Валер'ян

римський імператор у 253—260 рр.

Пу́блій Ліци́ній Валер'я́н (лат. Publius Licinius Valerianus; бл. 199260/264) — римський імператор, що правив у 253—260 рр. під час Кризи III століття. Володарював разом зі своїм сином, Галлієном, та був одним з так званих солдатських імператорів. У 260 році зазнав нищівної поразки від персидського царя Шапура I у битві при Едесі, ставши першим римським імператором, що потрапив у військовий полон та загинув у ньому.

Публій Ліциній Валер'ян
лат. Imperator Caesar Publius Licinius Valerianus Augustus
Valerianus Ny Carlsberg Glyptotek IN3387.jpg
Імператор
Правління 22 жовтня 253260
Попередник Еміліян
Наступник Галлієн (одноосібно)
Біографічні дані
Релігія давньоримська релігія
Народження 200[1]
Смерть 260-ті
Бішапур чи Гондішапур
Дружина Егнація Мариніана
Корнелія Галлонія
Діти Галлієн
Валер'ян Молодший
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Походження та кар'єраРедагувати

На відміну від більшості претендентів на престол протягом Кризи III століття, Валер'ян походив із знатної родини сенаторського стану. Про ранні роки його життя відомо дуже мало. Він був одружений з Егнацією Мариніаною, з якою мав двох синів: Публія Ліцинія Егнація Галлієна, що пізніше став імператором, та Валер'яна Молодшого.

Вперше Валер'ян став консулом до 238 (як консул-суфект) чи у 238 р. (як ординарій). Того ж року він був обраний принцепсом Сенату та від імені Гордіана I вів переговори з Сенатом щодо визнання Гордіана імператором. У 251 р., коли Децій відновив інститут цензорів з вкрай широкими владними повноваженнями, так що цивільна влада практично перейшла до цензорів, Сенат обрав цензором Валер'яна, але той відмовився від цієї посади. За правління Деція його призначили губернатором рейнських провінцій Норик і Реції. У 253 р. Валер'ян виступив на боці тогочасного імператора Требоніана Галла, який попрохав його про допомогу у придушенні повстання Еміліяна. Валер'ян вирушив з військом на південь, але було запізно: Галла вбили власні солдати, які перейшли на бік Еміліяна. Останнього військові проголосили імператором, але Валер'ян продовжував рух до Риму. Перед його прибуттям до Італії у вересні чи жовтні, Еміліяна вбили його ж легіонери, які перейшли на бік Валер'яна; останній був проголошений імператором. Римський Сенат швидко визнав Валер'яна правителем, не тільки зі страху репресій, але й через те, що він був з їх кола.

ПравлінняРедагувати

 
Ауреус із зображенням Валер'яна

Коли Валер'ян став імператором, перш за все він 22 жовтня 253 р. зробив свого сина Галлієна цезарем та співправителем. Хоча Валер'ян був, безумовно, видатним полководцем та досить вправним правителем, він також виявився не в змозі вивести Римську імперію з того надзвичайно важного стану, в якому вона тоді знаходилася. Внутрішнє і зовнішнє безладдя досягло свого апогею; країна була охоплена епідемією чуми Кипріяна, прикордонні регіони Італії спустошували алемани, до Галлії вдерлися франки; в Дакії, Мезії та Малій Азії хазяйнували готи. На Сході Антіохія була окупована васалом Сассанідів, Вірменію захопив Шапур I. Різні полководці, яких посилали проти усіх цих ворогів, користуючись розбратом, проголошували себе імператорами (Інгенуй в Мезії, Постум в Галлії та ін.).

Валер'ян і Галлієн розподілили між собою справи, син взявся за Захід, а батько відправився на Схід для протистояння перські загрозі. У 254, 255 та 257 рр. Валер'ян знову став консулом-ординарієм. До 257 р. він вже повернув Антіохію і Сирію під контроль Імперії, але наступного року готи спустошили Малу Азію.

У 258 р. Валер'ян розгорнув репресію християн, в тому числі наказав стратити первосвященика Стефана.

Пізніше, 259 року, Валер'ян переїхав до Едеси, але раптова епідемія чуми вбила більшість легіонерів, послабивши становище місцевої армії, і незабаром місто узяли в облогу перси. На початку 260 р. Валер'ян зазнав нищівної поразки у битві при Едесі та спробував вступити з Шапуром у переговори щодо укладення миру. Шапур порушив перемир'я, а Валер'ян внаслідок зради потрапив до нього у полон, де перебував до самої смерті. Полон імператора означав принизливу поразку римлян.

Смерть у полоніРедагувати

 
Скельний рельєф із зображенням іранського царя Шапура І (на коні) та римських імператорів, Валер'яна (в заручниках) та Філіппа Араба (на колінах). Накш-і-Рустам, Іран

За твердженням ранньохристиянського літописця Лактанція, за деякий час до смерті Валер'ян зазнавав значних знущань з боку своїх тюремників, наприклад, був ослінчиком для ніг Шапура, коли той сідав на коня. Згідно з цією версією подій, після довгого періоду подібного поводження, Валер'ян запропонував Шапуру величезний викуп за своє звільнення. У відповідь на це, за легендою, Шапур примусив Валер'яна проковтнути лите золото та зідрав з того шкіру (інша версія каже, що Валер'ян помер від здирання шкіри), яку потім набив соломою і зберігав у головному перському храмі як воєнний трофей. За Лактантієм, тільки після того, як пізніше римляни перемогли персів, шкіру Валер'яна спалили та поховали.

Деякі сучасні історики не погоджуються з версією Лактантія і вважають, що Шапур відправив Валер'яна та деяких його солдат до міста Бішапур (чи Гундішапур), де вони жили у відносно гідних умовах. Полонених римлян Шапур використовував у своїх інженерних проєктах. Так, одним із залишків римського інженерного мистецтва є Банд-е-Кайсар (досл. Дамба Цезаря), розташована поблизу стародавнього міста Сузи, де, за одною з версій, у полоні помер Валер'ян; дата його смерті невідома.

Сцени тріумфу персів над римлянами та перемоги над Валер'янОм відбиті на скельних рель'єфах у Накш-і-Рустамі та Накше-Раджабі коло Персеполя, на території сучасного Ірану.

РодовідРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Віктор Аврелій «Епітоми про цезарів»
  • Евтропій, Breviarium ab urbe condita
  • «Історія августів»
  • Зосим, Historia Nova
  • Іоанн Зонара
  1. віртуальна бібліотека імені Мігеля де Сервантеса — 1999.