Микола Голубець

український історик, архівіст, мистецтвознавець
(Перенаправлено з Голубець Микола)

Мико́ла Голубе́ць (літ. псевд.: Микола Вілонський, М. Вільшина Гуменецький; 15 грудня 1891, Львів — 22 травня 1942, Львів) — український історик, архівіст, краєзнавець, мистецтвознавець, поет, прозаїк, публіцист, редактор, перекладач, бібліограф.

Микола Голубець
Голубець Микола.jpg
Народився 15 грудня 1891(1891-12-15)
Львів, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер 22 травня 1942(1942-05-22) (50 років)
Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання
Громадянство ЗУНР ЗУНР
Діяльність журналіст, історик, краєзнавець, поет, прозаїк, мистецтвознавець, письменник
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Військове звання OR-6 USR Feldwebel.svg Підхорунжий (фельдфебель)

ЖиттєписРедагувати

Народився 15 грудня 1891 року у Львові. Був позашлюбною дитиною о. Богдана Еліяшевського, пароха села Зашків (Львівщина), та Марії Голубець, яка була служницею в його домі.

Закінчив Львівську академічну гімназію та Академію мистецтв у Кракові. Навчався на філософському факультеті Львівського університету та у Віденському університеті.

У роки Першої світової війни від 1914 року — доброволець Легіону Українських січових стрільців. Мав ранґ підхоругжого, активний член «Пресової квартири» у Відні. Наприкінці 1918 року — командир чоти новоствореної Української Галицької армії, учасник бойових дій українсько-польської війни 1918—1919 років.

Від 1920-х років займався науковою, літературною і культурологічною діяльністю: член комісії Наукового товариства імені Шевченка у Львові з історії мистецтва, один із організаторів Асоціації незалежних українських митців.

У 1930-х роках мешкав на вул. Пасічній 33; його іменем названа у 1991 р. сусідня вулиця, яка сполучає Пасічну з колишнім селом Гори.[2]

Після вересня 1939 року — працівник Львівського міського архіву.

Під час німецько-гітлерівської окупації Львова заснував Літературно-мистецький клуб, працював над тритомною історією української культури.

Журналістський доробокРедагувати

Як дослідник історії українського мистецтва та історії України, Львова та регіону, був автором 84 книг і брошур, понад 1500 статей. З-під його пера вийшла серія брошур і статей про українських митців: О. Архипенко (1922), Т. Г. Шевченко (1924), Л. Долинський (1924), П. Холодний-старший (1926), М. Гаврилко, Л. Ґец (1934), Т. Копистинський, О. Кульчицька, Ю. Нарбут, О. Новаківський, І. Труш і П. Ковжун (1939), — і міст та сіл: Львів (путівник, 1925), Лаврів (1926—1927), Белз, Бузьке, Звенигород (1927), Перемишль, Теребовля (1928), Сокаль (1929), Жовква і середньовічний Галич (1937).

Видавець та редактор 14 тижневиків і щоденних газет, зокрема:

Редагував також «Українську Бібліотеку», яку видавав Іван Тиктор.

Поет і прозаїкРедагувати

Художню творчість почав як поет збіркою позначених мінорними настроями віршів «Фрагменти» (1909) та «Бувають Хвилі» (1910). Автор поеми на біблійні теми «Мойсей Безумний» (1914). У віршах «Апострофа», «Михайлові Яцкову» та ін., поетичному циклі «Весняні води», драматичній сцені «Стріча» зі збірки «Поезії» переважають мотиви непокори тяжкій долі, прагнення до суспільної та душевної гармонії.

Відомий своїми прозовими творами: новела «Люди і блазні» (1927), скечі «Гей, видно село» (1934), історичні романи «Жовті Води» (1937) і «Плем'я Чингісхана» (1938). Переклав окремі твори Гергарта Гауптмана («Затоплений дзвін»), Генріка Ібсена («Пер Гюнт», у перекладі Голубця — «Пер Гінт», 1921), Йоганна Вольфганга Гете (уривок із п'ятої дії «Фауста», 1937), Оскара Уайльда й ін. (неопубліковані). Переспіви Генріха Гейне друкував у періодиці.

Основні твориРедагувати

РодинаРедагувати

Микола Голубець був першим чоловіком сестри Марії Бачинської-Донцової — Лесі Бачинської, яка після його смерті вийшла заміж за Самійла Підгірського. Лесю розстріляло гестапо за зв'язок з УПА, а тоді їхню з Миколою доньку Нану та її чоловіка. Наталя Яхненко так описує це у своїх спогадах:[4]

Бог так дав, що з нашої родини при повороті большевиків ніхто не загинув. Інакше було в родині Самійла Підгірського: в останніх тижнях у нашому місті, його жінку Лесю, сестру пані Донцової, розстріляло Ґестапо за зв'язок з УПА, а тоді її доньку Нану з першого шлюбу з М. Голубцем та її чоловіка.

ПриміткиРедагувати

  1. Личаківський некрополь — С. 101.
  2. Мельник І. Личаківське передмістя… — 2010. — С. 322.
  3. Електронна версія на сайті «Ізборник». Архів оригіналу за 19 жовтня 2012. Процитовано 13 серпня 2012. 
  4. Яхненко Н. Від бюра до Бригідок. Трохи спогадів з 1939—1941 рр. Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine. — Львів — Бераля — Мюнхен : Накладом авторки, 1986. — С. 246.

ДжерелаРедагувати