Відкрити головне меню

Білолі́сся (до 1947 — Акмангит) — село в Україні, в Татарбунарському районі Одеської області. Населення становить 2335 осіб.

село Білолісся
Свято-Покровська церква
Свято-Покровська церква
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Татарбунарський район Татарбунарський район
Рада/громада Білоліська сільська рада
Код КОАТУУ 5125080401
Основні дані
Засноване 1807
Населення 2335
Площа 4,32 км²
Густота населення 540,51 осіб/км²
Поштовий індекс 68130
Телефонний код +380 4844
Географічні дані
Географічні координати 45°53′53″ пн. ш. 29°41′50″ сх. д. / 45.89806° пн. ш. 29.69722° сх. д. / 45.89806; 29.69722Координати: 45°53′53″ пн. ш. 29°41′50″ сх. д. / 45.89806° пн. ш. 29.69722° сх. д. / 45.89806; 29.69722
Середня висота
над рівнем моря
м
Водойми р. Сарата
Відстань до
районного центру
9 км
Найближча залізнична станція Сарата
Відстань до
залізничної станції
12 км
Місцева влада
Адреса ради 68130, с.Білолісся, вул. Центральна, 78, тел. 66-2-67
Карта
Білолісся. Карта розташування: Україна
Білолісся
Білолісся
Білолісся. Карта розташування: Одеська область
Білолісся
Білолісся

Білолісся у Вікісховищі?

АрхеологіяРедагувати

На правому береrу річки Сарата, поблизу сіл Білолісся та Михайлівка була виявлена стоянка ранньої середньокам'яної доби. За стоянкою Білолісся виділена білоліська культурна група пам'яток. Вона відноситься до азило-романелльської культури й була схожа зі стоянкам шан-кобинської культури гірського Криму..[1]

Інвентар стоянкиРедагувати

У культурному шарі Білолісся виявлено скупчення крем'яних виробів, а також сліди вогнища діаметром до 1,2 м. Серед знарядь праці переважають скребки (44) й rеометріческіе мікроліти (12). Різців обмаль.

Різцово-скребковий показник тут найнижчий серед ранньо-середньокам'яних комплексів України (0,2). Половина скребків кінцевоrо типу на пластинах. Мікролітичні вироби представлені відносно великими сеrментамі. Є сеrментоподібні вістря.

Виявлена ​​в культурному шарі Білолісся фауна належить диким тваринам — ​​кінь, осел, тур.[1]

Історичні відомостіРедагувати

Після закінчення Російсько-турецької війни 1806—1812 років російська влада оголосила амністію задунайським козакам, які перейдуть на бік Росії.

У 1820 році у колишньому татарському поселенні Акмангит, незважаючи на опір земської поліції, в кількості 38 родин оселилася група усть-дунайських та задунайських козаків. Серед них чорноморці − Євстрат та Семен Тарановські, Іван Дидуляка, Іван Вареник, Герасим Покотило, хорунжий Марко Твердохліб; усть-дунайці − хорунжий Йосип Губа, осавул Роман Согутчевський, Василь Плохий, Кирило Буздиженко, Петро Коваль; задунайці Максим Тищенко, Іван Бондаренко. Новопоселенці Акмангиту відмовлялися сплачувати податки і виконувати повинності, домагаючись відновлення у Буджаку козацького війська. За їх проектом територія війська мала охопити увесь Буджак. Кіш та Січ розташовувалися у Акмангиті.[2] Козаки вимагали виключних прав на використання землі, рибальство та самоврядування. За це військо мало нести прикордонну службу. На 1826 рік в Акмангиті мешкало вже 362 чоловіків та 249 жінок, з яких 48 осіб − задунайці, 30 − селяни, інші − усть-дунайські та чорноморські козаки.[3]

У 1827 році, у зв'язку зі збільшенням населення, частина мешканців села перейшла на нове місце і заснувала село Старокозаче.

За даними 1859 року у козацькій станиці Акмангит Аккерманського повіту Бессарабської області мешало 2553 особи (1367 чоловічої статі та 1176 — жіночої), налічувалось 333 дворових господарства, існувала православна церква[4].

Станом на 1886 рік у селі, центрі Акмангитської волості, мешкала 2241 особа, налічувалось 432 дворових господарства, існували 2 православні церкви, школа та 2 лавки, відбувалось базари по п'ятницях[5].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3146 осіб (1652 чоловічої статі та 1494 — жіночої), з яких 3140 — православної віри[6].

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2515 осіб, з яких 1191 чоловік та 1324 жінки.[7]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 2334 особи.[8]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[9]

Мова Відсоток
українська 96,32 %
молдовська 2,14 %
російська 0,81 %
болгарська 0,47 %
вірменська 0,17 %
німецька 0,04 %

Місцеві святаРедагувати

День села у Білоліссі відзначають 14 жовтня, в один день з православним святом Покрови Пресвятої Богородиці. Місцева назва цього свята — «Храм». Хоча Свято-Покровський храм був освячений 6 листопада 1878, день села святкують саме 14 жовтня у зв'язку з тим, що Білолісся є козацьким селом, а Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови.

ПерсоналіїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Археология Украинской ССР (в 3-х тт.), т. 1 (російська мова). Киев. 1985. с. 90. 
  2. Дунайське козацтво: від лицарів-оборонців до найманців-підкорювачів - Україна Incognita. incognita.day.kyiv.ua. Процитовано 2019-07-27. 
  3. Бачинська О. А. Дунайське козацьке військо 1828-1868 рр (1998) (Б 32). irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 2019-07-14. 
  4. Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861 (рос.), (код 267)
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  6. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 3)
  7. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 жовтня 2019. 
  8. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 жовтня 2019. 
  9. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 жовтня 2019. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати