Вієльгорський Михайло Юрійович

 

Вієльгорський Михайло Юрійович
Mikhail VielgorskySokolov.jpg
Народився 11 листопада 1787(1787-11-11)[1][2]
Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер 21 вересня 1856(1856-09-21)[1][2] (68 років)
Москва, Російська імперія
Поховання Лазарівське кладовище (Санкт-Петербург)d
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність композитор, Гофмейстер, віолончеліст
Жанр опера
Рід Вельгорські
Батько Jerzy Wielhorskid
Діти Iosif Vielgorskyd

Миха́йло Ю́рійович Вієльго́рський (прізвище передавалася також як Вельгурський, Велеурський та іншими способами; пол. Michał Wielhorski , 17881856) — російський музичний діяч і композитор-любитель польського походження, старший брат Матвія Вієльгорського, батько Йосипа Вієльгорського.

БіографіяРедагувати

Вієльгорський був сином польського посланця при дворі Катерини II, діяча Тарговицької конфедерації, Юрія Михайловича Вієльгорського, який мав чин дійсного таємного радника, і графині Софії Дмитрівни Матюшкін, в минулому фрейліни Катерини II.

У 1794 році разом з батьком і братами прийняв православну віру, тому сприяла сама імператриця.

Службова діяльністьРедагувати

У десять років Михайлу та його молодшому брату було надане Павлом I звання лицаря Мальтійського ордена.

У січні 1804 року граф Вієльгорський був підвищений до камер-юнкера; тоді ж він вступив на службу у Державну колегію іноземних справ, до квітня 1812 року, коли був прийнятий до Міністерства народної освіти.

У 1818 році він перейшов до відомства Міністерства внутрішніх справ, але у 1826 році знову влаштувався до Міністерства народної освіти, у 1827 році тимчасово заміщав посаду попечителя Харківської учбової округи; був членом Головного правління училищ, що знаходяться у Петербурзі, та членом Комітету Головної театральної дирекції.

У 1832 році в чині дійсного статського радника і в званні шталмейстера, Михайла Вієльгорського було призначено почесним опікуном Петербурзької опікунської ради і керівником виховного будинку, Маріїнської лікарні та Училищем глухонімих. У 1838 році був підвищений до гофмейстера, у 1845 році був призначений членом Головної ради жіночих навчальних закладів, у червні 1846 року отримав чин обер-Шенку.

МузикантРедагувати

Особливою пристрастю Михайла Вієльгорського була музика, він був прекрасним виконавцем і композитором, хоча дилетантом, але за словами Шумана, «геніальним дилетантом»[3].

Уже в дитинстві у нього проявилися неабиякі музичні здібності: він непогано грав на скрипці, намагався складати музику. Отримав різнобічну музичну освіту, теорії музики та гармонії він навчався у іспанського композитора Вінсенте Мартін-і-Солера, композиції у Вільгельма Тауберта. Ще у 1804 році, коли вся сім'я проживала в Ризі, Брав участь у домашніх квартетних вечорах: партію першої скрипки виконував батько, альта — Михайло Юрійович, а партію віолончелі — його брат Матвій, видатний музикант-виконавець. Не обмежуючись отриманими знаннями, Вієльгорський продовжив заняття композицією у Парижі у Л. Керубіні — відомого композитора і теоретика.

Відчуваючи великий інтерес до всього нового, Вієльгорський у Відні познайомився з Л. Бетховеном та був присутній в числі перших восьми слухачів при виконанні «Пасторальної» симфонії. Протягом усього життя він залишався гарячим шанувальником німецького композитора. Вієльгорський є автором опери «Цигани» на сюжет, пов'язаний з подіями Великої Вітчизняної війни 1812 року (лібрето В. Жуковського і В. Соллогуба), він одним з перших в Росії опановував великі сонатно-симфонічні форми, написавши дві симфонії (Перша була виконана у 1825 році в Москві), струнний квартет, дві увертюри. Ним створені також Варіації для віолончелі з оркестром, п'єси для фортепіано, романси, вокальні ансамблі, а також ряд хорових творів. Романси Вієльгорського користувалися великою популярністю. Один з його романсів («Любила я») охоче виконував Глінка.

Будинок Вієльгорського завжди був своєрідним музичним центром. Тут збиралися справжні поціновувачі музики, багато музичних творів виконувалися вперше (Ф. Лист вперше грав по партитурі «Руслана і Людмилу» Глінки). Поет Д. Веневитінов називав будинок Вієльгорського «академією музичного смаку», Г. Берліоз, який приїздив до Росії, — «маленьким храмом витончених мистецтв».

Маєток Вієльгорського Луїзіно в Курській губернії, далеко від столичного життя, відвідували багато музикантів. У 1820-х роках у його маєтку були виконані 7 симфоній Бетховена. Вієльгорський високо цінував музику Глінки. Оперу «Іван Сусанін» він вважав шедевром.

Вієльгорський надавав підтримку багатьом прогресивним діячам Росії. Так, у 1838 році спільно з Жуковським він організував лотерею, виручені кошти від якої пішли на викуп з кріпацтва поета Т. Шевченко.

