Бірюза
Бірюза́, піруза́ (перс. فیروزه фірузе́), або ту́ркус — мінерал, фосфат алюмінію й міді. Напівдорогоцінний камінь, що високо цінується в ювелірній справі.
| Бірюза | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | затверджений (А)[d][1] |
| IMA-номер | IMA1967 s.p. |
| Хімічна формула | CuAl6(PO4)4(OH)8·4H2O |
| Клас мінералу | Гіпергенний мінерал |
| Nickel-Strunz 10 | 8.DD.15[2] |
| Dana 8 | 42.9.3.1 |
| Ідентифікація | |
| Колір | зелений, блакитний, зелено-сірий |
| Сингонія | триклінна |
| Просторова група | space group 2[d] |
| Спайність | досконала по {001}, середня по {010} |
| Злам | раковистий |
| Твердість | 5,0—6,5 |
| Блиск | восковий |
| Прозорість | непрозора |
| Колір риси | блідо-зелений, синій до білого |
| Питома вага | 2,6—2,84 |
| Розчинність | розчиняється в кислотах |
| Оптичні властивості кристалів | |
| Плеохроїзм | слабкий |
| Інші характеристики | |
| Подібні мінерали | варисцит |
| Радіоактивність | відсутня |
 Бірюза на Вікісховищі | |
НазваРедагувати
Українська назва походить від перського «фіруза» («та, що несе перемогу й щастя»), яка в свою чергу походить від авестійського кореня «сяяти, блищати». У романо-германських мовах бірюзу називають «тюркіс», оскільки камінь потрапляв до Європи з Персії через Туреччину.
Склад і властивостіРедагувати
Хімічна формула: Cu Al6 [(OH)2(PO4)]4 4H2O. Домішки: Si, Са, Sr, в менших кількостях — Zn, Мо, Ni, Со, V, Ti, Ba, Be, Mg.
Гіпергенний мінерал класу фосфатів. Сингонія триклінна. Густина 2,6—2,84. Твердість 5,0—6,5. Колір зелений, блакитний, зелено-сірий. Блиск тьмяний, восковий. Симетрія триклінно-пінакоїдальна. Бірюза досить крихка. При нагріванні вона буріє та тріскається, забарвлюючи полум'я в світло-зелений колір. При нагріванні в закритій паяльній трубці виділяє багато води. Розчиняється в кислотах.
РодовищаРедагувати
Утворюється при гіпергенних або низькотемпературних (180 °C-80 °C) процесах разом з бурими залізняками, халцедоном, каолінітом та іншими вторинними мінералами в мідних родовищах. Виникає головним чином в областях з аридним кліматом. Може утворюватися шляхом вивітрювання, при дії багатих на мідь поверхневих стоків на гірські породи, що містять фосфор та глинозем. Крім того, бірюза може мати органічне походження, в цьому випадку вона утворюється з викопних решток тварин — кісток і зубів.
Найкращі родовища цього мінералу знаходяться в Ірані біля міста Нішапура. За межами цієї країни бірюзу добувають в Єгипті (на Синайському півостріві), Афганістані, Середній Азії (родовища Бірюзакан, Аякщі, Кальмакирське).
У вигляді кристалів бірюза трапляється вкрай рідко. Зазвичай вона має вигляд прожилок, конкрецій гроноподібної або ниркоподібної форми. На зрізі часто помітний павутиноподібний малюнок з чорних або бурих прожилок («сітчаста бірюза»).
ЗастосуванняРедагувати
Напівдорогоцінний камінь, відомий серед ювелірів з давніх часів. Прикраси з бірюзою знайдені серед археологічних пам'яток Давнього Єгипту, Месопотамії, Персії, Давнього Китаю, держав на півострові Інд, у пірамідах ацтеків. В Європу цей мінерал також потрапив досить давно: найвірогідніше, його завезли з Персії через Османську імперію разом з іншим крамом, що довозили Шовковим шляхом. Втім європейці не відразу полюбили цей камінь. Мода на бірюзу поширилася лише у XV сторіччі. Так само і в Японії цей мінерал став відомим лише після XVІІІ сторіччя.
Бірюзу високо цінували за чудовий колір: в Європі та Персії віддавали перевагу синьому камінню, в Тибеті й Монголії — зеленкуватому. Бірюза була використана при оздобленні відомого мавзолею Тадж Махал. Найкраща у світі бірюза (за розміром, кольором, його однотонністю) знаходилась у скарбниці перських шахів, де виділялася колекція інкрустованих бірюзою кальянів, срібного посуду та зброї. Найбільшим скарбом була тіара шахині Фарах Пехлеві, в якій зосереджувалися неперевершені бірюзові камені різних розмірів. Ювеліри зазвичай поєднували бірюзу з коралами, рубінами, алмазами, золотом і сріблом.
Великий попит на цей мінерал спричинив те, що його почали підробляти. Найдавніші імітації бірюзи, виготовлені з фаянсу, відомі з Єгипту. Пізніше підробки почали виготовляти з порцеляни, кераміки, фарбованого пластику, сплавів міді з алюмінієм (так звана «віденська бірюза», що являє собою фосфат алюмінію, забарвленний міддю). В 1972 році П'єр Жильсон винайшов синтетичну бірюзу, якість якої значно перевищувала попередні підробки. У XXI сторіччі найпопулярнішою імітацією цього мінералу є напівсинтетичний продукт, в якому до синтетичної основи додаються мелені залишки справжньої бірюзи.
РізновидиРедагувати
Розрізняють:
- бірюза блакитно-зелена (інша назва бірюзи);
- бірюза залізиста (відміна бірюзи, яка містить до 5,32 % FeO);
- бірюза західна (торговельна назва бірюзи);
- бірюза кістяна, або викопна (відміна бірюзи, яка являє собою викопні органічні рештки: кістки та зуби; складена переважно мікрокристалічним апатитом, забарвленим вівіанітом у синій колір);
- бірюза колорадська (бірюза з плато Колорадо, США);
- бірюза натічна (бірюза у вигляді натічних агрегатів), давньоукраїнська назв цієї форми — блискавець;
- бірюза невадська (інша назва варисциту);
- бірюза перська (торговельна назва бірюзи з Ірану);
- бірюза східна (торговельна назва бірюзи).
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
ЛітератураРедагувати
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Бірюза // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Бірюза // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Гвахария Г. В. и др. Бирюза из м-ния Маднеули (Груз. ССР). \ Минералогический сб. Львов. ун-та, 1962, 16, с. 41 (рос.)
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Мінералогічний словник, К.: Наукова думка. — 1975. — 774 с.
ПосиланняРедагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бірюза |