Бріуни
Бріу́ни - Бріоні, (Isole Brioni,хорв. Brioni - Brijuni) — група островів у північній частині Адріатичного моря, біля західного узбережжя Істрії, що належать Хорватії. З 27 жовтня 1983 року є національним парком.
 Розташування парку | |
| 44°55′00″ пн. ш. 13°46′00″ сх. д. / 44.916666666667° пн. ш. 13.766666666667° сх. д. | |
| Країна | Істрійська жупанія, Хорватія |
|---|---|
| Розташування | Істрійська жупанія, Хорватія |
| Найближче місто | Пула, Фажана |
| Водні об'єкти | Адріатичне море |
| Площа | 7,42 км² |
| Засновано | 27 жовтня 1983 року |
| Вебсторінка | www.brijuni.hr |
  | |
  Бріуни (Хорватія) | |
 | |
 Бріуни у Вікісховищі | |
Опис
ред..svg)
Бріони складаються з 14 островів і рифів загальною площею 36,3 км². Берегова лінія сильно порізана, загальна протяжність — 37,8 км. Острови відділені від материка протокою Фажана і розташовані за 6 км від міста Пули, місцевого адміністративного центру.
Найбільші острови — Велий Бріон (5,7 км²), Малий Бріон (1,7 км²) і острів Ванга (0,18 км²).
Територія Бріони, на відміну від більшості інших островів Адріатики, рівнинна і вкрита субтропічною рослинністю.
Природа
ред.Ґрунт — товстий шар червонозему, що в поєднанні з помірним кліматом і високою відносною вологістю дає хороші умови для зростання субтропічної рослинності, яка на цих островах надзвичайно багата: тут ростуть середземноморські дуби, лаври, сосни, оливкові дерева й розмарин. Крім того, на Бріунах можна побачити цінні породи кедру, пінії, евкаліпту, мирта, олеандра та безліч інших дерев і рослин — бріунські вічнозелені дубові ліси не дарма вважаються одними з найкрасивіших у Хорватії.
У воді тут водяться морські їжаки — ознака чистоти води.
Історія
ред.Стародавність і середньовіччя
ред.Бріуни були заселені з доісторичних часів, перші сліди поселенців відносяться до 3000 року до нашої ери, тобто до ранньої Бронзової доби[1]. У різні часи островами володіли іллірійці, кельти, римляни, остготи, візантійці[1].
На території архіпелагу розташована безліч культурно-історичних пам'яток: римський палац I-II століття, римська в'язниця, храм Венери, візантійський Каструм, базиліка Св. Марії V-VI століть, церква Св. Германа XV століття.
XIX століття
ред.До XIX століття острови в основному використовувалися як каменоломені. Деякий час острови належали Венеції, тоді Наполеон I Бонапарт приєднав їх до Ілліріанської провінції своєї Імперії.
У 1815 році Бріуни стали частиною Австрійської імперії і, відповідно, Австро-Угорщини — в цей час камінь з островів доставлялося для будівництва в Відень і Берлін. Після заснування морської бази в Пулі на Бріоні для захисту бази було розпочато будівництво бастіонів і батарей. Було побудовано два великих форти на острові Малий Бріун і п'ять маленьких фортів на Велому Бріоні[1].
У 1893 році, після відходу Австро-Угорського флоту, весь архіпелаг був куплений австрійським сталевим магнатом Паулем Купельвізером[2] за 100 тисяч марок. Купельвізер розпочав проект з перетворення островів в ексклюзивний літній курорт і санаторій. Були розпочаті роботи з будівництва прогулянкових зон, плавальних басейнів, стаєнь і спортивних майданчиків. Однак, будівництво виявилося під загрозою малярії, спалахи якої сталися в літні місяці. Навіть сам Купельвізер заразився цим захворюванням[2]. На рубежі століть Купельвізер запросив відомого лікаря Роберта Коха, який на той часи займався вивченням різних форм малярії та лікування, заснованого на застосуванні хініну. Кох прийняв запрошення і провів на Бріуні два роки — з 1900 по 1902[2]. Згідно з інструкціями Коха всі ставки і болота, в яких мешкали малярійні комарі, були осушені, а пацієнтам призначено лікування хініном. Таким чином, малярія була переможена в 1902 році, і Купельвізер поставив Коху пам'ятник, який досі стоїть поблизу від Церкви святого Германа XV століття.
Перші гості відвідали архіпелаг ще в 1896 році, однак збільшення кількості туристів почалося після перемоги малярії, починаючи з 1903 року[1]. Хоча Купельвізер вже придбав два човни для зв'язку острова з материком, було необхідно престижніше судно для багатих клієнтів. Він замовив нове судно, оснащене дизельним двигуном, яке було першим у своєму класі в світовому суднобудуванні[1]. Судно, назване «Brioni III», забезпечувало поштові та пасажирські перевезення в наступні десятиліття, пережило обидві світові війни і знаходилося на службі до 1960-х років[1]. До 1913 року було завершено будівництво готельного комплексу, що включає 320 кімнат, і десяти вілл[1]. Слідом був побудований новий причал, пошта, телефонна станція, з'явилося близько 50 доріг і стежок, а також великий пляж. Крім того, були побудовані такі споруди, як внутрішній плавальний басейн з підігрітою морською водою, казино, іподром, тенісні корти і різні спортивні майданчики, включаючи найбільший в Європі поле для гольфу, має 18 лунок і сумарну довжину доріжок 5850 метрів[1]. Регулярно проводилися вітрильні регати. Курорт став популярним місцем відпочинку для європейської еліти, і в місцевих газетах, що видавалися з 1910 по 1915 рік, регулярно публікувалися новини про приїзд відомих членів аристократичних, культурних, наукових і промислових кіл[3].
