Відкрити головне меню

Ву́лиця Ше́вська — вулиця в центрі Львова, сполучає площу Ринок та вулицю Театральну. Прилучається площа Яворського.

Вулиця Шевська
Львів
Кам'яниця (вул. Шевська, 16)
Кам'яниця (вул. Шевська, 16)
Район Галицький
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки кам'яниця Крохмалевичівська
Забудова бароко, класицизм, неоренесанс.
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Шевська (Львів) на Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

 
Перейменування вулиць Львова у 1989-1990 рр.

Вулиця йде від північно-західного кута площі Ринок і, ймовірно, старіша від самої площі. Ще до побудови площі за часів польського короля Казимиром III вулиця мала назву «Шевська». Оскільки серед тодішніх польських ремісників шевців не було, то вулицю заселяли, мабуть, здебільшого українці. У кінці XVI сторіччя трапляється назва «До Хвіртки», бо вулиця виходила до Єзуїтської хвіртки у міських мурах. Від початку XVII століття — вулиця Єзуїтська, бо сполучала площу Ринок з Єзуїтською колегією. Після касації ордена єзуїтів за австрійської влади 1773 року в будинку колишньої колегії розмістилися адміністративні органи, і вулицю назвали Трибунальською, бо у ті часи в будинку містився цивільний трибунал. Радянська влада перейменувала її від 1957 року на вулицю Народної гвардії імені Івана Франка — на честь підпільної організації, яку створили 1942 року у Львові. Лише 1990 року вулиці повернули історичну назву Шевська, яку вона втратила майже 400 років тому.

БудівліРедагувати

На південному боці вулиці, на розі з площею Яворського, під № 1 від радянських часів містилася найбільша і найпотужніша фабрика хімчистки та фарбування одягу у Львові з ательє «Сніжинка», у 1950—1960-х роках тут також було ательє мод 1-го розряду, роздрібно-гуртова база «Холодокомбінату», база культтоварів, галантереї, взуття та текстилю. Раніше, за польських часів, там була горілчана фабрика Кроніка.

Під № 3 за радянських часів був магазин «Меблі».

Під № 4. Кам'яниця Дзюрдзьовського.[1] — комісійний «Лоскут тканин», де ще на початку 1980-х років офіційно вперше у Львові можна було купити імпортні джинси. У житловому будинку № 4 за Польщі був магазин чоловічого одягу Кона і готель «Ванда» (в якому відбулось весілля Василя Стефаника та Ольги Гаморак за участи Івана Франка, Марка Черемшини, Леся Мартовича, Володимира Шухевича[1]) Льовенбека, у 2000-х роках там знаходився магазин компакт-дисків «Музичний центр».

Під № 6 відкрито 23 травня 2004 року відреставрований колишній житловий будинок, усі чотири поверхи якого зайняли зали крамниці книжкової мережі «Буква», а за польських часів там був магазин дамського одягу Корнера.

Адресу № 8 має один з найстаріших букіністичних магазинів «Знахідка» з автентичною вивіскою 1970-х років (нині зачинений), а у 1950-х роках там містився гуртожиток Механічного технікуму.

Під № 10 знаходиться чотириповерховий, цегляний, тиньковий з внутрішнім подвір’ям, прямокутної конфігурації в плані будинок, збудований у ХІХ столітті. Головний фасад — симетричної композиції, чотириосьовий. Площина фасаду рустована, розділена по горизонталі фризом з рядом орнаментальних розет (автор — архітектор Фридерик Бауман) та завершена даховим карнизом з рядом кронштейнів. Фасад будинку під вікнами 2-4 поверхів оздоблений класицистичними рельєфами авторства Гартмана Вітвера, а останній поверх, надбудований орієнтовно у період із 1822 по 1826 роки, доповнений роботами Антона Шімзера.[2]

В будинку на початку ХХ століття знаходився готель «Під трьома коронами» і ресторан Анни Колонської, а також магазин взуття Штарка. За радянських часів — до 1980-х років тут містився тир, а нині — магазин італійського одягу та взуття.[3]. Будинок є пам’яткою архітектури та містобудування національного значення, охоронний № 361 (постанова РМ УРСР від 24 серпня 1963 року № 970).[2]

