Валеоло́гія (лат. valeo — бути здоровим, сильним, міцним) — це псевдонаука[1], що визначає своєю практичною метою формування, збереження і зміцнення здоров'я здорової людини в фізичному, психічному, духовному та соціальному плані[2][3].

Поняття валеологіїРедагувати

За даними з підручника «Валеологія», який був затверджений Міністерством освіти та науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів, за авторства Віталія Грибана: «Валеологія — це наука, що вивчає теоретичні проблеми формування, зберігання (підтримання) та закріплення здоров'я людини з використанням медичних, нетрадиційних (або парамедичних) технологій.»[4]

Також одним із принципів валеології є наступне формулювання: «людина є здоровою, якщо вона цілісна та гармонійна з Природою й Космосом, живе відповідно до своїх духовних критеріїв.»[5]

Якщо звертатись до іноземних джерел, то ґрунтовна інформація стосовно цієї течії відсутня, до прикладу, згадки про валеологію відсутні на сайті Американської психологічної асоціації (APA)[6], якщо звертатись до пошуку на сайті PubMed, то можна знайти статті лише вчених із країн пост радянського простору.

Основою валеолічної теорії і практики є розгляд організму як багаторівневої біоенергоінформаційної системи[7] , а здоров'я — як інтеграл багаторівневого поняття. Холістичтиний (цілісний) підхід до людини — безумовний принцип досягнення ефекту[8].

Однак, варто зауважити, що біоенергоінформаційні методи МОЗ України визначає як галузь народної та нетрадиційної медицини[9].

У рамках школи валеологів розглядається поняття валеології, як «вчення про здоров'я», окреме від гігієни та клінічної медицини.[8] Валеологія вивчає здоров'я та здорову людину, медицина — захворювання та захворюваність, гігієна — умови життя і фактори навколишнього середовища, які впливають на здоров'я.[10]

ІсторіяРедагувати

Термін «валеологія» започаткував радянський лікар, доктор медичних наук, вчений-фармаколог, професор Ізраїль Брехман у 1980 році[11]. Вчений визначав валеологію як комплексну науку про здоров'я людини.[12] Монографії Брехмана: «Людина і біологічно активні речовини» (1980), «Валеологія — наука про здоров'я» (1990).[13]

Наказом Міністерства охорони здоров'я та Академії медичних наук України від 31.03.97 N 100/12 створена проблемна комісія «Санологія та валеологія»[14].

З 2000 року номенклатура лікарських спеціальностей доповнена лікарем-санологом. Почав впроваджуватися курс валеології в загальноосвітніх школах України[14].

ТермінологіяРедагувати

Термін «здоров'я» визначений ВООЗ у 1948 році[15]:

Стан повноцінного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб чи фізичних дефектів.

Геннадій Апанасенко розглядає «здоров'я» як «цілісний, динамічний стан, що характеризується певними резервами синергетичної, пластичної та регуляторної забезпеченості функцій, тривалістю та впливом негативних чинників навколишнього середовища і є основою для виконання соціальних та біологічних функцій.»[3]

На думку Миколи Амосова, справжній науковий підхід до поняття «здоров'я» має бути кількісним. За його словами: «„Кількість здоров'я“ можна визначити, як суму „резервних потужностей“ основних функціональних систем. У свою чергу, ці резервні потужності можна визначити через „коефіцієнт резерву“. Наприклад, хвилинний об'єм здорового серця в спокої 4 літри за хвилину, а під час енергійної фізичної активності — 20 літрів. Це означає, що „коефіцієнт резерву“ складає 20/5=4. В інакшому випадку, детреноване серце у стані спокою теж дає 4 літри на хвилину. Але його максимальна потужність усього 6 літрів. За умов тяжкого фізичного навантаження, що потребуватиме, до прикладу, 20 літрів крові, м'язи заберуть із неї увесь кисень. Виникне „патологічний режим“. Це ще не хвороба, але цього досить, щоб зумовити напад стенокардії, запаморочення голови та інші симптоми. Умов „статистичного“ здоров'я (нормальних показників кисню у крові у стані спокою) було дотримано, але суб'єкт явно неповноцінний. „Сумарні резервні потужності“ є не тільки найважливішою характеристикою стану здоров'я, але не менш важливі для визначення ставлення організму до хвороби. Коли хвороба зменшує максимальну потужність органу, то за належних резервів їх ще залишається достатньо, щоб забезпечити стан спокою.»[16][17] Для визначення «кількость здоров'я», Амосов пропонує оцінювати резеврні потужності основних фізіологічних систем організму, насамперед серцево-судинної і дихальної.[16]

Оцінюючи здоров'я, слід пам'ятати, що дефіцит здоров'я може виявлятися як у стані хвороби, так і, в так званому, «третьому стані», тобто стані передхвороби. На думку Влаїля Казначеєва, більша частина людей має донозологічні прояви здоров'я, тобто характеризуються «третім станом».[3]

Теоретичні основиРедагувати

Валеологія синтезує знання про людину та особливості її взаємодії з природою і соціумом, які накопичені в таких галузях знань, як медицина (профілактична, соціальна, спортивна), біологія (від молекулярної до системної), анатомія, біохімія і фізіологія людини, гігієна, нутриціологія, нутрігеноміка, біокібернетика, психологія, екологія, культура тощо. У практично-прикладному відношенні — це цілісний комплекс профілактичнооздоровчих знань про структуру та функціонування людського організму, його природних захисних механізмів у взаємодії з біосферою і космосом, про їхній розвиток і вдосконалення, їхнє ефективне використання як у звичайних, так і в екстремальних умовах сучасного екологічного стану[3].

Об'єкт валеології — людина, що перебуває в усьому діапазоні здоров'я (здорова, «третій стан», хвора).

Предмет дослідження валеології — здоров'я, включаючи його соціальні (суспільні), групові, індивідуальні аспекти[3].

Валелогія охоплює вивчення психосоматичного функціонального стану людини з урахуванням усієї складності та різноманіття біологічних, соціально-економічних, екологічних, морально-етичних, побутових, професійних, суспільно-політичних та інших умов життєдіяльності.

Мета і завданняРедагувати

Збереження і зміцнення здоров'я молоді, шляхом формування валеологічного світогляду, виховання свідомого та дбайливого ставлення до власного здоров'я, як головної умови всебічної реалізації творчого і фізичного потенціалу особистості. Завдання валеології:

  1. підвищення рівня здоров'я, поліпшення якості життя і соціальної адаптації індивіда шляхом корекції;
  2. вивчення закономірностей формування індивідуального здоров'я та умов його збереження і зміцнення;
  3. формування нового ненасильницького і духовно-творчого мислення;
  4. формування здорової, активної, творчої людини, здатної впродовж всього життя самостійно зберігати, розвивати і підтримувати своє здоров'я на належному рівні.

Засоби валеологіїРедагувати

До засобів валеології відносять[8]: діагностика рівня здоров'я; прогнозування здоров'я; формування оздоровчих програм; збереження та зміцнення здоров'я з використанням медичних і парамедичних технологій

Складові частиниРедагувати

  1. валеософія (філософія здоров'я, або мудрість здоров'я)
  2. валеометрія (вимірювання здоров'я)
  3. валеопрактика (оздоровлення організму)[джерело?]

Розділи валеологіїРедагувати

На сучасному етапі розрізняють валеологію: загальну, медичну, педагогічну, вікову, професійну, спеціальну, сімейну, екологічну, соціальну, фармакологічну.[10]

Також виокремлюють[11] медичну валеологію (санологію) — використання системного підходу до формування, збереження, зміцнення здоров'я здорової людини переважно немедикаментозними засобами[2], та фармацевтичну валеологію — використання лікарських препаратів людиною для збереження і зміцнення здоров'я в рамках первинної та вторинної профілактики (наприклад: вітаміни, макро- та мікроелементи, антиоксиданти, вакцини, косметичні препарати).

В свою чергу, медичну валеологію разом із первинною профілактикою відносять до профілактичної (превентивної) медицини.[2][18]

В УкраїніРедагувати

Наказом Міністерства охорони здоров'я та Академії медичних наук України від 31.03.97 N 100/12 створена проблемна комісія «Санологія та валеологія»[14].

З 2000 року номенклатура лікарських спеціальностей доповнена лікарем-санологом, почав впроваджуватися курс валеології в загальноосвітніх школах України[14].

Завдяки діяльності професора, доктора медичних наук Геннадія Апанасенка, було створено Кафедру спортивної медицини і санології (медичної валеології)[джерело?] при Київській медичній академії післядипломної освіти їм. Платона Шупика, в перелік лікарських спеціальностей введено спеціальність лікар-санолог.[18] Відбувається підготовка лікарів спеціалістів в галузі індивідуального здоров'я за фахом лікар-санолог.[19] За словами Апанасенка, «Пріоритетний науковий розвиток валеологія отримала в Україні. Але досі так і не дочекалася статусу наукової дисципліни» (2017 рік)[18].

Вищі навчальні закладиРедагувати

КритикаРедагувати

Біолог, професор кафедри зоології Київського університету Юрій Вервес критикує шкільні підручники з валеології, як такі, що «з точки зору збереження та покращення фізичного здоров'я … не можуть принести нічого, крім шкоди». На його думку вони містять «небезпечні поради щодо голодування, йогівських вправ, лазень, ополонок тощо, і виховання недовіри до наукової медицини, заклики до самолікування».[27]

На думку філософа Костянтина Райхерта[28] та фізика Станіслава Єжова[1], валеологія є псевдонаукою: «присутні як елементи, що можуть бути прийняті доказовою наукою, так і положення, які приймаються їхніми прихильниками без доказів».

ЛітератураРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Єжов С. М. (2017). Науковий образ світу: історія, мегасвіт : навч. посібник. Київ: Київський університет. с. 67. с. 126. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 22 жовтня 2020. 
  2. а б в Основний напрямок роботи фахівців сімейної медицини - профілактика. Сімейна медицина, ПЛ, том 6, №4 (ukr). 2017. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 2 червня 2022. 
  3. а б в г д [ангажоване джерело]Лукащук-Федик С.В., Бадюк Р.А., Циквас Р.С. ВАЛЕОЛОГІЯ: навчальний посібник. Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний економічний університет. 
  4. Грибан, В.Г. (2008). Валеологія (українська). Київ: Центр навчальної літератури. с. с.8. ISBN ISBN 978-966-364-604-6. 
  5. Грибан, В.Г. (2012). Валеологія (українська). Київ: Центр учбової літератури. с. 62. 
  6. www.apa.org https://www.apa.org/search?query=valeology Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 20 травня 2023. 
  7. Євтушенко В. Народна медицина як галузь української культури та невід'ємна складова національної системи охорони здоров'я україни (до проблеми державного регулювання народної медицини). Інвестиції: практика та досвід. 2015. № 13-14. С. 106.
  8. а б в Г. Л. Апанасенко. Валеологія [Архівовано 27 травня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2022. — ISBN 966-02-2074-X., 2005
  9. Про атестацію та експертизу осіб, які виявили бажання займатися медичною діяльністю у галузі народної та нетрадиційної медицини. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 20 травня 2023. 
  10. а б N.I.MIKLIS, S.I.KORIKOVA, I.I.BURAK (2013). VALEOLOGY (eng). Vitebsk. с. 130. ISBN 978-985-466-395-1. 
  11. а б ВАЛЕОЛОГІЯ. Фармацевтична енциклопедія (укр.). 1987. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 22 жовтня 2020. 
  12. Модуль 1. Валеологія як наука. Поняття про фізичне здоров'я. medbib.in.ua. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.  2011
  13. [неякісний носій]І. І. Брехман - У здоровому тілі здоровий дух. sites.google.com. Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020. 
  14. а б в г [відсутнє в джерелі]ІПС ЛІГА:ЗАКОН - система пошуку, аналізу та моніторингу нормативно-правової бази.. ips.ligazakon.net. Процитовано 10 серпня 2022. 
  15. Constitution of the World Health Organization. www.who.int (англ.). World Health Organization. 1948. Процитовано 4 серпня 2022. 
  16. а б Здоров'я | Книжки М. М. Амосова. icfcst.kiev.ua. Процитовано 2 березня 2023. 
  17. Здоров"я і довголіття. www.ar25.org (укр.). Процитовано 2 березня 2023. 
  18. а б в Г. Апанасенко (12 серпня-18 серпня 2017р.). Медицина 4Р: нова парадигма охорони здоров'я. Дзеркало тижня. Випуск № 29. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020. 
  19. АПАНАСЕНКО Геннадій Леонідович (біографія). Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (НМАПО) (uk-UA). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 22 жовтня 2020. 
  20. Кафедра Спортивної медицини, здоров’я людини - Львівський державний університет фізичної культури. www.ldufk.edu.ua. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 2 травня 2022. 
  21. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна | Каразінський університет. karazin.ua. Архів оригіналу за 2 травня 2022. Процитовано 2 травня 2022. 
  22. Історія кафедри медико-біологічних дисциплін і валеології - Факультет фізичної культури, спорту і здоров’я. ffksz.uhsp.edu.ua. Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 2 травня 2022. 
  23. Кафедра медико-біологічних та валеологічних основ охорони життя і здоров'я. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 23 квітня 2021. 
  24. Історія кафедри фізичної реабілітації, спортивної медицини, фізичного виховання і валеології. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 23 квітня 2021. 
  25. Кафедра фізичної реабілітації, спортивної медицини та валеології. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 23 квітня 2021. 
  26. Кафедра туризму, теорії і методики фізичної культури та валеології | Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія. kgpa.km.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 2 травня 2022. 
  27. Вервес, Ю. Г. Валеологія — опіум для народу [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
  28. Методологія та філософія наукових досліджень: Методичні вказівки для здобувачів третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти / Костянтин Вільгельмович Райхерт. — Одеса: Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2019. — 47 с. (С.10)

ПосиланняРедагувати

ВідеоРедагувати