Між Світовими війнами
ред.
Хоча острів швидко набув популярності як ексклюзивний літній курорт, плани Купельвізора щодо подальшого розвитку були перервані Першою світовою війною, коли близько 2600 солдатів Австро-Угорщини були розміщені на архіпелазі[1]. Після закінчення війни вся Істрія, включаючи острови, перейшла під контроль Італії, але Бріони залишилися у власності сім'ї Купельвізера. Спадкоємець Пауля Купельвізера, його син Карл Купельвізер, намагався зберегти курорт, але після економічної кризи, що слідувала за подіями Чорного четверга, він збанкрутував і покінчив життя самогубством.
У 1924 році на островах жив та провадив дослідження відомий буковинський природознавець Костянтин Гормузакі.
У 1936 році острови перейшли під юрисдикцію Міністерства фінансів Італії[1]. Незабаром після цього був організований щоденний рейс гідролітака на Бріони, але початок Другої світової війни завершив цей новий період процвітання. Архіпелаг був знову перетворений на військово-морську базу і кілька разів протягом війни піддавався авіанальоту. При бомбардуванні 25 квітня 1945 року були повністю зруйновані або істотно пошкоджені два готелі, безліч будинків і значна частина набережної[1].
Соціалістична Югославія
ред.Після Другої світової війни Велий Бріон був перетворений на розкішну літню резиденцію Йосипа Броз Тіто. Тіто використовував острів з червня 1947 року по серпень 1979 для прийому закордонних високопоставлених осіб[4].
У 1978 році в північній частині острова Велий Бріон був створений сафарі-парк, що зайняв площу в 9 га[5]. У парку мешкають екзотичні тварини, велика частина яких була подарована Йосипу Броз Тіто главами держав — членів Руху неприєднання.
У жовтні 1983 року на території архіпелагу був організований національний парк.
Незалежна Хорватія
ред.З початку 1990-х років вілли на островах Вангу, Галія та Мадонна на захід від Велого Бріона використовувалися як літні резиденції президента Хорватії і цілий рік охоронялися маленьким армійським гарнізоном, дислокованим на островах[6]. Однак через нестачу державного фінансування існуючої інфраструктури і заборони на нове будівництво, обумовленого статусом національного парку та зони, що охороняється, до 2000 року курорти Великого Бріуна і архіпелагу в цілому прийшли в занепад.
Сучасний стан
ред.У серпні 2009 року газета «The Independent» повідомила, що уряд Хорватії виставив острова на продаж, запросивши 1,2 мільярда євро за Великий Бріун і 2,5 мільярди за весь архіпелаг[7], проте пізніше новина була спростована в хорватських ЗМІ жупаном Істрійської жупанії Іваном Яковчичем, президентом Степаном Месичем і прем'єр-міністром Ядранкою Косор[8]. Станом на 2009 рік існують плани з модернізації існуючих готелів як мінімум до чотирьох зірок, модернізації систем каналізації та енергопостачання. План, розроблений в рамках проекту «Brijuni Rivijera» включає перетворення архіпелагу Бріуни в розкішний туристичний курорт, який передбачає розміщення 800 відпочиваючих[8].
Галерея
ред.
Див. також
ред.- Бріонська угода
- Назва італійської фірми Brioni походить саме від цих островів.
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е ж и к л м Springer, Zvonko. Brijuni Archipelago at the south western coast of Istria Peninsula. CroatianHistory.net. Архів оригіналу за 26 травня 2012. Процитовано 16 червня 2010.
- ↑ а б в Fatović-Ferenčić, Stella (June 2006). Brijuni Archipelago: Story of Kupelwieser, Koch, and Cultivation of 14 Islands. Croatian Medical Journal. Процитовано 16 червня 2010.
- ↑ Osobe koje morate upoznati (Croatian) . Brijuni National Park. Архів оригіналу за 1 червня 2012. Процитовано 16 червня 2010.
- ↑ Josip Broz Tito na Brionima (Croatian) . Brijuni National Park. Архів оригіналу за 1 червня 2012. Процитовано 16 червня 2010.
- ↑ Safari park (Croatian) . Brijuni National Park. Архів оригіналу за 1 червня 2012. Процитовано 16 червня 2010.
- ↑ Brnabić, Vesna (7 березня 2010). Brijuni: Osoblje za novog šefa Josipovića ugodilo sva tri klavira (Croatian) . Večernji list. Архів оригіналу за 10 березня 2010. Процитовано 16 червня 2010.
- ↑ Day, Michael (8 серпня 2009). Croatia puts Tito's holiday islands up for sale (price: €2.5bn). The Independent. Архів оригіналу за 26 березня 2010. Процитовано 16 червня 2010.
- ↑ а б Lazarević, Milan (9 серпня 2009). Prodaja Brijuna - talijanska podvala (Croatian) . Slobodna Dalmacija. Архів оригіналу за 17 жовтня 2012. Процитовано 16 червня 2010.
Посилання
ред.