Вареник Гаврило
Гаврило Вареник (нар.? — пом. після 1828) — значковий товариш, служив у Чорноморському, Усть-Дунайському Буджацькому та Дунайському козацьких військах.[1][2]
| Вареник Гаврило | |
|---|---|
| Народився |
невідомо невідомо |
| Помер |
після 1828 Російська імперія |
| Діяльність | військовик, козацький депутат, агітатор |
| Військове звання | значковий товариш |
| Конфесія | православ'я |
Життєпис ред.
Деякий час перебував у Задунайській Січі. Був одним з тих задунайських старшин, які вели переговори з російським командуванням про створення Усть-Дунайського Буджацького козацького війська і вийшли із-за Дунаю відразу після його офіційного затвердження.
Активно агітував задунайців переходити в новостворене формування, в результаті чого сотні козаків із турецької Браїли перейшли на російський бік.
Після ліквідації війська в середині 1807 р. багато усть-дунайців відмовились переселятись на Кубань або втікати до турецьких запорожців й через Г.Вареника та Д.Чорнобая вимагали оселення в придунайських степах і надання їм привілеїв.
Після 1812 р., зацікавлений у швидкому заселенні новоприєднаного району, уряд офіційно дозволив усть-дунайцям селитися в Придунайських степах. Організація поселення покладалась на колишніх старшин — полкового осавула Р.Согутчевського і значкового товариша Г.Вареника, які одержали право збирати козаків з усього краю.[3][4]
У 1820 р. Гаврило Вареник разом з родиною оселився в урочищі Акмангит.[5]
1828 р. його старший син Георгій був зарахований в піший полк Дунайського козацького війська.
Цікаві факти ред.
- У 1817 р. на заклик отаманів Д.Новицького і Д.Добровольського з-за Дунаю в межі Російської імперії вийшло 670 осіб. Намісник Бессарабської області Бахметьєв клопотався в Петербурзі дістати права колоністів для нових переселенців. Але 18 жовтня 1817 р. депутати 125 родин цих запорожців із села Дракуля Кілійської округи пишуть, що всіх прав вони не одержали. Значковий товариш Гаврило Вареник, осавул Роман Согутчевський та отамани Новицький і Добровольський пишуть до Бахметьєва: «Изъ за Дуная реки Турецкаго владенія Запорожской Сечи отаманы и козаки, по нашому старанію и приглашенію, въ немаломъ числе имеют желаніе совместно находиться. Оставшіеся за Дунаемъ, когда услышатъ, что будетъ отведена земля, то по уведомленію и переговорам съ нами турецкіе Запорожцы желательны они все выйти». Хоча Бахметьєв і оголосив наказ Олександра І вважати права поселенців із-за Дунаю за рівні із правами колоністів, але нещира політика російського уряду призупинила еміграційний рух.[6]
Примітки ред.
- ↑ Хромов А. Південноукраїнське козацтво XIX ст.: урядові задуми, проекти, втілення (2014). irbis-nbuv.gov.ua. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 2 травня 2020.
- ↑ Бачинська О. Козацтво в післякозацьку добу української історії (кінець XVIII-XIX ст.) [PDF]. www.twirpx.com (рос.). Процитовано 2 травня 2020.
- ↑ Дунайське козацьке військо. 1828—1868 рр. (До 170-річчя заснування) - Олена Бачинська - Тека авторів. Чтиво. Архів оригіналу за 10 квітня 2020. Процитовано 2 травня 2020.
- ↑ Козацтво на півдні України. Кінець XVIII-XIX століття (2000) (К 59). irbis-nbuv.gov.ua. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 2 травня 2020.
- ↑ Участь полкового осавула Романа Согутчевского та значкового товариша Гаврила Вареника в осадженні усть-дунайських буджацьких козаків - Аліса Ложешник - Тека авторів. Чтиво. Архів оригіналу за 10 квітня 2020. Процитовано 2 травня 2020.
- ↑ Задунайська Січ в народніх переказах і письменстві - Олександр Рябінін-Скляревський - Тека авторів. Чтиво. Архів оригіналу за 12 червня 2020. Процитовано 2 травня 2020.
Джерела ред.
- Аліса Ложешник «Бунчукові та значкові товариші у козацьких військах Південної України (кінець XVIII — початок ХІХ ст.)» (стаття), Чорноморська минувщина, 2010./ [Архівовано 12 червня 2020 у Wayback Machine.]
- Олена Бачинська «Козацтво в післякозацьку добу української історії (кінець XVIII — ХІХ ст.)» (монографія), Одеса: Астропринт, 2009. — 256 с.(с.115, 117, 134, 135)./