Вітторіо Яно
Вітто́ріо Я́но (італ. Vittorio Jano, уроджений угор. János Viktor; 24 квітня 1891, Сан-Джорджо-Канавезе, П'ємонт, Королівство Італія — 13 березня 1965, Турин, Італія) — італійський автомобільний конструктор угорського походження.
| Вітторіо Яно | |
|---|---|
 Вітторіо Яно (другий зправа) з друзями | |
| Народився |
22 квітня 1891 Сан-Джорджо-Канавезе, Провінція Турин, П'ємонт, Італія |
| Помер |
13 березня 1965 (73 роки) Турин, Італія[1] ·вогнепальне поранення |
| Поховання | Монументальний цвинтар в Туриніd |
| Країна |
.svg){kind=small} Італія_crowned.svg){kind=small} Королівство Італія |
| Діяльність | інженер |
| Знання мов | італійська |
| Заклад | Alfa Romeo |
Біографія ред.
Походження і молоді роки ред.
Вітторіо Яно (Джано), народився в Сан-Джорджо-Канавезе у П'ємонті поблизу Турина, в сім'ї угорських іммігрантів, що приїхали до Італії за декілька років до його народження.
Вітторіо у 18 років розпочав свою кар'єру в автомобільній галузі у компанії «Società Torinese Automobili Rapid», що починала займатись виробництвом вантажних автомобілів і власником якої був Д. Б. Чейрано[en][2].
У 1911 році він перейшов до компанії Fiat, де у 1921 році стає керівником інженерної групи. У цей же період він знайомиться з тест-пілотом команди «Alfa Romeo» Луїджі Бацці[it]. Згодом, саме на пропозицію Луїджі Бацці Вітторіо Яно переходить до компанії Alfa Romeo, замінивши там у 1923 році Джузеппе Мерозі на посаді головного інженера.
Новий двигун ред.
В Alfa Romeo його першим проєкт став 8-циліндровий (L8) двигун для спортивного автомобіля «Alfa Romeo P2», що призначався для участі в серії Гран-прі та з яким команда Alfa Romeo у 1925 році виграла свій перший чемпіонат світу за результатами серії Гран-прі. На базі моделі P2 для серійних моделей Alfa Romeo Яно розробив серію малих і середніх 4-, 6-, 8-циліндрових однорядних двигунів, що стали віддзеркаленням тогочасної інженерної думки фахівців Alfa Romeo з питань автомобільних двигунів. Ці двигуни мали досить просту конструкцію з центрально розташованими свічками запалювання й оснащувались напівсферичними головками типу «Hemi», з двома рядами клапанів на циліндр й подвійним газорозподільним механізмом (DOHC). У 1936 році Вітторіо Яно спроєктував Alfa Romeo 12C з V12 двигуном. Ця модель не мала успіху і стала причиною звільнення конструктора з Alfa Romeo в кінці 1937 року.
В цей період Вітторіо Яно починає співпрацю з інженером Стефано Сомацці в розробці паливних систем для гоночних моторів. Стефано Сомацці працював інженером в генуезькому відділенні компанії «Shell Italiana»[3]. Їхня співпраця принесла свої плоди, коли вони знайшли пропорцію суміші палива і спирту, що дозволило знизити робочу температуру силового агрегату і розв'язати проблему з випередженням запалювання[4].
Відомим фактом також є співпраця Яно з Фердинандом Порше. Італієць брав участь в розробці авіаційних двигунів, і також двигунів для вантажівок і автобусів[4].
Перемога на очах у Гітлера ред.
Наступним шедевром конструктора була модель Alfa Romeo P3 Monoposto — одномісний перегоновий автомобіль. Двигун «Monoposto» мав вигляд двох чотирициліндрових блоків, на кожен з яких був встановлений свій нагнітач. Основною перевагою двигуна був високий крутний момент, що передавався на задні колеса через подвійний карданний вал. Також автомобіль мав інноваційну на той час підвіску і відносно невелику масу — лише 737 кг.
Alfa Romeo P3 Monoposto, за кермом яких були Таціо Нуволарі і Рудольф Караччіола, здобули перемоги у п'яти великих турнірах 1932 року. Саме на цьому «Monoposto» Нуволарі переміг лідерів гонки — німецькі команди «Mercedes» і «Auto Union» на Гран-прі Німеччини на Нюрбургринзі у 1935 році на очах у самого Адольфа Гітлера. Ця перемога вважається найбільшою перемогою Нуволарі усіх часів[4].
Робота у компаніях Lancia та Ferrari ред.
У 1937 році, Яно перейшов у компанію Lancia. Серед його розробок там була спроба створити автомобіль для серії Гран-прі. Автомобіль Lancia D50 було представлено у 1954 році, але у 1955-му невдача Альберто Аскарі та катастрофа на перегонах у Ле-Мані 1955 року, заставили компанію відійти від ідеї участі у перегонах серії Гран-прі.
Компанія Ferrari переманила Яно до себе у тому ж році. Внесок Яно для Ferrari був суттєвим. За підтримки сина Енцо Феррарі Діно, Яно модернізував двигуни V-6 і V-8 застарілих конструкцій «Lampredi» та «Colombo» перед самими перегонами.
Уже після смерті Діно створений ними V6 стане у другій половині 1960-х основним мотором для перших дорожніх Ferrari 206 Dino з центрально розташованим двигуном. Двигуни V6 і V8 надалі були витіснені двигунами з компонуванням V12, чиї нащадки до останнього часу використовувались на автомобілях Ferrari.
Як і Енцо Феррарі, Яно у 1965 році втратив свого єдиного сина. Це стало причиною важкої хвороби, яка привела його до самогубства у тому ж році в Турині.
Примітки ред.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #129720232 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Vittorio Jano. motorsportmemorial.org. Архів оригіналу за 10 квітня 2013. Процитовано 27 лютого 2008.
- ↑ Angela Cherrett Alfa Romeo Modello 8C 2300 [Архівовано 27 березня 2019 у Wayback Machine.]. — Veloce Publishing Ltd, 1992. — 192 c. — ISBN 978-1-874105-01-4
- ↑ а б в Вітторіо Яно: мистецтво створювати мотори [Архівовано 26 березня 2019 у Wayback Machine.] // «Італавто Центр»
Посилання ред.
- Vittorio Jano [Архівовано 26 жовтня 2012 у Wayback Machine.] // Grand Prix History — Hall of Fame (англ.)