Британія (провінція)

Британія (лат. Provincia Britannia), Римська Британія — частина острову Велика Британія, під орудою Римської імперії в 43/44 — 410 роках по Р. Х. Провінція охоплювала всю територію Англії та Уельсу, і, на короткий період часу, південь Шотландії. Римська провінція на Британських островах. Після завоювання римлянами Галлії в середині I століття до н. е. Юлій Цезар зробив два походи в Британію (55 і 54 до н. е.). Систематичне завоювання Британії Римом почалося в 43 році н. е. і завершилося, в основному, до кінця 60-х р. Британія стала однією з околичних провінцій Римської імперії. Романізації були піддані, головним чином, південна, східна і частково центральна області; захід і північ майже не зазнали її. Місцеве населення часто піднімало повстання (наприклад, повстання Боудіки в 61 р.). Завоювання було закріплено системою укріплених пунктів (римські табори) і військових доріг. Уздовж північних кордонів були споруджені римські вали. Загальна чисельність римської армії в Британії становила 40 тисяч осіб[1].

Британія
Зображення
Дата створення / заснування 43
Держава Стародавній Рим
Столиця Лондініум і Camulodunumd
Адміністративна одиниця praetorian prefecture of Gauld
Наступний Бріхейніог, Дівед і Kingdom of Ceredigiond
Історичний період Римська імперія
Час/дата припинення існування 409
Положення на карті
Категорія мап на Вікісховищі d
CMNS: Британія у Вікісховищі

Координати: 52°13′12″ пн. ш. 0°34′12″ зх. д. / 52.22000000002777398° пн. ш. 0.570000000028° зх. д. / 52.22000000002777398; -0.570000000028

Після прискорення процесу соціального розшарування, завоювання не призвело до корінних змін в кельтському суспільстві. Криза Римської імперії позначилась і на долі Британії. З кінця III століття почалися набіги кельтських і саксонських племен. На початку V століття римське панування в Британії припинилося. Британія знову розпалася на ряд незалежних кельтських областей.

Вторгнення римлян під проводом ЦезаряРедагувати

У ході Галльської війни у 56 р. до н. е. брити послали допомогу галльському племені венетів, які повстали проти римського панування. Наступного року Цезар навідується до Британії, щоб покарати бритів за їх допомогу венетам. Цезар відплив з 2 легіонами з Portus Itius (зараз Булонь) вночі 26 серпня 55 року до н.е.і наступного ранку висадився на британському березі. Брити, які намагались перешкодити його висадці, були відкинуті вглиб країни і не чинили більше особливого опору. Втім, Цезар незабаром уклав з ними мирну угоду з досить вигідними для них умовами і повернувся в Галію.

Влітку наступного 54 року до н. е. Цезар знову поплив до Британії, цього разу з 2 легіонами піхоти і 2000 вершниками на 800 кораблях. Залишивши невеликий загін для прикриття кораблів, Цезар з іншими силами пішов углиб країни. Кассівелаун (лат. Cassivelaunus), воєначальник бритів, разом з вождями інших кельтських племен, зокрема Цінгеторіксом, Луготоріксом, Таксимагулом, намагався зупинити рух Цезаря, але був розбитий, і таким чином його столицю було захоплено наступом. Тоді він став просити миру. Цезар узяв з нього контрибуцію і повернувся на материк, не залишивши в Британії жодного гарнізону, тому що події в Галлії та Римі вимагали його присутності. Торговельні та дипломатичні зв'язки Британії та Риму тим часом зміцнювалися.

Встановлення римського пануванняРедагувати

Див. також Римське завоювання Британії

За часів Августа планувалось декілька походів на Британію, які так і не здійснилися. В 43 році н. е. імператор Клавдій вирішив обкласти даниною бритів. Тому він послав до Британії Авла Плавтія з 4 легіонами. Плавтій висадився в Британії, там боровся з бритами під проводом Каратака, дійшов до північного берега Темзи, де став чекати прибуття імператора з рештою війська. Після прибуття імператора брити незабаром були розбиті вщент (згідно з Діоном Касієм), або ж вони здались без бою (згідно з Светонієм), і Клавдій повернувся до Риму, залишивши Плавтія для захисту нових підкорених володінь.

У 43 році майбутній римський полководець Веспасіан (в майбутньому — римський імператор) як легат вступив в Уельсі в уперту боротьбу з Каратаком, що очолив плем'я силурів. Переміг їх у 51 році з військами губернатора Британії Осторія Скапули. Самого Каратака видала римлянам королева бригантів — Картімандуя. Десятьма роками пізніше Боудікка, цариця племені іценів, яке займало нинішні Норфолк і Саффолк, скориставшись відсутністю римського префекта Светонія Пауліна, який вів кампанію в Уельсі, налаштувала свій народ на повстання проти римлян. Светоній поспішив із заходу, дав бритам бій поблизу Лондона і розбив їх ущент, винищивши 70-80 тис. бритів. Після цього повстання зовсім припинилися; наступники Светонія стали дотримуватися більш м'якої політики, і римська цивілізація швидко поширилася всією територією Британії.

У 410 році, указом імператора Гонорія римський протекторат над Британією був скасований і остання була надана сама собі.

Хронологічно наступною великою подією є призначення Агріколи, тестя Тацита, правителем Британії (78-84). Він підкорив Уельс, Північну Англію і в Шонтландії переміг в битві останнє незалежне плем'я каледонців.

II століттяРедагувати

У 120 році імператор Адріан відвідав Британію і наказав побудувати ряд укріплень, щоб стримувати набіги північних племен (див. Вал Адріана). У 142-144 рр., За царювання Антоніна Пія, на північ від валу Адріана з цією ж метою був побудований вал Антоніна, який через 20 років був, однак, залишений.

III століттяРедагувати

У 207 році імператор Септимій Север прибув до Британії, щоб особисто вести свої війська проти племен, що населяли Каледонію. Ця експедиція коштувала життя тисячам римських воїнів, і, формально завершена мирним договором, не привела до фактичного придбання нових територій. Північ також зміцнив вал Адріана. Він помер в Йорку в 211 році. Римська імперія в цей час переживала низку військово-політичних криз, і її слабкість представляла для правителів віддалених провінцій або сильних прикордонних армій велику спокусу спробувати стати самостійними і захопити в свої руки верховну владу.

З 259 по 284 рік Британія була частиною Галльської імперії, а в 286 році Караузій, командир римського флоту, який крейсував по Ла-Маншу для захисту Британії і Галлії від фризських піратів, проголосив себе імператором Британії. Імператор Максиміан в 289 році послав проти нього невдалу експедицію, так що Караузій царював сім років до 293 року, поки не був убитий своїм скарбником Аллектом, який зайняв його престол. В кінці царювання Аллекто Британія була вдруге підпорядкована Риму Констанцієм Хлором (296 рік). Потім Констанцій здійснив похід в Каледонію і помер в Йорку в 306 році а його син Костантин був проголошений його наступником над британськими частинами.

IV—V століття: набіги і кінець панування римлянРедагувати

Незабаром після цього почалися безупинні набіги піктів і скотів на римські володіння в Британії. Скоти, що населяли західну частину Каледонії, належали до гойдельскої гілки кельтів і прийшли сюди з Ірландії. Найімовірніше, що пікти також належали до кельтського племені і швидше до бритської, ніж до гойдельскої гілки. У 367 р. пікти і скоти подолали вал Адріана з потурання гарнізону і пройшли по всій країні до Лондініуму. Проти них був висланий воєначальник Феодосій, батько імператора Феодосія Великого, і разом зі своїм сином витіснив їх до валу Антоніна. У 383 р.один з воєначальників Феодосія, Максим, проголосив себе імператором Британії, Галлії та Іспанії і був затверджений в цьому сані Феодосієм і Валентініаном. П'ять років по тому він спробував опанувати й Італію, але був схоплений і страчений в Аквілеї, в 388 р. його військо більше не поверталось до Британії, яка стала ще більш беззахисною. У 396 р. Стиліхон послав туди один легіон для захисту від набігів піктів. Костянтин III, проголошений британськими легіонами імператором, в 407 році, повів військо з Британії в Галію, залишивши першу абсолютно беззахисною від набігів північних горян. У 410 р, за указом імператора Гонорія, римський протекторат над Британією був знищений і остання була віддана на ласку долі.

Останні звернення романізованих бритів до Риму з проханням про допомогу для боротьби з варварами датовані 440-ми роками[2].

Політичний устрійРедагувати

Політичний устрій Британії за часів римського панування був таким: до часів імператора Септимія Севера Британією управляляв один префект. Север розділив її на Верхню і Нижню Британію і довірив управління кожною частиною певному префектові. За Діоклетіана, з поділом Римської імперії на 4 префектури, Британія складала частину галльської префектури, і керував нею певний намісник (лат. vicarius), що жив в Йорку, і розділена вона була на 4 провінції — Britannia Prima, Britannia Secunda, Flavia Caesariensis і Maxima Caesariensis, кожна з яких керувалась особливим префектом. П'яту провінцію утворила Валенція, проте точна її локалізація досі є дискусійною (дві найбільш ймовірних гіпотези: провінція утворилася на місці Каледонії або була виділена з Другої Британії, чи виникла просто в результаті перейменування однієї з відомих чотирьох провінцій)[3]. Також в Британії розташовувався легкий військовий римський флот з командами, набраними з бритів.

Римське керівництвоРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.demoscope.ru/weekly/knigi/urlanis/urlanis.pdf
  2. Даніел Крістофер. Англія. Історія країни, вид. «Ексмо», 2007 г. (глава «Кінець Британії»).
  3. http://antik-yar.ru/events/cl-civ-2011/papers/malyuginoi#t000

ПосиланняРедагувати

Римська Британія на penelope.uchicago.edu(англ.)

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.demoscope.ru/weekly/knigi/urlanis/urlanis.pdf
  2. Даніел Крістофер. Англія. Історія країни, вид. «Ексмо», 2007 г. (глава «Кінець Британії»).
  3. http://antik-yar.ru/events/cl-civ-2011/papers/malyuginoi#t000

ЛітератураРедагувати

  • Британія // Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  • Велика Британия // Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  • Широкова Н. С. Римська Британія: Нариси історії і культури. — СПб.: Гуманітарна Академія, 2016. — 382 с. — (Studia classica). — ISBN 978-5-93762-120-7.