Богородчанський іконостас

Богородчанський іконостас — унікальна пам'ятка українського іконопису доби пізнього Ренесансу, або маньєризму та раннього бароко. Іконостас створений в 1698—1705 рр. іконописцем-ієромонахом Білостоцького монастиря на Волині Йовом Кондзелевичем та майстрами його кола для церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Великий Скит у Маняві.

Богородчанський іконостас
Kondzelevych BohorodchanyIconostasis.jpg
Центральна частина іконостасу
Час створення: 1705
Матеріал: дерево
Музей: Національний музей у Львові

ІсторіяРедагувати

Створення іконостасу тривало з 1698 до 1705 року, зважаючи на дату «1698» у написі на іконі «Христос-Учитель» з намісного ряду та дату «1705» на намісній іконі «Вознесіння Христове». Свою назву «Богородчанський іконостас» одержав за місцем свого останнього перебування — містечка Богородчани (нині Івано-Франківщина), в церкву якого іконостас потрапив після закриття Великого Скиту австрійською владою у 1785 р.

Вирішальна зміна в долі іконостаса із Великого Скиту сталася в другій половині XVIII ст., завдяки якій він простояв у місці свого початкового призначення менше 100 років. В 1772 р. Галичина в результаті першого поділу Речі Посполитої стала частиною Австрії, а у 1781 р. австрійський монарх Йосиф II у рамках своїх реформ почав закривати усі монастирі контемплятивно-аскетичного напрямку. Під цей указ підпав і монастир Великий Скит у Маняві — єдиний на той час православний монастир, який діяв у Галичині. Закриття Великий Скиту проходило в рамках церковних реформ, у дусі «освіченого абсолютизму», які проводив Йосиф ІІ, що передбачали ліквідацію значної частини монастирів у усій державі, незалежно від їхньої конфесійної приналежності. Було ліквідовано 738 монастирів різних конфесій.

6 вересня 1785 р. монастир був закритий, а іконостас демонтований і проданий за 60 злотих[1] у містечко Богородчани на Надвірнянщині, де він був встановлений у дерев'яній церкві Св. Трійці. Ця дата започаткувала мандрівну долю іконостаса. Саму Воздвиженську церкву було розібрано та продано в м. Надвірну, де вона згоріла в 1914 р. під час Першої світової війни.

Виявив цю пам'ятку колекціонер і дослідник давнього мистецтва, спольщений українець, граф Войцех Дідушицький, мандруючи Станиславівщиною у 1880 р.,[2] й опублікував у 1888 р. ґрунтовне дослідження про іконостас, а також ініціював його першу офіційну реставрацію, фінансування якої взяв на себе Галицький Сейм[3]. В 1885 р. на «З'їзді польських і руських археологів», який проходив у Львові, В. Дідушицький запропонував учасникам з'їзду виїхати в Богородчани і на місці оцінити високу мистецьку вартість іконостасу. На наступному з'їзді 10 вересня 1888 р. іконостас було долучено до пам'яток державного значення. За сприяння В. Дідушицького та крайового Сейму реставрацію в 1880 р. було доручено львівському реставраторові Казимирові Шольцу, який працював над твором до своєї смерті у 1883 р. Продовжив і завершив роботу К. Шольца досвідчений реставратор та художник, випускник Віденської Академії мистецтв львів'янин Юліан Макаревич (1854—1936), який мав досвід подібних реставрацій.

Перші спроби демонтувати іконостас у Богородчанській Троїцькій церкві датовані 1894 р., коли на прохання Львівського виставкового комітету церковний комітет у Богородчанах погодився надіслати його до Львова для експонування на відомій Крайовій виставці 1894 р. Цій справі сприяли богородчанський бурмістр Болощук та парох о. Пачовський. Проте, цей захід не вдався, оскільки 6 травня 1894 р. в час, призначений для демонтажу іконостаса, богородчанські міщани з невідомих причин активно виступили проти вивезення пам'ятки. Трьох організаторів заколоту влада арештувала і засудила на три тижні ув'язнення[4]

Перша світова війна істотно вплинула на подальшу долю пам'ятки — влітку 1916 р. під час наступу російських військ, так званого «Брусиловського прориву», щоб врятувати іконостас від наступаючих російських військ, його було демонтовано австрійськими військовиками при допомозі місцевих жителів і вивезено вантажівками до Кракова. Історія демонтажу та евакуації іконостаса детально описується у львівському часописі «Діло», за 1916 р.[5]

У жовтні того ж року за сприяння Центральної комісії з охорони пам'яток у Відні його перевезли до Віденського Австрійського Імператорсько-Королівського музею мистецтва і промисловості (Kaiserliches Königliches Österreichischen Museums für Kunst und Industrie).[6] Після завершення Першої світової війни на початку 1920-х рр. іконостас був переданий Польщі, потрапивши до одного з варшавських музеїв, можливо це був музей «Королівський замок у Варшаві».

Повернути Богородчанський іконостас до Галичини вдалося у 1924 р. завдяки заходам громади Богородчан на чолі з парохом отцем Антіном Рудницьким та, насамперед, активному клопотанню та фінансовій підтримці митрополита Андрея Шептицького. Варшавське міністерство віросповідань і освіти перевезло іконостас для «…музеологічного переховування у Національний музей у Львові»[6] доти, коли стане можливість передати його до збудованої церкви в Богородчанах. Із середини 1930-х рр. іконостас був розміщений на постійній експозиції в одному із залів щойно збудованого нового корпусу Національного музею. Як свідчать документи, для експонування іконостасу на другому поверсі корпусу спеціально будувався зал відповідного розміру[7].

Після закінчення Другої світової війни із встановленням окупаційного комуністичного режиму з його войовничим атеїзмом постала небезпека самого існування іконостасу, як і тисяч інших експонатів давнього українського мистецтва. Усі ікони були зняті з експозицій, щоб звільнити місце творам радянського соцреалізму, а в лютому 1953 р. вивезені з багатьма творами українського мистецтва до приміщення колишнього Вірменського кафедрального собору на вулиці Вірменській. Там у невідповідних умовах для зберігання музейних експонатів, ікони Богородчанського іконостасу, за винятком декількох експонатів, перебували близько 50-ти років — до початку 1990-х рр. Пізніше у 1960 — 1970-х рр. декілька ікон з іконостаса (великі ікони «Вознесіння» та «Успіння Богородиці») були у тимчасових та постійних експозиціях у приміщенні тодішнього Державного музею українського мистецтва (тодішня назва Національного музею у Львові ім. А. Шептицького) на вулиці Драгоманова 46, просте основна частина і далі перебувала в фондах у Вірменському соборі, схована від будь-якого споглядання і вивчення.

У 1995 р. значна частина іконостаса була експонована на виставці «Безцінні скарби України. Ікони Богородчанського іконостасу», присвяченої 90-річчю Національного музею, що проходила в корпусі музею на вул. Драгоманова, 46, де було виставлено ряд найкращих ікон. Виставку доповнювали також численні документальні матеріали з історії іконостасу, мистецькі пам'ятки, історично пов'язані із монастирем Великий Скит у Маняві, графічні твори першого реставратора іконостасу Ю. Макаровича та полотна львівських художників із зображеннями монастиря (К. Устияновича, Р. Сельського, А. Манастирського)[8]

В 1997—2006 рр. Богородчанський іконостас був повністю відреставрований фахівцями Львівської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України (ЛФ ННДРЦ). У 2000 р. спільно Національним музеєм у Львові та ЛФ ННДРЦ України в честь 2000-ліття Різдва Христового було організовано масштабну виставку відреставрованих ікон іконостасу під назвою: «Реставрація іконостасу Воздвиженської церкви Скиту Манявського», тепер вже в залах музею на проспекті Свободи 10.[9]

Після завершення реставрації в 2006 р., частина іконостасу експонується в одному з залів Національного музею у Львові ім. А. Шептицького. Існує декілька варіантів експонування іконостасу зі Скиту Манявського, як у приміщенні головного корпусу Національного музею у Львові на проспекті Свободи, 20, так і в окремому, спеціально збудованому музейному приміщенні[10]

Структура та іконографіяРедагувати

В загальних рисах іконостас із монастиря Великий Скит у Маняві нагадує великі іконостасні комплекси центральної та східної України (Сорочинський, Ніжинський, Березнянський іконостаси, іконостас Надбрамної Троїцької церкви Києво-Печерської лаври) й інші іконописні твори цього часу, але своїм стриманим гармонійним стилем він значно контрастує з їхнім подеколи надмірно-пишним, іконописом та різьбленням. Іконостас церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Великий Скит в Маняві є твором зовсім іншої епохи і зовсім іншої орієнтації. Творячи у перехідний період від Ренесансу через маньєризм до бароко, його автор Йов Кондзелевич органічно поєднав здобутки візантійського та українського іконопису XVII ст., впливи італійського та північноєвропейського маньєризму, барокового іконопису України і мистецькі пошуки першої половини XVIII ст.

Іконостас із монастиря Великий Скит в Маняві є класичного компонування та композиції для українського іконостасу XVII ст., а саме складається із п'яти рядів, або ярусів вміщених у прямолінійні горизонтальні тябла: цокольний ряд, або предела, намісний ряд, празниковий, апостольський та пророчий ряди і завершення. Іконостас із Великого Скиту великого розміру (орієнтовно 13 х 11 м), складається з п'яти рядів та завершення, в яких розміщено велику кількість іконних зображень різного розміру, від мініатюр до ікон розмірами понад два метри. Починаючи з основи (предела) на яких розташовані ікони «Христос у Никодима», «Катування Христа терновим вінком», «Явлення Христа в Емаусі», «Апостоли біля гробу Богородиці», «Благовіщення Богородиці надходячої години смерті» «Спокуса Христа в пустелі», «Похорон Антонія Печерського» та «Зустріч Марії і Єлизавети»; намісного ряду, з храмовою іконою «Воздвиження Чесного Хреста», та іконами «Святі Антоній і Феодосій Печерські», «Христос-Учитель», «Богородиця-Дороговказниця», дияконськими дверима з зображеннями Архістратига Михаїла і Архангела Гавриїла та Царських воріт, на одвірках яких зображенні Св. Іван Золотоустий та Св. Василій Великий; празникового ряду, з дванадцятьма святами, та іконами «Тайна вечеря» і «Моління про чашу», апостольського ряду з парним зображенням апостолів і центральною іконою іконостасу «Моління» (Деісіс), та шість ікон пророчого ряду з 12 пророками; завершує іконостас ікона «Знамення Богородиці», монументальне Розп'яття з Предстоячими та скульптура пелікана, який своєю кров'ю годує пташенят — символ батьківської любові та самопожертви Ісуса Христа. Дві великі ікони «Успіння Богородиці» та «Вознесіння Христове», розташовані по краях іконостасу, що є фактично окремими вівтарями, завершуються невеликими іконами восьмикутної форми «Коронування Богородиці» та «Старозаповітною Трійцею». Саме на одній із цих ікон, а саме на іконі «Вознесіння Христове» присутній авторський підпис Йова Кондзелевича та дата:

  «Недостойний Ієромонах Йов Кондзелевич законник святого общежительного монастиря Білостоцькаго рукою власною сділа. Року Божія АΨΕ»  

СвітлиниРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Целевич Ю. Історія Скиту Манявського від його основання аж до замкнення (1611—1785). — Львів, 1887. — С. 124, 125.; Dzieduszycki W. Ikonostas Bogorodzanski // Przaegland archeologiczny. Organ C. K. Konserwatorium pomnikow oraz towarzystwa archeologicznego. Zesz. 4. — Lwow, 1888. — S. 218.
  2. Иконостасъ з Скита-Манявского въ Богородчанахъ — мъстъ // Діло. 1880. — № 82 (22 жовтня / 3 листопада). — С. 1.
  3. Dzieduszycki W. Ikonostas Bogorodzanski… — S. .
  4. 3 судової салі: Процес о Іконостас [богородчанський] // Діло. 1894. — ч. 228.
  5. Богородчанський іконостас // Діло. — Львів, 1916. — Ч. 231. (21 вересня) Новинки.
  6. а б Мисюга Б., Откович М. Богородчанський іконостас: реставрація, пошуки, знахідки // Київська церква. — Львів, 2000. — № 5 (11). — С. 102.
  7. Сидор О. Національний музей у Львові в історії музейництва Галичини кінця XIX — ХХ ст. // Літопис Національного музею. — Львів, 2004. — № 3 (8). — С. 26.
  8. Лупій Т. Хроніка 1991—1999 років // Літопис Національного музею. — Львів, 2000. — № 1 (6). — С. 64—65.
  9. Демко Т. Хроніка 2000 року // Літопис Національного музею. — Львів, — 2001, — № 2 (7). — С. 57.
  10. Откович Т. Іконостас з церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський (Богородчанський іконостас). Історія, перспективи та варіанти його експонування в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького в ХХ ст. // Матеріали міжнародної конференції: «Музеї Львова: історія, події, люди». Львів. Львівський історичний музей. 27 — 28 жовтня 2011 р. — С. 97—116.

ДжерелаРедагувати

  • Батіг М. Іов Кондзелевич і Богородчанський іконостас. — Львів, 1957.
  • Богородчанський іконостас // Діло. — Львів, 1916. — Ч. 231. (21 вересня). — (Новинки).
  • Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. — Львів, 1967.
  • Голубець М. Начерк історії українського мистецтва. Частина перша. — Львів, 1922.
  • 3 судової салі: Процес о Іконостас [богородчанський] // Діло. — 1894. — ч. 228.
  • Іконостас Воздвиженської церкви Скиту Манявського [Каталог виставки відреставрованих ікон] / [Автор-упорядник Канарська О]. Тематичний збірник Святопокровського жіночого монастиря Студійського уставу. — Львів, 2000. — Випуск 5.
  • Іконостас церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський [Альбом — каталог] / [Автори проекту Мирослав Откович, Володимир Турецький, Степан Кубів]. — Львів : Наукове видання Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України, 2005.
  • Мисюга Б., Откович М. Богородчанський іконостас: реставрація, пошуки, знахідки // Київська церква. — Львів, 2000. — № 5 (11).
  • Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. — К. : Наукова думка, 1991.
  • Овсійчук В. Українське малярство X—XVIII ст.: Проблеми кольору. — Львів : Ін-т нарознавства НАН України, 1996.
  • Островський Ю., Пелех М. Нові матеріали до історії досліджень та реставрації Богородчанського іконостаса у XIX ст. (Атрибуція нововіднайдених фотографій іконостаса Воздвиженської церкви із Скиту Манявського 1698—1705 рр. у церкві м. Богородчан) / Національний науково-дослідний реставраційний центр. Львівський філіал. Бюлетень. Інформаційний випуск. — Львів — № 1 (10), 2008.
  • Откович Т. Декоративне різьблення іконостаса з церкви Воздвиження Чесного Хреста з монастиря Скит Манявський (Богородчанський іконостас). Проблема стилю // Вісник ЛДУ. Серія: мистецтвознавство. — Львів, 2009. — Випуск 9. — С. 173—182.
  • Откович Т. Іконографічна схема іконостаса з церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський (Богородчанський іконостас) 1698—1705 рр. авторства Йова Кондзелевича // Народознавчі зошити. — Львів. — 2011. — № 6 (102) (листопад—грудень). — С. 986—998.
  • Откович Т. Іконостас церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський. Історія виникнення, вивчення і реставрацій / Тарас Откович // Національний науково-дослідний реставраційний центр. Львівський філіал. Бюлетень. Інформаційний випуск. — Львів, 2006. — № 1(7) — С. 5—18.
  • Откович Т. Історія експонування іконостаса із церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський (Богородчанський іконостас). Вісник ЛНАМ. — Львів, 2010. — Випуск 21. — С. 34—46.
  • Откович Т. Історія реставрації іконостаса з церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський (Богородчанський іконостас) // Вісник ПРКУ. Мистецтвознавство. — Івано-Франківськ, 2010. Випуск 19 — 20. — С. 43—55.
  • Скит Манявський і Богородчанський іконостас [автори текстів М. Драган, І. Свєнціцький, В. Пещанський]. — Жовква, 1926.
  • Сидор О. Манявсько-Богородчанський іконостас Йова Кондзелевича: маловідомі аспекти іконографії // Сакральне мистецтво Волині. Матеріали IX міжнародної наукової конференції. м. Луцьк, 31 жовтня-1 листопада 2002 р. — Луцьк, 2002.
  • Скоп П. Мистецькі стилі в пластиці Богородчанського іконостасу / Петро Скоп // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17 — 18 грудня 1997 року. — Луцьк, 1997. — С. 31—34.
  • Старик В. Ліквідація Манявського Скиту в 1785 році. Буковинські свідчення йосифінської «культурної революції» // Інформаційний вісник Львівського філіалу Нпціонального науково-дослідного реставраційного центру України. Бюлетень. — Львів, 2006. — № 7.
  • Иконостасъ з Скита-Манявского въ Богородчанахъ — мъстъ // Діло. — 1880. — № 82 (22 жовтня / 3 листопада).
  • Dzieduszycki W. Ikonostas Bogorodzanski // Przaegland archeologiczny. Organ C. K. Konserwatorium pomnikow oraz towarzystwa archeologicznego. Zesz. 4. — Lwow, 1888.
  • Łoziński W. Malarstwo cerkiewne na Rusi // Kwartalnik Histrycny. — Lwow, 1887. — rocznik I. — S. 149—209.
  • Moklowski T. Skit w Maniawie na podstawie badan dokonanycz latem w roku 1911 // Sprawozdania Komisij dla badania historij sztuki w Polsce. — t IX. — S. 432—450.