитовано 30 березня 2008
  7. Література Латинської Америки. Архів оригіналу за 28 квітня 2014. Процитовано 27 квітня 2014.
  8. Saldívar, 1997, с. 102 (наведено за англійською вікіпедією)
  9. Родина та сім'я Габрієля Маркеса. Архів оригіналу за 17 липня 2017. Процитовано 22 липня 2017.
  10. Габріель Гарсіа Маркес — геній «магічного реалізму». Архів оригіналу за 28 квітня 2014. Процитовано 28 квітня 2014.
  11. Мерседес Барча: ангел-охоронець великого колумбійця. Архів оригіналу за 13 квітня 2017. Процитовано 23 липня 2017.
  12. Gazeta.ua (22 квітня 2014). Дружина Маркеса чекала його 13 років. Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 15 грудня 2016. Процитовано 21 вересня 2020.
  13. 55 років разом: історія любові Габріеля Гарсія Маркеса і Мерседес Барча. Архів оригіналу за 17 липня 2017. Процитовано 22 липня 2017.
  14. Хвороба Маркеса та лікування. Архів оригіналу за 19 липня 2017. Процитовано 22 липня 2017.
  15. Брат письменника, Хаїм, з гіркотою розповідав журналістам, що бували дні, коли Габрієль не реагував ні на що, не впізнавав навіть синів і брата.
  16. Помер Нобелівський лауреат Габріель Гарсія Маркес. Архів оригіналу за 21 квітня 2014. Процитовано 18 квітня 2014.
  17. У Мексиці помер класик «магічного реалізму» Габріель Гарсія Маркес
  18. Прощання з Габрієлєм Гарсія Маркесом відбудеться в понеділок. Архів оригіналу за 28 квітня 2014. Процитовано 28 квітня 2014.
  19. Поминальні на честь Габрієля Маркеса. Архів оригіналу за 28 серпня 2017. Процитовано 22 липня 2017.
  20. Juan Manuel Santos. Архів оригіналу за 21 квітня 2014. Процитовано 21 квітня 2014.
  21. Помер письменник Габріель Гарсія Маркес [Архівовано 28 квітня 2014 у Wayback Machine.] // Табло ID, 18.04.2014, 09:02
  22. Pelayo, 2001, с. 7
  23. Габріель Гарсіа Маркес «Жінка, яка приходила о шостій». Архів оригіналу за 28 квітня 2014. Процитовано 28 квітня 2014.
  24. Габріель Гарсіа Маркес «Вдова Монтьєль». Архів оригіналу за 28 квітня 2014. Процитовано 28 квітня 2014.
  25. Прощавайте, Ґабо і Мерседес. Ґабріель Ґарсія Маркес і Мерседес Барча. Історія кохання у спогадах їхнього сина. laboratoria.pro (укр.). Процитовано 10 липня 2024.

Посилання

ред.
  • Ґарсія Маркес, Ґабріель // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 436. — ISBN 966-692-578-8.