Великі Низгірці
Великі Низгірці (раніше — Великі Низгурці) — село в Україні, у Семенівській сільській територіальній громаді Бердичівського району Житомирської області. Чисельність населення становить 879 осіб (2001). У 1923—2016 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.
| село Великі Низгірці | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Житомирська область |
| Район | Бердичівський район |
| Тер. громада | Семенівська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA18020150030090319 |
| Облікова картка | с. Великі Низгірці (до 2017 р.) |
| Основні дані | |
| Засноване | XVII століття |
| Колишня назва | Великі Низгурці |
| Населення | 879 (2001) |
| Площа | 3,144 км² |
| Густота населення | 279,58 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 13352 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°53′21″ пн. ш. 28°41′21″ сх. д. / 49.88917° пн. ш. 28.68917° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
261 м |
| Найближча залізнична станція | Бердичів |
| Відстань до залізничної станції |
5 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Героїв Майдану, 4, с. Семенівка, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13372 |
| Карта | |
  Великі Низгірці | |
 Великі Низгірці | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Загальна інформація
ред.Село розташоване за 5 км східніше від районного центру, м. Бердичів, та залізничної станції Бердичів[1]. Назву отримало від заселення на високих пагорбах заболоченої місцевості (низьких гір)[2].
Населення
ред.За даними на 1864 рік у селі проживало 1 152 жителі[2], серед них православних 529, римокатоликів 338 та 285 євреїв[3]. Станом на 1885 рік в селі мешкало 832 особи, з них 320 євреїв, налічувалося 73 дворових господарства[4].
Наприкінці 19 століття кількість населення становила 1 713 осіб, з них чоловіків — 876 та 837 жінок, дворів — 173[5].
Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 1 801 особу, з них: православних — 975, римокатоликів — 479, юдеїв — 339, чоловіків — 895, жінок — 906[6].
Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 1 969 осіб, з них 939 чоловіків та 1 030 жінок; етнічний склад: українців — 1 221, росіян — 12, євреїв — 114, поляків — 601, чехів — 4, інші — 17. Кількість домогосподарств — 432, з них несільського типу — 14[7].
На початок 1970-х років село мало 410 дворів із населенням 1 118 осіб[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 1 204 особи. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 879 осіб[8].
Мова
ред.Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 97,38 % |
| російська | 1,48 % |
| молдовська | 0,57 % |
| польська | 0,34 % |
| інші | 0,23 % |
Історія
ред.Поблизу села виявлено залишки поселення трипільської культури. Засноване у XVII столітті[1]. Згадується в люстрації Київського воєводства 1754 року, належало до Бердичівського замку, сплачувало 15 злотих і 19 грошів до замку та 62 злотих і 26 грошів до скарбу[10].
У середині 19 століття — село Бердичівського повіту Київської губернії, за 6 верст на схід від Бердичева. Поміщикам належало 3 209 десятин землі, церкві — 65 десятин. Землями села володіли спадкоємці Є. Ельберг (42 ревізьких душі), П. Станкевич (33), А. Третяк (28), Мізенкамф (27), Ю. Кліненьерг (25), спадкоємці Л. Ястрембського (21), спадкоємці О. Третяка (8), К. Меленевська (7), М. Ружицька (3) та М. Яневичева (3). Всі поміщики проживають у селі, сповідують католицизм. Також католицької віри дотримувалася майже вся шляхта, якої було близько 300 осіб. Євреї жили на правах хліборобів-власників. Була дерев'яна церква, невідомого часу спорудження. До парафії приписане сільце Семенівка (3 версти)[3][11].
Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село та слобода євреїв-землевласників Семенівської волості Бердичівського повіту Київської губернії. Були церковна парафія, єврейський молитовний дім, школа, 3 заїзди, лавка, водяний млин, шкіряний завод[4].
Наприкінці 19 століття — власницьке село Пузирецької волості Бердичівського повіту Київської губернії. Відстань до повітового центру, м. Бердичів, де розміщувалися також найближчі поштово-телеграфна та поштова земська станції — 7 верст, до найближчої залізничної станції «Бердичів» — 7 верст. Основним заняттям мешканців було рільництво. У селі числилося 2 583 десятини землі, з них 1 804 десятини належало поміщикам, 677 десятин — селянам, церкві — 102 десятини. Село належало М. С. Третяк, Г. А. Зих, М. О. Данильченку, господарювали самі поміщики, застосовували трипільну сівозміну, як і селяни. В селі була православна церква, каплиця, церковно-парафіяльна школа, водяний млин, 7 вітряків з одним працівником кожен. Пожежна команда мала 4 діжки, 6 багрів та 4 гаки. Команду утримували за кошт громади[5]. До села входили дві слободи з такою ж назвою. В одній було 33 двори та 299 мешканців, у другій — 22 двори та 120 мешканців. Село налічувало 120 дворів та 705 жителів[12].
У 1920-х роках в Низгірцях базувався ескадрон зв'язку 3-ї Бессарабської дивізії, розквартированої у Бердичеві[2].
У 1923 році включене до складу новоствореної Великонизгурецької сільської ради, яка, 7 березня 1923 року, увійшла до складу новоутвореного Білопільського району Бердичівської округи, адміністративний центр ради. 17 червня 1925 року, відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР «Про адміністраційно-територіяльне переконструювання Бердичівської й суміжних з нею округ Київщини, Волині й Поділля», село, в складі сільської ради, передане до складу Махнівського району. Тією ж постановою утворено Бердичівський район Бердичівської округи, куди включено Великонизгурецьку сільську раду з підпорядкованими населеними пунктами[13]. Відстань до районного центру, м. Бердичів — 8 верст, до окружного центру в Бердичеві — 6 верст, до найближчої залізничної станції «Бердичів» — 5 верст[7].
