Бірюза

Ту́ркус або бірюза́ (перс. فیروزه фірузе́, «та, що несе перемогу й щастя») — мінерал, фосфат алюмінію й міді. Напівдорогоцінний камінь, що високо цінується в ювелірній справі.

Туркус
Загальні відомості
Статус IMA	затверджений (А)
IMA-номер	IMA1967 s.p.
Абревіатура	Tqu
Хімічна формула	CuAl6(PO4)4(OH)8·4H2O
Клас мінералу	Гіпергенний мінерал
Nickel-Strunz 10	8.DD.15
Dana 8	42.9.3.1
Ідентифікація
Колір	зелений, блакитний, зелено-сірий
Сингонія	триклінна
Просторова група	кристалографічна група 1d
Спайність	досконала по {001}, середня по {010}
Злам	раковистий
Твердість	5,0—6,5
Блиск	восковий
Прозорість	непрозора
Колір риси	блідо-зелений, синій до білого
Густина	2,6—2,84
Розчинність	розчиняється в кислотах
Оптичні властивості кристалів
Плеохроїзм	слабкий
Інші характеристики
Подібні мінерали	варисцит
Радіоактивність	відсутня
Названо на честь	Туреччина (французька)
Бірюза у Вікісховищі

Пізніша назва — «ту́ркус» (фр. turquoise, похідне від фр. turc — «турецький») — від 17 століття мінерал приходить до Європи через Туреччину з перського Хорасану .

Склад і властивості

Хімічна формула: Cu Al₆ [(OH)₂(PO₄)]₄ 4H₂O. Домішки: Si, Са, Sr, в менших кількостях — Zn, Мо, Ni, Со, V, Ti, Ba, Be, Mg.

Гіпергенний мінерал класу фосфатів. Сингонія триклінна. Густина 2,6—2,84. Твердість 5,0—6,5. Колір зелений, блакитний, зелено-сірий. Блиск тьмяний, восковий. Симетрія триклінно-пінакоїдальна. Бірюза досить крихка. При нагріванні вона буріє та тріскається, забарвлюючи полум'я в світло-зелений колір. При нагріванні в закритій паяльній трубці виділяє багато води. Розчиняється в кислотах.

Родовища

Бірюза та аргіліт з каньйону Чако

Утворюється при гіпергенних або низькотемпературних (180 °C-80 °C) процесах разом з бурими залізняками, халцедоном, каолінітом та іншими вторинними мінералами в мідних родовищах. Виникає головним чином в областях з аридним кліматом. Може утворюватися шляхом вивітрювання, при дії багатих на мідь поверхневих стоків на гірські породи, що містять фосфор та глинозем. Крім того, бірюза може мати органічне походження, в цьому випадку вона утворюється з викопних решток тварин — кісток і зубів.

Найкращі родовища цього мінералу знаходяться в Ірані біля міста Нішапура. За межами цієї країни бірюзу добувають в Єгипті (на Синайському півостріві), Афганістані, Середній Азії (родовища Бірюзакан, Аякщі, Кальмакирське).

У вигляді кристалів бірюза трапляється вкрай рідко. Зазвичай вона має вигляд прожилок, конкрецій гроноподібної або ниркоподібної форми. На зрізі часто помітний павутиноподібний малюнок з чорних або бурих прожилок («сітчаста бірюза»).

Історія та Застосування

Напівдорогоцінний камінь, відомий серед ювелірів з давніх часів. Прикраси з бірюзою знайдені серед археологічних пам'яток Давнього Єгипту, Месопотамії, Персії, Давнього Китаю, держав на півострові Індостан, у пірамідах ацтеків. В Європу цей мінерал також потрапив досить давно: найвірогідніше, його завезли з Персії через Османську імперію разом з іншим крамом, що довозили Шовковим шляхом. Втім європейці не відразу полюбили цей камінь. Мода на бірюзу поширилася лише у XV сторіччі. Так само і в Японії цей мінерал став відомим лише після XVIII сторіччя.

Бірюзу високо цінували за чудовий колір: в Європі та Персії віддавали перевагу синьому камінню, в Тибеті й Монголії — зеленкуватому. Бірюза була використана при оздобленні відомого мавзолею Тадж Махал. Найкраща у світі бірюза (за розміром, кольором, його однотонністю) знаходилась у скарбниці перських шахів, де виділялася колекція інкрустованих бірюзою кальянів, срібного посуду та зброї. Найбільшим скарбом була тіара шахині Фарах Пехлеві, в якій зосереджувалися неперевершені бірюзові камені різних розмірів. Ювеліри зазвичай поєднували бірюзу з коралами, рубінами, алмазами, золотом і сріблом.