Помер Михайло Вієльгорський 9 вересня 1856 року в Москві. В. Соллогуб говорив про нього: [4]:

« Граф Виельгорский прошёл незамеченный в русской жизни; даже в обществе, в котором он жил, он был оценен только немногими. Он не искал известности, уклонялся от борьбы и, несмотря на то — или, может быть, именно потому, — был личностью необыкновенной: философ, критик, лингвист, медик, теолог, герметик, почетный член всех масонских лож, душа всех обществ, семьянин, эпикуреец, царедворец, сановник, артист, музыкант, товарищ, судья, он был живой энциклопедией самых глубоких познаний, образцом самых нежных чувств и самого игривого ума. »

Похований у Лазарівській усипальниці Олександро-Невської лаври у Петербурзі.

Сім'яРедагувати

Перший шлюбРедагувати

Першою дружиною Михайла Вієльгорського була фрейліна Катерина Бірон (17931813), племінниця останнього Курляндського герцога. Цьому шлюбу сприяла імператриця Марія Федорівна. Вінчання відбулося в лютому 1812 року у Великій церкві Зимового палацу. Цей шлюб зміцнив позиції Вієльгорського при дворі.

У спогадах сучасниці Катерина Бірон описується, як миле, наївне дитя, яке любило мережива та вбрання. Після весілля Вієльгорські переїхали до Москви, незабаром почалася Вітчизняна війна. Рятуючись від ворога, вони поїхали до одного зі своїх маєтків. У січні 1813 року подружжя Вієльгорських вирішили повернутися у Петербург. Катерина перебувала на останньому терміні вагітності. Їхній шлях лежав через згорілу Москву. Насилу діставшись Москви, Вієльгорські оселилися в будинку князя Голіцина, де Катерина померла у пологах. Про цю трагедію писала їхня родичка [5]:

« Участь бедной Катиши может служить урок для тех, кто захочет им воспользоваться. Боясь родить вдали от Петербурга, то есть без помощи слабой медицины, она предприняла путешествие, которое стоило ей жизни. Виельгорские выехали в самую распутицу, так что Катиша приехала в Рязань совершенно разбитая. Во время езды она почувствовала сильнейшие страдания... Даже здоровые мужчины, приезжая из Москвы, жалуются, что их всех растрясло. Несчастным Виельгорским приходилось очень плохо. Они кое-как добрались до Москвы, где несчастная женщина промучилась сорок часов и наконец родила дочь. На другой день после родов у неё сделался бред... Дней шесть она прострадала и умерла без причастия... Жалко Мишеля тем более, что он сам себе приписывает своё несчастие. »

Другий шлюбРедагувати

У 1816 році Михайло Вієльгорський таємно одружився на старшій сестрі першої дружини Луїзі Бірон. (17911853) — фрейліною імператриці Марії. Такий шлюб за церковними правилами вважався протизаконним. Цим він накликав на себе осуд і змушений був виїхати до свого маєтку Луїзіно в Курській губернії де вони прожили декілька років і де народилися їхні діти:

  • Йосип Михайлович (1817—1839), друг Гоголя, помер від сухот в Римі, його короткому життю присвячена книга[6].
  • Аполлінарія Михайлівна (18181884), з 1843 року одружена з А. В. Веневитіновим, Братом поета Д. В. Веневитінова.
  • Софія Михайлівна (18201878), з 1840 року дружина письменника В. А. Соллогуба .
  • Михайло Михайлович (1822—21.11.1855), статський радник, дійсний член Товариства Червоного Хреста, з 1853 року за вищим указом іменувався графом Віельгорскім-Матюшкіним. Помер від запалення мозку у Сімферополі[7].
  • Анна Михайлівна (18231861), з 1858 року дружина князя Олександра Івановича Шаховського (18221891). Згідно з деякими мемуаристами, в неї був закоханий М. В. Гоголь. Гоголь нібито хотів з нею одружитися, але, знаючи, що Л. К. Вієльгорська не погодиться на нерівний шлюб своєї дочки, пропозицію не зробив. Проте більшість біографів Гоголя визнає, що він жінками не цікавився.

ПриміткиРедагувати

  1. а б International Music Score Library Project — 2006.
  2. а б Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Знамениті росіяни 18-19 століть. Біографія і портрети. - С.-Петербург .: Лениздат, 1996. - с.833
  4. В. А. Соллогуб. Воспоминания,1998.
  5. Письма М. А. Волковой к В. И. Ланской (1812—1818) // Вестник Европы. 1874. Т.4. С.573-574.
  6. Лямина Е. Е., Самовер Н. В. «Бідний Жозеф»: Життя і смерть Йосипа Виельгорского .: Досвід біографії людини 1830-х гг.-М.: Мови слов'янських культур, 1999..
  7. ГА РК. Фонд 312. оп. 1. д. 7. Метричні книги Олександро-Невського собору в Сімферополі.

ЛітератураРедагувати

  • Соловьёв Н. Ф. Виельгорский, Михаил Юрьевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.