Вітковський Вадим Миколайович

Вади́м Микола́йович Вітко́вський (* 8 березня 1960 р., с. Борівка, Чернівецький район, Вінницька область) — прозаїк, публіцист-документаліст. Заслужений журналіст України (2016)[1].

Вітковський Вадим Миколайович
Vitkovskyi.2018.jpg
Народився 8 березня 1960(1960-03-08) (62 роки)
Борівка, Чернівецький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Місце проживання м. Вінниця, Вінницька область
Діяльність Українська література, журналістика
Відомий завдяки прозаїк, публіцист-документаліст
Alma mater Навчально-науковий інститу́т журналі́стики Київського національного університету імені Тараса Шевченка і Академія зовнішньої розвідки
Військове звання Підполковник запасу
Нагороди
Заслужений журналіст України
Почесний краєзнавець України

Член Національної спілки журналістів України (1983), Національної спілки письменників України (2012), Національної спілки краєзнавців України (2020), Почесний краєзнавець України (2020).[2]

БіографіяРедагувати

Народився 8 березня 1960 року в с. Борівці Чернівецького району на Вінниччині. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (1982), Вищі курси КДБ СРСР у м. Горькому (1986), навчався в Червонопрапорному інституті зовнішньої розвідки КДБ СРСР імені Ю. В. Андропова (1989). Працював редактором багатотиражної газети Вінницького політехнічного інституту «За інженерні кадри» (1982), спеціальним кореспондентом обласної газети «Комсомольське плем'я» (1982—1984), служив у органах КДБ СРСР — СБУ (1984—1995), в тому числі у 1990—1995 рр. — начальником прес-центру УСБУ у Вінницькій області. Підполковник запасу.
Після звільнення у запас працював у комерційних структурах. Радник голови Вінницької обласної Ради. Президент Вінницького обласного благодійного фонду сприяння правоохоронним органам, ветеранам і членам їх сімей «Бюро ділової інформації». У 2012—2014 рр. — заступник голови Вінницької письменницької організації. Від 2012 р. — головний редактор літературно-мистецького журналу Поділля «Вінницький край», а з квітня 2018 ще й — голова Вінницької обласної організації НСПУ.[3]

Літературна діяльністьРедагувати

Автор і співавтор десятків художньо-документальних книжок, краєзнавчих розвідок, що ґрунтуються на ексклюзивних архівних даних, а також белетризованих видань, нарисів, спогадів та збірок гумору.
У творчому доробку — книжки:

Співавтор художньо-документальних збірок:

та ін.

Був одним з ініціаторів видання у 1991 р. у м. Вінниці спільно з МП «Термінал-інформ» (В. Бикова) газети «Инкогнито» (вийшло 2 номери).

Автор телевізійного проекту «Перископ» на каналі ВДТ-6 (УТ-2) і сценаріїв документальних фільмів «„Вервольф“: правда і вигадки» (1993), «Операція „Валькірія“» (2004), «Честь маю…» (2004), «Втеча з пекла» (2005), «А караван іде!».
У 2005 р. документальний фільм «Втеча з пекла» був відзначений дипломом на Всеукраїнському конкурсі «Телетріумф−2005» у номінації «Найкращий регіональний документальний фільм».

Повість «Зрадлива фортуна Льови Задова», книга перша, перекладена російською мовою Геннадієм Щуровим (м. Донецьк) і побачила світ у видавництві «Донбасс» під назвою «У Махно — своя ЧК…» (1994). Підготовлена до друку в Москві книжка-дилогія «Обманчивая судьба Лёвы Задова» у співавторстві з В. А. Попиком, у перекладі російською Геннадія Щурова. В Італії готується до виходу в світ італійською перекладена з російської книжка «Чужбины для подвига нет».

Підготовлені до друку книжки «Йшла дивізія вперед» про визволення в роки Другої світової війни Полтавщини, «Нема в огні броду» про трагічну і загадкову долю актора Бориса Білоуса, що дебютував у кінострічці О. Довженка «Щорс», «Таємна вечеря» про політичні репресії на Вінниччині у 30-х роках; щоденникові записи «Час правди» за період служби в органах КДБ СРСР — СБУ (КДБ проти В. Чорновола, В. Стуса, М. Шестопала, Ю. Бадзя, В. Рубана); ГКЧП на Вінниччині та в органах КДБ; А. Д. Сахаров і органи КДБ; невідомий широкому загалу розвідник Микола Кузнецов; обставини таємного зникнення Мартіна Бормана; бойові плавці КДБ; «День „М“… І. Головатого»; розстріли НКВС у Вінниці та ін.

Премії, звання та нагородиРедагувати

Джерела і літератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Указ Президента України № 338/2016 від 22 серпня 2016 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці незалежності України». Архів оригіналу за 9 березня 2018. Процитовано 8 березня 2018. 
  2. Біографія В. М. Вітковського на сайті [[Вінницька обласна організація НСПУ|Вінницької організації НСПУ]] «Краснослов». Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 5 травня 2014. 
  3. Вадим Вітковський був обраний головою Вінницької обласної організації НСПУ. — Сайт ВОО НСПУ «Краснослов». — 2018. — 19 квітня. Архів оригіналу за 9 травня 2018. Процитовано 9 травня 2018. 
  4. Указ Президента України № 338/2016 Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці незалежності України. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 25 серпня 2016. 
  5. Вінниччина відзначила 150-ту річницю з дня народження Михайла Коцюбинського // Сайт Вінницької облдержадміністрації. — 2014. — 17 вересня.[недоступне посилання з травня 2019]
  6. Капкан на ювіляра. Вадиму Вітковському — 55 // Сайт [[Вінницька обласна організація НСПУ|Вінницької обласної організації НСПУ]] «Краснослов». — 2015. — 12 березня. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 12 березня 2015. 
  7. На Вінниччині визначено лауреата та дипломантів Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Степана Руданського // Офіційний сайт Вінницької обласної державної адміністрації. — 2018. — 26 грудня. Архів оригіналу за 28 грудня 2018. Процитовано 28 грудня 2018. 
  8. Нагороджені лауреати премії ім. Леоніда Гавриша за 2021 рік // Офіційний сайт [[Вінницька обласна організація НСПУ|Вінницької обласної організації НСПУ]] «Краснослов». — 2021. — 13 жовтня. Архів оригіналу за 27 грудня 2021. Процитовано 27 грудня 2021. 

ПосиланняРедагувати