Великий попит на цей мінерал спричинив те, що його почали підробляти. Найдавніші імітації бірюзи, виготовлені з фаянсу, відомі з Єгипту. Пізніше підробки почали виготовляти з порцеляни, кераміки, фарбованого пластику, сплавів міді з алюмінієм (так звана «віденська бірюза», що являє собою фосфат алюмінію, забарвленний міддю). В 1972 році П'єр Жильсон винайшов синтетичну бірюзу, якість якої значно перевищувала попередні підробки. У XXI сторіччі найпопулярнішою імітацією цього мінералу є напівсинтетичний продукт, в якому до синтетичної основи додаються мелені залишки справжньої бірюзи.

Різновиди

Бірюза у Малій гірничій енциклопедії

Розрізняють:

• бірюза блакитно-зелена (інша назва бірюзи);
• бірюза залізиста (відміна бірюзи, яка містить до 5,32 % FeO);
• бірюза західна (торговельна назва бірюзи);
• бірюза кістяна, або викопна (відміна бірюзи, яка являє собою викопні органічні рештки: кістки та зуби; складена переважно мікрокристалічним апатитом, забарвленим вівіанітом у синій колір);
• бірюза колорадська (бірюза з плато Колорадо, США);
• бірюза натічна (бірюза у вигляді натічних агрегатів), давньоукраїнська назв цієї форми — блискавець;
• бірюза невадська (інша назва варисциту);
• бірюза перська (торговельна назва бірюзи з Ірану);
• бірюза східна (торговельна назва бірюзи).

Див. також

• Список мінералів

Література

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
• Лазаренко Є. К., Винар О. М. Бірюза // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
• Бірюза // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
• Гвахария Г. В. и др. Бирюза из м-ния Маднеули (Груз. ССР). \ Минералогический сб. Львов. ун-та, 1962, 16, с. 41 (рос.)
• Лазаренко Є. К., Винар О. М. Мінералогічний словник, К.: Наукова думка. — 1975. — 774 с.
• Turquoise, In: John W. Anthony, Richard A. Bideaux, Kenneth W. Bladh, Monte C. Nichols (Hrsg.): Handbook of Mineralogy, Mineralogical Society of America, 2001 (PDF 68 kB [Архівовано 13 листопада 2021 у Wayback Machine.])
• Uwe Kolitsch, G. Giester: The crystal structure of faustite and its copper analogue turquoise. [Архівовано 11 лютого 2012 у Wayback Machine.] (PDF; 537 kB) In: Mineralogical Magazine, 64, 2000, S. 905—913.
• H. Cid-Dresdner: Determination and refinement of the crystal structure of turquois, CuAl6(PO4)4(OH)8*4H2O. [Архівовано 11 лютого 2012 у Wayback Machine.] (PDF; 1,4 MB) In: Zeitschrift fur Kristallographie, 121, 1965, S. 87–113.
• J. E. Pogue: The turquoise: a study of its history, mineralogy, geology, ethnology, archaeology, mythology, folklore, and technology. National Academy of Sciences, The Rio Grande Press, Glorieta NM 1915, ISBN 0-87380-056-7.

Посилання

• Бірюза. Вебсайт Великої української енциклопедії (укр.).
• Бірюза́ [Архівовано 7 травня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ
• Бірюза в базі webmineral.com [Архівовано 12 лютого 2009 у Wayback Machine.]

• Mineralienatlas:Türkis und Mineralienatlas:Mineralienportrait/Türkis (wiki)
• MinDat — Turquoise [Архівовано 26 грудня 2018 у Wayback Machine.] (engl.)
• Webmineral — Turquoise [Архівовано 12 лютого 2009 у Wayback Machine.] (engl.)
• Mineraldatenblatt — Turquoise (PDF, engl.) [Архівовано 11 лютого 2012 у Wayback Machine.] (68 kB)
• EPI-Institut für Edelsteinprüfung — Türkis
• American Mineralogist Crystal Structure Database [Архівовано 11 лютого 2012 у Wayback Machine.]