Листом № 1093/10-2/61-18 від 14 листопада 2018 року Міністерство культури України погодило приватизацію шляхом продажу на аукціоні, нежитлових приміщень 2-го, 3-го, 4-го поверхів та мансарди будинку, загальною площею 449,7 м². Балансоутримувач є ЛМКП «Айсберг». Аукціон з продажу історичної пам'ятки відбудеться 22 січня 2019 року.[2]

1 жовтня 2002 року в будинку під № 12 стався обвал внутрішнього перекриття будинку. Це трапилося внаслідок втрати несучої здатності внутрішньої капітальної стіни, таким чином було зруйновано перекриття третього та другого поверхів. Двоє мешканців-пенсіонерів постраждали, і їх госпіталізували до лікарні. Решту мешканців будинку відселили до готелю «Київ». Це був перший, але не останній, випадок завалу будинку у Львові за новітніх часів. Далі почали валитися будинки з південного боку вулиці та було розпочато їх тривалий капітальний ремонт, який для будинків № 12, 14 і 16 триває ще й досі. У 2011 році приміщення по вул. Шевській, 14-16 були викуплені ПрАТ «Європейський дім» для створення другої та третьої черг готелю «Леополіс» у межах підготовки до Євро-2012.[4]

У будинку № 14 за польських часів був меблевий магазин Кіршнера і магазин ламп і порцеляни Мнекеса, а за радянських — салон замовлень продторгу, «Будербродна», а пізніше там містилося кафе.

Під № 16. Кам'яниця Крохмалевичівська, споруджена на зламі ХІХ-ХХ століть — цегляний, триповерховий будинок, з характерним трьохвіконним асиметричним фасадом, завершеним аттиком та розкріплена карнизом. Міжповерхові членування підкреслені пасками, вікна увінчані сандриками, трикутними в другому поверсі та сегментними в третьому. Фасад прикрашає ліпний орнаментальний фриз між другим і третім поверхами. 1918 року перебудовувався за проектом архітекторів Г. Фехтера, Я. Кроха, С. Реймера. За Польщі містилася торгівля папером Шаффа та меблевий магазин Юзефа Гермеліна.

Під час німецької окупації, у 1942 році, в будинку відкрили взуттєву фабрику «Солід», що виконувала німецькі військові замовлення, але неофіційно підпорядковувалася УГКЦ та використовувалася церквою для матеріального забезпечення. Офіційним власником фабрики був греко-католицький монах Студійського уставу УГКЦ, етнічний німець Йоанн Петерс. Там працювали вільнаймані працівники, греко-католицькі монахи та юдеї зі Львівського ґетто. Від 1943 року приміщення «Соліду» стало одним з осередків рятівної акції, організованої з відома Митрополита Андрея Шептицького, в результаті якої щонайменше 150 юдеям вдалося пережити роки Голокосту. У 1984 році трьом колишнім працівникам фабрики — Володимиру Качмарському, Лазарю Шияну та Теодору Цебрівському надали почесне звання Праведників народів світу.[5]

За радянських часів: у 1950-х роках тут знаходилася майстерня з ремонту ваг та вимірювальних приладів, а згодом в партері будинку містилося проектне бюро «Архпроект». Постановою Ради Міністрів УРСР № 442 від 06.09.1979 року будинок включили до національного реєстру пам'яток архітектури та містобудування під охоронним № 1319.

У 2007–2011 роках за проектом, розробленим в інституті «Укрзахідпроектреставрація» архітекторами Зиновієм Лагушем, Ярославом Мартинюком, проводилися роботи з реконструкції кам'яниці із пристосуванням під готель. Нині кам'яниця на вул. Шевській, 16 у комплексі із сусідньою будівлею по вул. Театральній, 16 функціонує як готель «Леополіс».[6]

Північний бік вулиці зазнав нищівних руйнувань на зламі тисячоліть.

Див.такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати