Білолуцьк
Білолу́цьк — селище в Україні, адміністративний центр однойменної селищної громади Старобільського району Луганської області. На початок 2018 року населення становить 3 840 осіб.
селище Білолуцьк | |||
---|---|---|---|
| |||
Білолуцьк. Вид на Свято-Троїцький храм
| |||
Країна | Україна | ||
Область | Луганська область | ||
Район | Старобільський район | ||
Тер. громада | Білолуцька селищна громада | ||
Код КАТОТТГ | UA44140030010086904 | ||
Основні дані | |||
Засновано | 1645 | ||
Статус | із 2024 року | ||
Площа | 18,77 км² | ||
Населення | ▼ 3840 (01.01.2018)[1] | ||
Густота | 204,5 осіб/км²; | ||
Поштовий індекс | 92325 | ||
Телефонний код | +380 6463 | ||
Географічні координати | 49°41′57″ пн. ш. 39°1′42″ сх. д. / 49.69917° пн. ш. 39.02833° сх. д. | ||
Висота над рівнем моря | 68 м | ||
Водойма | р. Біла, Айдар
| ||
Відстань | |||
Найближча залізнична станція: | Солідарний | ||
До станції: | 36,1 км | ||
До райцентру: | |||
- автошляхами: | 23,3 км | ||
До обл. центру: | |||
- автошляхами: | 149 км | ||
Селищна влада | |||
Адреса | 92322, Луганська обл., Новопсковський р-н, смт Білолуцьк, вул. 1 Травня, 4 | ||
Голова селищної ради | Полтенко Сергій Пилипович | ||
Вебсторінка | Білолуцька селищна рада | ||
Карта | |||
Білолуцьк у Вікісховищі |
Географічне розташування
ред.Селище міського типу Білолуцьк лежить на річці Айдарі, при впаданні в неї річки Біла. За сорок кілометрів від Білолуцька знаходиться залізнична станція Солідарний.
Назва
ред.Втікачі, які засновували цю слободу, називали її Біла Лука, яка з часом трансформувалась у Білолуцьк. Походить від слова «лука» і означала луг і ліс, які розташовані на річковому мисі і заливаються в повінь.
Історія
ред.Засноване 1645 року переселенцями з Правобережної України. Під час придушення повстання на чолі з Кіндратом Булавіним у 1708 році його спалили царські карателі. Новими поселенцями у 1732 році стали острогозькі козаки. Білолуцька сотня в складі Острогозького слобідського полку проіснувала до 1765 року.
У 1828 році організовано військове поселення росіян. Прибули в Білолуцьк частини Псковського 1-го поселенського ескадрону другої кірасирської дивізії, і кількість їх господарств склала 486. Режим в цих поселеннях був надзвичайно жорстким — муштра, непосильна праця залишили по собі важкий слід. Дітей військових поселенців з 8 років віддавали до військового навчання, і звались вони кантоністами. Унтер-офіцери, що їх навчали, жорстко карали малих хлопчиків у військовій формі за будь-який дитячий непослух. У слободі з'явилися жінки легкої поведінки, було підірвано засади моралі, які споконвіку підтримувалися силою громадського осуду. Ще й донині в селищі є прізвисько кірасир, яке пройшло більше, ніж через півтора століття.
Брали білолучани участь у Кримській війні 1853—1855 рр. В 1857 р. військові поселення було ліквідовано і мешканці Білолуцька перейшли в розряд державних селян.
Раніше Білолуцьк адміністративно підпорядковувався Старобільському повіту Харківської губернії. У 1923—62 роках Білолуцьк був районним центром Білолуцького району.
27 липня 1918 року в Білолуцьк для несення прикордонної служби прибув 2-й Запорізький піхотний полк. Козак цього полку Зенон Стефанов залишив такі спогади про настрої у місцевого населення: «Населення в тому часі було національно дужо малосвідомлене, до нас віносилося з резервою — ще й до того недавно збаломучене большевиками рівняло нас з карними московсько-офіцерськими відділами, які перед нашим приходом гуляли по селах.»[2]
Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 34 жителі селища[3].
Статус селища міського типу був отриманий в 1960 році.
Сьогодення
ред.Цегельня, млинокомбінат, маслозавод; середня, восьмирічна, 3 початкові школи, школа сільської молоді, Будинок культури, 2 бібліотеки. Основна с.-г. спеціалізація району — землеробство (зернові культури, соняшник) і м'ясо-молочне тваринництво. Поклади крейди.
У Білолуцьку побудовані Покровський, Преображенський і Троїцький храми.
Населення
ред.Мова
ред.Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4][5]:
Мова | Відсоток |
---|---|
Українська | 94,64 % |
Російська | 4,84 % |
Інші | 0,48 % |
Персоналії
ред.- Кузнецов Олександр Ягорович — український художник. Все життя прожив в селищі. Його пейзажі, що зображують рідні краєвиди, прикрашають нині гімназійну художню галерею.
- Черв'як Людмила Олексіївна — народний майстер, яка не лише сама створює вибиті гобелени, а й навчила цьому не один десяток школярів.
- Ткаченко Леонід Пантелійович — майстер лозоплетіння.
- Павло Біланов — український художник.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
- ↑ Журнал «Літопис Червоної Калини» Ч. 10 від жовтня 1932 року Стр 9
- ↑ Мартиролог. Луганська, ст. 265 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2014. Процитовано 15 лютого 2016.
- ↑ Банк даних — перепис 2001
Посилання
ред.- Облікова картка[недоступне посилання з березня 2019]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.