Галльська імперія

Галльська імперія
260 – 274
Map of Ancient Rome 271 AD.svg


Столиця Колонія Агриппіни
Мова(и) латина
Форма правління Монархія
Імператор
 - 260—268 Постум
 - 268 Марій
 - 268—270 Вікторин
 - 270—274 Тетрик I
 - 274 Тетрик II
Сьогодні є частиною Франція Франція
Німеччина Німеччина
Бельгія Бельгія
Велика Британія Велика Британія
Іспанія Іспанія
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Галльська імперія

Галльська імперія (лат. Imperium Galliarum) — в сучасній історіографії назва для відокремленої частини Римської імперії, яка фактично функціонувала як окрема держава у 260—274 р. н.е. Це державне утворення виникло під час Кризи III століття, коли ряд римських воєначальників і аристократів оголосили себе імператорами і взяли під свій контроль Галлію і сусідні провінції, не маючи намірів завоювати Італію або інакше захопити центральний римський адміністративний апарат[1].

Імперія була заснована римським генералом Постумом в 260 році н.е. внаслідок варварських вторгнень і нестабільності в Римі. Спочатку до її складу були включені території Германії, Галлії, Британії і на деякий час Іспанії[2]. Після вбивства Постума в 268 році Галльська імперії втратила значну частину своєї території, але продовжувала існування під приводом цілого ряду імператорів і узурпаторів. Її підкорив римський імператор Авреліан після битви при Шалоні в 274 році н.е.

ІсторіяРедагувати

Утворення державиРедагувати

Завоювання Галлії Римською республікою тривало півтора століття: почавшись з підкорення її Цизальпійської частини (території між рікою Рубікон і Південними Альпами) ще перед Другою Пунічною війною. Воно продовжилась підкоренням в кінці II століття до н. е. середземноморського узбережжя між Альпами та Піренеями і завершилось в роки консулату Гая Юлія Цезаря, коли протягом 5850 рр. до н. е. були завойовані Аквітанія, Кельтика і Белгіка. Цизальпійська Галлія була приєднана до Італії у наступному десятилітті, а Трансальпійська Галлія — за Октавіана Августа, що сприяло романізації місцевих кельтських племен, особливо активній після набуття в 212 році за імператора Каракалли римського громадянства всіма вільними жителями імперії[3].

Період політичної нестабільності, який почався з вбивства в 211 році імператора Септимія Севера, призвів до воєнних зіткнень між претендентами за престол і ослаблення влади в ряді територій, де активізувався місцевий сепаратизм, та покордонні, яке зазнало іноземних вторгнень — на східні провінції нападали перси, на Дакію, Мезію і Малу Азіюготи, на Італію — алемани, на Галлію — алемани і франки[4].

В умовах хаосу, який охоплював країну, коли в 260 році в сасанідському полоні загинув імператор Валер'ян, а його син і наступник Галлієн саме воював на Балканах, намісник римських провінцій Нижня і Верхня Германія Марк Латиній Постум відмовився підкоритись синові Галієна 18-річному августу Салоніну, залишеному батьком командувачем усіма римськими військами вздовж рейнського покордоння, — проголошений військами імператором, Постум взяв в облогу Колонію Агриппіни (нині — Кельн, Німеччина), захопивши яку, 12 квітня 260 року стратив Салоніна і його радника, преторіанського префекта Сильванія.

РозквітРедагувати

Влітку-восени 260 року Постум був визнаний імператором практично в усій Галлії, а до весни наступного року — в Британії та Іспанії. Обравши столицею Колонію Агриппіни, він за римським зразком сформував законодавчі та виконавчі органи влади, кілька разів обирався консулом, взяв титул Великого понтифіка і розпочав карбування власних золотих, срібних і мідних монет. Сам германець за походженням, Постум до 263 року розбив алеманів, франків, ютунгів і відновив мир та порядок у провінціях вздовж Рейну, отримавши титул Великого переможця германців. Незважаючи на безумовну владу над величезною територією на заході Європи, Постум не виказував жодних намірів проголосити створення незалежної держави чи захопити Рим і усунути від влади імператора Галлієна, який всі ці роки був змушений вести боротьбу з іншими узурпаторами і війну з готами. Незважаючи на те, що у 263 і 265 рр. Галієн здійснив дві невдалі спроби здолати Поступа, у 268 році той не підтримав бунт начальника римських військ в Медіолані (нині — Мілан, Італія ) Авреола, що відкривало б йому шлях у Цизальпійську Галлію[5].

1 січня 269 року Постум вп'яте був обраний консулом, але війська у Верхній Германії вчинили проти нього заколот і у Могонтіаці (нині — Майнц, Німеччина) проголосили імператором легата Леліана. Хоча за кілька місяців їх виступ був придушений, а Леліан — страчений, Потсуму не вдалось взяти під контроль обурені забороною грабувати місто війська і він був убитий заколотниками.

ЗанепадРедагувати

Після смерті Постума Галльська імперія почала занепадати. Римський імператор Клавдій Готський відновив римську владу в Галлії Нарбоненсі і частинах Галлії Аквітанія, і є деякі докази того, що провінції Іспанії, які не визнавали подальших галльських імператорів, міг перебрати тоді Рим.

Марій був проголошений імператором після смерті Постума, але помер дуже скоро; Стародавні джерела, які писали набагато пізніше, стверджували, що він панував лише два дні, хоча це, швидше за все не відповідає дійсності, як це показано в нумізматичних записах - він панував принаймні кілька місяців. Згодом до влади прийшов Вікторін, який був визнаний імператором на півночі Галлії і Британії, але не в Іспанії. Вікторін проводив більшу частину свого правління, займаючись повстанцями і намагаючись відвоювати галльські території, взяті Клавдієм Готським. Він був убитий в 271 році, але його мати Вікторія взяла під свій контроль його війська і використала свою владу задля впливу на вибір його наступника. З підтримкою Вікторії Тетрик I був обраний імператором і був визнаний в Британії і частинах Галлії, які все ще контролювалися Імперією. Тетрік відбив германських варварів, які почали плюндрувати Галлію після смерті Вікторіна, і зміг знову захопити Галлію Аквітанія і західну Галлію Нарбоненсі, тоді як римський імператор, Авреліан, брав участь у підкоренні імперії королеви Зенобії на сході. Він заснував імператорський двір в Августі Треверорум (сучасний Трір, Німеччина), і в 273 році він підняв свого сина, Тетрика II, в чин кесаря. Наступного року молодший Тетрік був зроблений спів-консулом, але імперія стала слабкою від внутрішньої боротьби, включаючи заколот на чолі з узурпатором Фаустіном. На той час Авреліан розгромив Пальмірське царство та мав наміри відновити контроль над Заходом. Він прибув до Галлії і переміг Тетрика в битві при Шалоні в 274 році.

Згідно з деякими джерелами, Тетрик запропонував здатися в обмін на помилування для нього і його сина до битви. Ця деталь може бути пізнішою вигадкою, але так чи інакше, Авреліан був переможцем, а Галльська імперія фактично припинила своє існування. На відміну від його святкування недавньої поразки Зенобії, Авреліан не представив свого підкорення Галлії як перемогу над іноземним ворогом, і справді багато чиновників, які служили в армії і адміністрації галльської імперії, продовжували свою кар'єру — зокрема і Тетрик, який був призначений на адміністративну посаду в Італії[6].

ПричиниРедагувати

Галльська імперія була ознакою фрагментації влади під час Кризи III століття. Також було прийнято представляти автономні тенденції в західних провінціях, в тому числі протофеодальні тенденції серед галльського землеволодільного класу, чия підтримка іноді вважалася основою сили галльської імперії і взаємодії між ними. Сила римських інституцій і зростаюче значення провінційних проблем. Одним з головних завдань Постума як імператора було, очевидно, захист німецьких кордонів; у 261 р. він відштовхував змішані групи франків і аламанів, щоб утримувати рейнські липи в безпеці (хоча землі за межами верхнього Рейна і Дунаю повинні були бути відкинуті варварам протягом декількох років). При цьому Постум позиціонував себе не тільки як захисник і реставратор Галлії, але й захисник римського імені.[7]

Узурпація влади над Британією і північною Галлією від Караусія тільки через двадцять років відображає тривалу тенденцію, за якою місцеві відданості від аристократії та погіршення морального стану легіонів дозволили Караузіусу захопити владу у Британії. Легіони після 408, багато британців бажали локалізованої римської влади, а не націоналістичного повстання. Прагнення до римського порядку та інститутів цілком сумісно з певним національним або регіональним сепаратизмом.

Список галльських імператорівРедагувати

Галльські імператори відомі насамперед з монет, які вони викарбовували. Політичну та військову історію галльської імперії можна охарактеризувати через кар'єру цих імператорів. Їх імена такі [8]:

Територія Римської імперії під час Кризи ІІІ століття[9]:

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Bourne, R. J. (2001) Aspects of the relationship between the Central and Gallic Empires in the mid to late third century AD with special reference to coinage studies. Archaeopress. p. 22.
  2. Drinkwater 1987
  3. Goldsworthy, Adrian
  4. Polfer, Michel (June 3, 2000)
  5. Weigel, Richard D. (June 19, 2001)
  6. Polfer, Michael (June 24, 1999). "Marius (A.D. 269).
  7. Drinkwater (1987), pp. 28 and 240; the Gallic emperors are called adsertores Romani nominis in the Historia Augusta.
  8. Drinkwater (1987), p. 16
  9. "зеленим" позначено Галльську імперію, "жовтим" - Пальмірську імперію (260—273), "червоним" - власне Римську імперію

ЛітератураРедагувати

  • Ковалев С.И. История Рима. - Л.: "Издательство Ленинградского университета", 1986
  • Кузищин В.И. История Древнего Рима. - М.: "Высшая школа", 1981
  • Моммзен Т. История Рима. — Т. 1. До битвы при Пидне. Гос. соц.-экономич. изд-во, Москва, 1936 / СПб.; «НАУКА», «ЮВЕНТА», 1997.
  • Drinkwater (1987)
  • Polfer, Michael (June 24, 1999). "Marius (A.D. 269)"