Відкрити головне меню

Всеволод Мстиславич (1103 — 11 лютого 1138) — Князь новгородський (1117 — 1136), вишгородський (1136), псковський (1137 — 1138), старший син Великого князя Київського Мстислава Великого (1125 — 1132) від шлюбу з Христиною, дочкою шведського короля Інге І Старшого (1080 — 1112), онук Володимира Мономаха. У православ'ї вважається святим благовірним князем[1].

Всеволод Мстиславич
Vsevolod of Pskov.jpg
Князь новгородський
Правління 1117 — 1136
Попередник Мстислав Великий
Наступник Святослав Ольгович
Інші титули Князь вишгородський
Князь псковський
Біографічні дані
Народження 1103(1103)
Новгород
Смерть 11 лютого 1138(1138-02-11)
Псков
Поховання Свято-Троїцький кафедральний собор міста Псков
Діти Верхуслава, Володимир
Династія Рюриковичі
Рід Мономаховичі
Батько Мстислав Великий
Мати Христина Шведська
Медіафайли у Вікісховищі?

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Посаджений батьком княжити в Новгороді в 1117 році і прокняжив там до 1132 року. 23 січня 1131 року Всеволод Мстиславич був розбитий чуддю в Клині[2].

Відповідно до угоди між Ярополком Володимировичем і батьком Всеволода[3], Ярополк Володимирович перевів племінника в Переяславль, але молодші Володимировичі побачили в цьому намір Ярополка зробити Всеволода своїм спадкоємцем[3], і Юрій Долгорукий вигнав Всеволода і сів у Переяславі сам. Незабаром Ярополк спробував реалізувати угоду зі старшим братом шляхом передачі Переяславля Ізяславу Мстиславичу, але знову невдало. Ізяслав приїхав до Всеволода у Новгород, звідки вони здійснили спільний похід в Ростово-Суздальське князівство проти Юрія Долгорукого. Битва при Жданов горі (1134) була кровопролитною і марною.

9 лютого 1133 року[2] князь з новгородським військом взяв Юр'їв, колись заснований великим князем Ярославом Мудрим.

Всеволод за підтримки новгородського посадника Костянтина Мікульчича повернувся у Новгород, але 1136 року в місті спалахнув заколот: князю пригадали і те, що хотів обміняти Новгород на Переяславль, і що втік з поля битви під час бою з суздальцями при Ждановій горі. Півтора місяці князь із дружиною, тещею і синами був ув'язнений на єпископському дворі, а потім його вигнали з міста. Радянський історик Б. Д. Греков класифікував заколот, як «революція в Новгороді XII століття», в 1929 році в статті з дуже характерною назвою для того часу «Революція в Новгороді Великому у XII столітті» і цю подію стало прийнято називати початком Новгородської республіки.

Іншої думки дотримується доктор історичних наук І. Я. Фроянов:

«…Події 1136 року в Новгороді слід називати повстанням з великими застереженнями. Вони розвивалися не настільки раптово і стрімко, як це буває при повстанні. Новгородці, за повідомленням літописця, «прізваша» псковичів і ладожан до себе на віче. Для поїздки послів і прибуття запрошених потрібен був не один день. Псковичі і ладожани приїхали на віче, треба думати, не одночасно. Саме віче було таємним і проводилося легально. Приготування віча не могло приховатися від Всеволода, який, судячи з усього, чекав результату подій, сподіваючись на сприятливий їх поворот. У князя були підстави сподіватися на краще, оскільки частина бояр підтримувала його, та й на віче, схоже, єдності не було, про що говорить наступне втеча до вигнаного князя групи «мужів новгородських», а також доброзичливий прийом, влаштований незабаром Всеволоду псковичами, які надали притулок вигнанцю в своєму місті. Звідси зрозуміло, що, застосовуючи термін «повстання» до подій 1136 року ми дещо перебільшуємо ступінь гостроти того, що сталося. Чи не краще в даному випадку вживати поняття «виступ», «рух»?[4]

Віче новгородців 28 травня 1136 року позбавило Всеволода новгородського столу і ув'язнило його з родиною до 15 липня, коли стало остаточно ясно, що в місто прибув покликаний новгородцями новий князь з Чернігова — Святослав Ольгович.

Всеволод після вигнання відправився до Києва до Ярополка, там отримав від нього Вишгород[5].

У цьому ж році присланий в Новгород князем Святослав Ольгович ледь не був убитий прихильниками Всеволода, і посадник Костянтин Мікульчич попрямував у Вишгород до Всеволода і вмовив його йти в Псков. У 1137 році псковичі прийняли Всеволода своїм князем, але коли в Новгороді дізналися, що Всеволод є князем у Пскові і хоче сісти у них в Новгороді, відправили туди військо на чолі зі Святославом. Військо складалося не лише з новгородців: Святослав закликав на допомогу брата Гліба з курянами і половцями. Псковичі просили «не проливати крові братів своїх», але Всеволод помер сам 11 лютого 1138 року[6], провівши останній рік псковським князем. Похований у Свято-Троїцькому кафедральному соборі міста Пскова.

Канонізований церквою на Макаріївському соборі 1549 року як святий благовірний князь Всеволод Псковський. Пам'ять відбувається 11 лютого, 22 квітня і 27 листопада (за юліанським календарем)[1].

Князь Всеволод побудував у Новгороді церкву св. Іоанна Предтечі на Опоках (в честь народження сина Івана, закладена в 1127 році) і храм Успіння Пресвятої Богородиці на Торгу (закладений в 1135 році; обидва храми збереглися в перебудовах 1453 і 1458 роках відповідно), а в Пскові — головний собор на честь Пресвятої Трійці на тому місці, де колись було явлення великій княгині Ользі.

Родина і дітиРедагувати

З 1123 року був одружений[7] з Ганною, дочкою Святослава Давидовича, відомого як Микола Святоша[8], внучкою чернігівського князя Давида Святославича[7]. Діти:

ПосиланняРедагувати

  1. а б Всеволод Псковський
  2. а б Новгородський перший літопис старшого і молодшого зводів. — М.-Л. : Видавництво Академії Наук СРСР, 1950. — 659 с // «Ізборник». Історія України IX—XVIII під 6639 роком
  3. а б Пресняков А. Є. Княже право в Стародавній Русі. Лекції з російської історії. Київська Русь — М. : Наука, 1993. — С. . — ISBN 5-02-009526-5.
  4. Фроянов І.Я. Древня Русь IX-XIII століть. Народні рухи. Княжа та вічова влада. М.: Російський видавничий центр, 2012. с. 285
  5. Іпатіївський літопис//Повне зібрання руських літописів.т.2.Санкт-Петербург,1908//«Ізборник». Історія України IX—XVIII
  6. Є. А. Болховітінов «Исторія княжества псковскаго. Часть IV»- Кіевъ.: «Въ Типографіи Кіево-Печорской Лавры», 1831 — (ст.4)
  7. а б Войтович Л. Всеволод-Гавриїл Мстиславич // Княжа доба: портрети еліти Архівовано 29 березень 2017 у Wayback Machine.… — С. 460.
  8. Житіє преподобного Миколи Святоші (рос.)
  9. а б Войтович Л. Володимир-Іван Всеволодович // Княжа доба: портрети еліти Архівовано 29 березень 2017 у Wayback Machine.… — С. 464.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати