Відкрити головне меню

Біласо́виця — село в Україні, в Закарпатській області, Воловецькому районі.

село Біласовиця
Вид на Біласовицю
Вид на Біласовицю
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Воловецький район
Рада/громада Біласовицька сільська рада
Код КОАТУУ 2121581001
Основні дані
Засноване 1280
Населення 516
Площа 1,636 км²
Густота населення 315,4 осіб/км²
Поштовий індекс 89111
Телефонний код +380 3136
Географічні дані
Географічні координати 48°50′05″ пн. ш. 23°02′39″ сх. д. / 48.83472° пн. ш. 23.04417° сх. д. / 48.83472; 23.04417Координати: 48°50′05″ пн. ш. 23°02′39″ сх. д. / 48.83472° пн. ш. 23.04417° сх. д. / 48.83472; 23.04417
Середня висота
над рівнем моря
598 м
Місцева влада
Адреса ради 89111, Закарпатська обл., Воловецький р-н, с.Біласовиця,23 , тел. 4-42-91; 4-42-48
Карта
Біласовиця. Карта розташування: Україна
Біласовиця
Біласовиця
Біласовиця. Карта розташування: Закарпатська область
Біласовиця
Біласовиця
Мапа

Офіційні назви: 1689: Bileczovech (ComBer. 16), 1727: Bilatzovicze (там само), Bilahzovicza (там же 122), 1773: Bilas(z)owicza (LexLoc. 54), 1808: Bilászowicza, Bilásowicá (LIPSZKY 59), 1851: Bilazovicza (FÉNYES 1: 133), 1913: Bagolyháza (Hnt.), 1925: Bilasovice, 1930: Bělasovice (ComBer. 16), 1941: Bilaszovica (Hnt.), 1946: Біласовиця, Беласовица (СССР).

ІсторіяРедагувати

Сільською оригінальною назвою була Білашовіца, яка була створена від особистого ім'ям, слов'янського походження назвою — Білаш, родина тих що заснували село. Село отримало назву Біласовиця що зявляється лише в 1903 році.

Навколишня територія села і гора Пікуй знаходяться на стику двох торгових шляхів з Північного Причорномор'я і Балтики до Балкан у тому числі так зв. Руська Путь (фрагмент шляху від Біласовиця до Лихобори вздовж Буковецької полонини). Повз ці землі транзитом проходили племена кельтів, гунів на чолі з Атіллою, угорські племена на чолі з Арпадом, татаро-монгольська орда хана Батия.

Заселення території і заснування Біласовиці виходить з діяльності короля Данила Галицького, який проводив активно політику на зміцнення прикордонних рубежів Галицько-Волинської держави і заселення спустошених монголами земель. Так, на запрошення короля Данила на кордоні з Угорщиною з'являються поселення-гнізда вільнонайманих лицарів роду Драго-Сасів. Одним з таких поселень стала Біласовиця як прикордонний пост для контролю за торговими шляхами. Драго-Саси прибули на службу до короля Данила, а пізніше до його сина Лева.[1]. Осівши в руській землі, завели сім'ї і в різних родах тим гербом користувалися, мали свої печатки та самого Гуйда батьком звали (хроніка 1584 авт. Б. Папроцький). Далі хроніст підкреслюючи, каже, що «… великим числом загін лицарів з хоругвою … вливається в ряди його (князя) дружини», або «…прибула численна рать лицарів-бойовиків, які друкувалися гербом Сас», або, як подає В.Стрепа «граф Гуйда … з чималим військом прибув до руського княжича».

У хроніці р.1584 також уточнюється, що близько 1236 р. до короля Данила прибув на службу Комес Гуйда з власною хоругвою лицарів. В обох випадках прибульці мали герб із жовтим півмісяцем ріжками вгору і двома жовтими зірками над ним, і стрілою з направленим вгору вістрям. Всі елементи герба розміщені на блакитному полі. (За участь у хрестових походах Драго-Саси отримали право на додаток до свого герба «підкореним півмісяцем»)[2]

За своїм походженням рід Драго-Сасів походить з Саксонії, тимчасово після Хрестових походів вони оселилися у верхів'ях річки Тиса (зараз Закарпатська область) на запрошення угорських королів. Осівши Драго-Саси користувалися принесеним ними правом, укладеним Енріке фон Репговим Сас, яке в Галичині називали Саське (зводу законів «Саксонське зерцало»). За цим правом провіднику надавався земельний наділ, забезпечувалося місцеве самоврядування. Землі обкладалися невеликим податком при обов'язковому відбуванні військової служби. Драго-Саси підпорядковувалися безпосередньо князю (королю), мали право розвивати торгівлю та різні підприємства.

За твердженням польського історика Францішека Пєкосінського, найдавніші згадки про герб Сас у Польщі походять з 15 ст., а найдавніше збережене зображення на печатці — з 1462 р.[3] Більшість родин — дрібна галицька шляхта.

Можемо також припускати, що в цей час також вже могло існувати поселення на місці села Біласовиця — на межі Галичини з Угорщиною в 1280 р.[4] Швидше за все, що це було військове поселення з двором-хутором, в якому жили смоляки — люди, які захищали підступи до кордону — бої, воїни. Біля таких поселень стояли дерев'яні вежі на яких, у разі небезпеки, смоляки запалювали сигнальні вогні, даючи знати про наближення ворога.

Повз гору Пікуй проходить шлях через так зв. перевал Руська Путь. Цим безпечним шляхом користувалися для своїх походів Великі князі та королі Русі. Король Данило цим шляхом йшов походом 1269 р. У Верхній Висоцькій є потік під назвою Данчин. За переказами, тут король Данило, якого в народі називали Дань, зупинився перепочити і освіжитися цілющою карпатською водою. Неодноразово цим шляхом зі своїм військом здійснював походи син Данила король Лев. У 1250 році він одружився з дочкою угорського короля Бели IV Констанцією. Очевидно, тоді, як би скріплюючи свою вірність до коханої, він залишив свій напис на камені на вершині гори Пікуй. Також польський історик Ян Длугош стверджує, що король Лев на самому верху гори Пікуй поставив кам'яний стовп з руським написом, який означав кордон його володінь. У 1258 році Руським шляхом король Лев пішов походом, щоб приєднати до своєї держави Закарпаття. У горах, які полюбив понад усе, залишився Лев на вічний свій відпочинок, як монах в 1301 році. Похований він у Лаврівському монастирі поблизу древнього шляху через Карпати.

Після занепаду і втрати державності 1340 р. Галицька земля перейшла під контроль Польщі. Ймовірно поселення Біласовиця перейшло у володіння угорської корони трохи згодом, оскільки кордон між королівствами проходила по Верховинському Вододільному хребту.

З 1526 року навколишні території потрапили під контроль турецьких васалів князів Трансільванії. У 1657 р. трансільванський князь Ракоці Юрій II «пересадив через Бескид» (Верецький перевал) 30.000 війська з СемиГороддя — проти польської шляхти, на допомогу козацькому гетьману Богдану Хмельницькому. За це, в тому ж році польський гетьман Любомирський знищив СемиГороддя, помстившись трансільванцям за їхній виступ проти Польщі. Польський сучасник пише: «Любомирський все винищив — волосся на голові встає…». Планомірні «пацифікації» — приборкання — каральні акції нечуваної жорстокості, що тяглися до самого 1660 р., а край піддався спустошення.

Його назва вперше згадується в 1689 році як Bileczovech.

Село було заснован сім'єю Bilasz у другій половині 1600-х років.

У 1754 році члени сім'ї Поповичів перебрали управління, але родина Шенборн відібрали це від них і повернули право спадкоємцям сім'ї Білаш.

Надалі сільська громада знову з'являється в епіцентрі військових подій Першої світової війни. Під час Брусилівського прориву загін Січових Стрільців у складі австро-угорських військ обороняв Верецький перевал від натиску російської армії. Однак, росіянам вдалося захопити тимчасово території по лінії Ужок-Гусний-Біласовиця завдяки обходу через Руську путь.

Біласовиця як поселення прикордонників набуває подальшого розвитку після створення Чехословацької республіки 1919 року.

 
Казарма з вбудованим дзотом

.

Агресивна політика сусідніх держав і надмірна кількість терористичних атак на землях Підкарпатської Русі змушувало керівництво Чехословаччини до перебудови військових оборонних об'єктів. У 1936 році на території громади побудовано двоповерхову укріплену казарму з вбудованими дзотами для прикордонної варти. Об'єкт чеської військової інженерної думки ледь не єдиний в регіоні зберігся до наших днів практично без змін. До речі, на вершині гори Пікуй в 1936 році жителі села Гусний встановили обеліск на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика в подяку за розвиток верховинського краю.

Після приєднання Підкарпатської Русі до Угорщини 1939 р. оборонні споруди використовувалися за призначенням на польсько-угорському кордоні. А під час наступу Червоної Армії 1944 р. (1 гвардійської армії у складі 4-го Українського фронту для обходу лінії Арпада, протягом 18 днів штурмувала цю ділянку без підтримки артилерії, оскільки гарматні трактори та колісні тягачі не могли здолати місцеві скельні підйоми) фортифікаційні об'єкти були інтегровані в оборонну систему лінії Арпада.

Пам'яткиРедагувати

  • Церква св. Миколи Чудотворця. 1890. Давню дерев'яну церкву згадують у церковних документах за 1778 р. До цієї церкви Євангеліє купив Микола Кориш з дружиною Фецею 24 вересня 1749 р. Анфологіон купив Дмитрій Микитович з дружиною Агафією для бистрянської церкви Св. Духа 21 жовтня 1743 р. Нині село приєднано до Біласовиці. Теперішню дерев'яну церкву і дзвіницю збудовано в повній відповідності зі стилевими особливостями регіону як з конструктивного, так і з художнього боку. Церква гарно розташована на схилі пагорба, але суцільна обшивка бляхою відчутно псує враження від споруди. Як розповів цер-ківник Михайло Халус (1921 р. н.), батько і дідо якого теж були церківниками, церкву збудували майстри з Лазів Василь Ломаґа та Василь (?) Далекорей. Дерево закупили в Маткові на Галичині і там же його порізали на пилі в єврея (за іншою версією — на пилі в сусідньому з Матковом Гусному). Очевидно, спочатку в церкві був старий іконостас з попередньої церкви, а ікони до другого іконостаса намалював німий художник з Галичини. У 1970-х роках встановлено нові, посереднього малювання ікони. Напис на процесійному хресті повідомляє, що купив його Іван Халус у 1860 р. Біля церкви стоїть типова для долини Латориці дерев'яна двоярусна дзвіниця з трьома дзвонами. Два дзвони — без написів, виготовлені, за словами цер-ківника, в Ужгороді, а найбільший відлито в 1924 р. у Хомутові фірмою «Ріхард Герольд» на пожертви Гребіня і Калитича. Тоді ж спорудили і дзвіницю, для цього
  • Пікуй — ботанічний заказник місцевого значення
  • Туркомплекс «Пікуй» знаходиться біля підніжжя гори, у якій і запозичив свою назву. Триповерховий корпус бази розташований у центрі мальовничого гірського села на висоті 650 метрів над рівнем моря. Для проживання тут пропонують одно- і двокімнатні комфортабельні номери класу економ зі зручностями на поверсі, а також напівлюкс і люкс зі зручностями в номері. Кімнати дво-, три- і чотиримісні, деякі з балконом. На території є бювет із мінеральною водою (аналог «Нарзану»). В їдальні здійснюється триразове харчування. У меню представлено страви закарпатської кухні. Є також кафе-бар. Обладнано спортмайданчики. Поруч є два бугельні витяги (200 та 300 метрів), трансфер на гірськолижний комплекс «Плай» (30 кілометрів).
  • Присілки (колишні села) Боржа (Борсучина) увійшла до складу Біласовиці у 1960 році. Борсучина вперше згадується в 1648 році як Borszuchina. Походження назви: Назва Боршучина походить від словянського походження, що випливає з назви борсук. Селище, можливо, було названо на честь характерної тварини навколишніх лісів у першій половині XVII століття, але можна припустити, що воно є назвою річки, оскільки найменування Борс або Борж часто згадується в назвах карпатських потічків. Мішкаровиця Мішка або Мішкаровиця вперше згадується в 1648 році як Miskarovic, увійшла до складу Біласовиці у 1960 році. Походження його назви: назва Мішкаровиця — русинсько-словацька, яка часто згадується у комітаті Земплен. Засновано село, Представниками сім'ї Мішкар (у 1699 році — Мішкар Кузьма, в 1772 році — Маркус Мішкар). Назва прізвища — це ім'я словацького походження miškár~русинське мeшкаръ ’herélő’, до якого додається суфікс -ica.

ПостатіРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати