Білолуцьк

селище міського типу у Луганській області, Україна

Білолу́цьк — селище в Україні, адміністративний центр однойменної селищної громади Старобільського району Луганської області. На початок 2018 року населення становить 3 840 осіб.

селище Білолуцьк
Герб Білолуцька

Білолуцьк. Вид на Свято-Троїцький храм
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район Старобільський район
Тер. громада Білолуцька селищна громада
Код КАТОТТГ UA44140030010086904
Основні дані
Засновано 1645
Статус із 2024 року
Площа 18,77 км²
Населення 3840 (01.01.2018)[1]
Густота 204,5 осіб/км²;
Поштовий індекс 92325
Телефонний код +380 6463
Географічні координати 49°41′57″ пн. ш. 39°1′42″ сх. д. / 49.69917° пн. ш. 39.02833° сх. д. / 49.69917; 39.02833
Висота над рівнем моря 68 м
Водойма р. Біла, Айдар


Відстань
Найближча залізнична станція: Солідарний
До станції: 36,1 км
До райцентру:
 - автошляхами: 23,3 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 149 км
Селищна влада
Адреса 92322, Луганська обл., Новопсковський р-н, смт Білолуцьк, вул. 1 Травня, 4
Голова селищної ради Полтенко Сергій Пилипович
Вебсторінка Білолуцька селищна рада
Карта
Білолуцьк. Карта розташування: Україна
Білолуцьк
Білолуцьк
Білолуцьк. Карта розташування: Луганська область
Білолуцьк
Білолуцьк
Мапа

Білолуцьк у Вікісховищі

Географічне розташування

ред.

Селище міського типу Білолуцьк лежить на річці Айдарі, при впаданні в неї річки Біла. За сорок кілометрів від Білолуцька знаходиться залізнична станція Солідарний.

 
Вид на Білолуцьк

Назва

ред.

Втікачі, які засновували цю слободу, називали її Біла Лука, яка з часом трансформувалась у Білолуцьк. Походить від слова «лука» і означала луг і ліс, які розташовані на річковому мисі і заливаються в повінь.

Історія

ред.

Засноване 1645 року переселенцями з Правобережної України. Під час придушення повстання на чолі з Кіндратом Булавіним у 1708 році його спалили царські карателі. Новими поселенцями у 1732 році стали острогозькі козаки. Білолуцька сотня в складі Острогозького слобідського полку проіснувала до 1765 року.

У 1828 році організовано військове поселення росіян. Прибули в Білолуцьк частини Псковського 1-го поселенського ескадрону другої кірасирської дивізії, і кількість їх господарств склала 486. Режим в цих поселеннях був надзвичайно жорстким — муштра, непосильна праця залишили по собі важкий слід. Дітей військових поселенців з 8 років віддавали до військового навчання, і звались вони кантоністами. Унтер-офіцери, що їх навчали, жорстко карали малих хлопчиків у військовій формі за будь-який дитячий непослух. У слободі з'явилися жінки легкої поведінки, було підірвано засади моралі, які споконвіку підтримувалися силою громадського осуду. Ще й донині в селищі є прізвисько кірасир, яке пройшло більше, ніж через півтора століття.

Брали білолучани участь у Кримській війні 1853—1855 рр. В 1857 р. військові поселення було ліквідовано і мешканці Білолуцька перейшли в розряд державних селян.

Раніше Білолуцьк адміністративно підпорядковувався Старобільському повіту Харківської губернії. У 1923—62 роках Білолуцьк був районним центром Білолуцького району.

27 липня 1918 року в Білолуцьк для несення прикордонної служби прибув 2-й Запорізький піхотний полк. Козак цього полку Зенон Стефанов залишив такі спогади про настрої у місцевого населення: «Населення в тому часі було національно дужо малосвідомлене, до нас віносилося з резервою — ще й до того недавно збаломучене большевиками рівняло нас з карними московсько-офіцерськими відділами, які перед нашим приходом гуляли по селах.»[2]

Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 34 жителі селища[3].

Статус селища міського типу був отриманий в 1960 році.

Сьогодення

ред.

Цегельня, млинокомбінат, маслозавод; середня, восьмирічна, 3 початкові школи, школа сільської молоді, Будинок культури, 2 бібліотеки. Основна с.-г. спеціалізація району — землеробство (зернові культури, соняшник) і м'ясо-молочне тваринництво. Поклади крейди.

У Білолуцьку побудовані Покровський, Преображенський і Троїцький храми.

Населення

ред.

Мова

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4][5]:

Мова Відсоток
Українська 94,64 %
Російська 4,84 %
Інші 0,48 %

Персоналії

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. Журнал «Літопис Червоної Калини» Ч. 10 від жовтня 1932 року Стр 9
  3. Мартиролог. Луганська, ст. 265 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2014. Процитовано 15 лютого 2016.
  4. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  5. Банк даних — перепис 2001

Посилання

ред.