Аукси́лії (лат. auxilia; від auxilium [au̯kˈsɪ.li.ũ], «поміч, підмога»[1]) — у давньоримській армії допоміжні війська, які складалися з переґрінів (мешканців імперії, які не були її громадянами). Солдати таких військ назвалися ауксиліа́рії (лат. auxiliarii, «помічники»).

Римський ауксиліарій з північних провінцій. Сучасна реконструкція. Воїн вдягнений у кольчужний обладунок лорика гамата, у правій руці він держить спис-пілум, лівою підтримує овальний щит-кліпеус. На правому боці кинджал-пугіо, на лівому меч-спата. На голові різновид Імперського шолома, вживаний допоміжними військами

Під час Римської республіки ауксилії виставлялися підвладними римлянам народами, що не користувалися правами римських громадян і не належали до числа союзних народів. Комплектування їх відбувалося частково вербуванням, частково — наданням рекрутів підвладними народами. Ці війська не входили до складу легіонів, a складали особливі загони, причому чисельність їх та організація були різноманітні; вони ділилися на когорти. У цих військах були, наприклад: балеарські пращники, критські лучники. При імператорі Августі була проведена реформа ауксиліїв, вони отримали нове озброєння та екіпірування[2], а також стали утворювати когорти по 500 осіб та мілліарії. Після 25 років служби ауксиліарії нагороджуалися римським громадянством, яке поширювалося і на їх синів.

При Траяні старі загони ауксиліїв були замінені новими підрозділами. У часи правління Діоклетіана та Костянтина Великого ауксиліями іменувалися легкою піхотою. Загальне число цих загонів (стрільців та пращників) у Східній імперії доходило до 41, в Західній — 65, причому вони були міліцією, яка надавалася прикордонними народами.

У IV столітті ауксилії — загони легкоозброєної піхоти, що утворюють ядро ​​війська.

ПриміткиРедагувати

  1. Auxilium // Charlton T. Lewis and Charles Short. A Latin Dictionary, Oxford: Clarendon Press, 1879; Auxilium // , editors, Glossarium Mediæ et Infimæ Latinitatis/ ed. G. A. Louis Henschel, Pierre Carpentier, Léopold Favre. Niort, 1883.
  2. Роман Козленко. Теракота римського воїна з території хори Ольвії. 2015. Національна академія наук України, Інститут археології, Науково-дослідницький центр-Лукомор'є

ДжерелаРедагувати

  • Birley, Anthony (2002). Band of Brothers: Garrison Life at Vindolanda. 
  • Burton, G. (1988). The Roman World (J. Wacher ed.). 
  • Campbell, Brian (2005). "The Army" in Cambridge Ancient History 2nd Ed Vol XII (The Crisis of Empire 193–337). 
  • Davies, R.W. (1988). Service in the Roman Army. 
  • Devijver, Hubert (1992). The Equestrian Officers of the Roman Imperial Army. 
  • Duncan-Jones, Richard (1990). Structure and Scale in the Roman Economy. 
  • Duncan-Jones, Richard (1994). Money and Government in the Roman Empire. 
  • Elton, Hugh (1996). Frontiers of the Roman empire. 
  • Goldsworthy, Adrian (2000). Roman Warfare. 
  • Goldsworthy, Adrian (2003). Complete Roman Army. 
  • Grant, Michael (1985). The Roman Emperors. 
  • Hassall, Mark (2000). "The Army" in Cambridge Ancient History 2nd Ed Vol XI (The High Empire 70–192). 
  • Holder, Paul (1980). Studies in the Auxilia of the Roman Army. 
  • Holder, Paul (1982). The Roman Army in Britain. 
  • Holder, Paul (2003). Auxiliary Deployment in the Reign of Hadrian. 
  • Holder, Paul (2006). Roman Military Diplomas V. 
  • Keppie, Lawrence (1996). "The Army and the Navy" in Cambridge Ancient History 2nd Ed Vol X (The Augustan Empire 30BC – 69 AD). 
  • Luttwak, Edward (1976). Grand Strategy of the Roman Empire. 
  • Mattingly, David (2006). An Imperial Possession: Britain in the Roman Empire. 
  • Jones, A.H.M. (1964). The Later Roman Empire. 
  • Rossi, L. (1971). Trajan's Column and the Dacian Wars. 
  • Roxan, Margaret (2003). Roman Military Diplomas IV. 
  • Spaul, John (2000). COHORS2. 
  • Военная энциклопедия / Под ред. В. Ф. Новицкого и др. — СПб.: т-во И. В. Сытина, 1911—1915. — Т. 3.