У 1924 році в селі організовано перше колективне господарство — ТСОЗ ім. В. І. Леніна. Наступного року утворено артіль «Червоний Жовтень»[1]. У 1920-ті роки на базі Низгірецької школи створили польську трудову школу, де працювали два вчителі, які навчали дітей польської мови та літератури, хорового співу. Школа проіснувала до 1928 року, її випускником став кандидат геологічних наук О. П. Куба[2].
15 вересня 1930 року, відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР «Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління», Бердичівський район ліквідовано, село, в складі сільської ради, включене до приміської смуги Бердичівської міської ради[13].
Під час Голодомору у 1932—1933 роках загинуло 65 селян, імена яких на сьогодні встановлено[14].
Дослідник історії села С. М'янівський вказує, що у Великих Низгірцях у 1937—38 роках репресовано близько ста осіб, більшість — поляки, а також голова колгоспу М. Горбач, два священники і диякон місцевої церкви[2].
28 червня 1939 року, відповідно до указу Президії Верховної ради Української РСР, Великонизгурецьку (згодом — Великонизгорецька,Великонизгірецька) сільську раду включено до складу відновленого Бердичівського сільського району Житомирської області[13].
На фронтах німецько-радянській війні брали участь 300 жителів Великих Низгірців, з них 155 загинули, 275 були нагороджені радянськими орденами й медалями. У боях за село та на підступах до нього загинуло понад 500 воїнів Червоної Армії. Їх поховано у центрі села. 1965 року на могилі невідомого солдата встановлено фігуру «Воїна-визволителя».
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу «Здобуток Жовтня», за яким було закріплено 1826 га сільськогосподарських угідь, з яких 1576 га — орної землі. У господарстві вирощували зернові й технічні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво та птахівництво. На базі колгоспу діяла районна школа передового досвіду птахівництва. 49 селян нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них механізатора Д. В. Малиновського — орденом Леніна.
У селі працювала середня школа, будинок культури, бібліотека, медпункт, дитячий садок, відділення зв'язку[1].
7 вересня 2016 року село увійшло до складу новоствореної Семенівської сільської територіальної громади Бердичівського району Житомирської області[15].
Пам'ятки
ред.У селі розташований дерев'яний храм початку ХХ століття — церква святої Параскеви. На початку 1941 року церква була закрита більшовицькою владою. Відновила свою роботу під час окупації фашистами. Вдруге храм зачинили під час активного богоборства у 1960-х років, тут влаштували клуб, купола знищили. На початку 90-х років церкву повернули вірянам, нині тут провадять служби священники УПЦ МП[2][16].
У південно-східній частині села розташована братська могила, у якій поховані 55 воїнів 183-ї, 389-ї стрілецьких дивізій та 44-ї гвардійської танкової бригади, які загинули в період 29 грудня 1943 — 1 січня 1944 років під час визволення села від німецько-фашистських загарбників[2].
Відомі люди
ред.- Куба О. П. — кандидат геологічних наук[1].
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е Великі Низгірці // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 192. — 15 000 прим.
- ↑ а б в г д е ж Горобчук, Анатолій (10 лютого 2021). Великі Низгірці. «Мій Бердичів» (укр.). Процитовано 29 квітня 2021.
- ↑ а б Л. Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. Україніка (російська дореф.) . Київ: Типографія Печерської Лаври, 1864. с. 287-288. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 8 липня 2023.
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 155. (рос. дореф.)
- ↑ а б Список населенных мест Киевской губернии (PDF). Інститут історії України НАН України (російська дореф.) . Видання Київського губернського статистичного комітету. Київ: типографія Іванової, 1900. с. 398-399. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2017. Процитовано 8 липня 2023.
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. (російська) . Санкт-Петербург: типография «Общественная польза»: паровая типо-литография Н.Л. Ныркина, 1905. с. 84. Процитовано 8 липня 2023.
- ↑ а б Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17-XII 1926 р.) (PDF). Інститут історії України НАН України. Бердичів, 1927. с. 4-5. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 8 липня 2023.
- ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 8 липня 2023.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
- ↑ Жеменецький К. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF). Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 42. Процитовано 8 липня 2023.
- ↑ Nizgórce, Nizhurce 1.) Wielkie… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 165. (пол.)
- ↑ Nizgórce 1.) Wielkie… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 385. (пол.)
- ↑ а б в Упоряд. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки. Інститут історії України НАН України (українська) . Житомир: «Волинь», 2007. с. 36, 222, 524, 525, 533, 542. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 липня 2023.
- ↑ Kopiĭchenko, L. A.; Vrublevsʹkyĭ, Vasylʹ.; Копійченко, Л. А.; Врублевський, Василь.; Український інститут національної пам'яті.; Житомирська облдержадміністрація. (2008). Nat︠s︡ionalʹna knyha pam'i︠a︡ti z︠h︡ertv Holodomoru 1932-1933 rokiv v Ukraïni. Z︠H︡ytomyrsʹka oblastʹ (укр) . Z︠H︡ytomyr: Polissi︠a︡. с. 888. ISBN 978-966-655-361-7. OCLC 528703496.
- ↑ Великонизгірецька сільська рада Житомирська область, Бердичівський район. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 22 травня 2020.
- ↑ Храм Святої великомучениці Параскеви в селі Великі Низгірці відзначив своє престольне свято | Житомирська Єпархія. zhytomyr-eparchy.com.ua. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021.
Посилання
ред.- Погода в селі Великі Низгірці [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]