Відкрити головне меню

Павло́ Іва́нович Ба́тов (*20 травня (1 червня) 1897(18970601) — 19 квітня 1985) — радянський військовий діяч, двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1945), генерал армії (1955). Батов брав участь у Першій світовій та громадянській війні, учасник громадянської війни в Іспанії 1936—1939 рр., вторгнення СРСР до Польщі, радянсько-фінської війни 1939—1940 рр. У період німецько-радянської війни був заступником командувача та командувачем армії. Війська, керовані Батовим, відзначилися в боях за Сталінград, при звільненні України, Білорусі та ін.

Павло Іванович Батов
рос. Павел Иванович Батов
Batov Pavlo Ivanovych.jpg
Народження 20 травня (1 червня) 1897(1897-06-01)
с. Філісово, Рибінського повіту Ярославської губернії Російської імперії
Смерть 19 квітня 1985(1985-04-19) (87 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівочий цвинтар
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби Російська імперія 1915-1917
СРСР 1918-1985
Партія ВКП(б)
Звання RAF A F9GenArmy since 1974h.svg Генерал армії
Командування 3-тя армія,
4-та танкова армія (СРСР),
65-та армія,
Прибалтійський військовий округ,
Прикарпатський військовий округ,
Південна група військ
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Громадянська війна в Іспанії
Вторгнення СРСР до Польщі
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня Орден Суворова I ступеня Орден Суворова I ступеня Орден Кутузова I ступеня
Орден Богдана Хмельницкого I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня Орден «Знак Пошани»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»

Нагороди інших країн

Орден Британської імперії (військовий)
Орден «Хрест Грюнвальда» 2 ступеня
Орден Сухе-Батора
Орден Червоного Прапора МНР Орден Заслуг перед Батьківщиною НДР
Батов Павло Іванович у Вікісховищі?

Після війни Батов — командувач військами Прибалтійського, Прикарпатського військового округу та Південної групи військ. У 1962—1965 рр. був начальником штабу Об'єднаних Збройних сил держав Варшавського договору. З 1965 р. — голова Радянського комітету ветеранів війни. Депутат Верховної Ради СРСР 1—5-го скликань.

Зміст

БіографіяРедагувати

Ранні роки і початок військової кар'єриРедагувати

Народився 20 травня (1 червня) 1897 року в селі Фелісове Рибінського повіту Ярославської губернії Російської імперії (нині Рибінського району Ярославської області РФ) в бідній селянській родині.

Закінчила двокласну сільську початкову школу. З 13 років жив у Санкт-Петербурзі, де найнявся на роботу в торговий дім братів Леонових, а потім працював вантажником і рознощиком покупок-замовлень по квартирах заможних городян, займався самоосвітою. Екстерном склав іспити за 6 класів.

У листопаді 1915 року був призваний до лав Російської імператорської армії. З 1916 року брав участь у бойових діях на Північному фронті Першої світової війни. За відзнаку в боях був нагороджений двома Георгіївськими хрестами та медалями. Восени 1916 року був поранений. У 1917 році був демобілізований в чині молодшого унтер-офіцера.

У 1918 році призваний до лав Червоної армії. Брав участь у придушенні антирадянських повстань і заколотів в Рибінську, Ярославлі і Пошехоньї. З 1919 року служив на посадах помічника командира і командира стрілецької роти.

Міжвоєнний періодРедагувати

З грудня 1936 по серпень 1937 р. під псевдонімом Пабло Фріц перебував у відрядженні в Іспанії, де на боці республіканців брав участь у боротьбі проти франкістських бунтівників. Займав посаду військового радника, був важко поранений.

Після повернення з Іспанії був нагороджений орденами Леніна і Червоного Прапора. У серпні 1938 року був призначений на посаду командира 3-го стрілецького корпусу. Учасник вторгнення СРСР до Польщі та Радянсько-фінської війни.

У березні 1940 року був призначений на посаду командира Особливого стрілецького корпусу, дислокованого на Карельському перешийку, в квітні 1940 року — на посаду заступника командувача військами Закавказького військового округу, в листопаді 1940 року — на посаду командира 9-го особливого стрілецького корпусу в Криму, а 20 червня 1941 — одночасно на посаду командувача сухопутними військами в Криму.

Друга світова війнаРедагувати

На початку Великої Вітчизняної війни Павло Батов організував протидесантних оборону Кримського півострову, брав участь у підготовці Керченсько-Феодосійської операції, воював на Брянському фронті.

Наприкінці грудня 1941 року Батов був призначений командувачем 3-ї армії на Брянському фронті. Армія складалася в цей час з п'яти стрілецьких дивізій і займала оборону на схід від Орла на рубежі річки Зуша. З січня по лютий 1942 року 3-тя армія здійснила ряд наступальних операцій, але понесла великі втрати і не добилася успіху.

У лютому 1942 року Павло Батов був звільнений з посади командувача 3-ї армії і призначений виконуючим обов'язки помічника командувача Брянським фронтом по формуваннях. Через відсутність інших джерел поповнення, у завдання Батова входила перевірка фронтових тилів для виявлення можливості поповнення бойових підрозділів, в результаті чого в тилах фронту, армій і дивізій було зібрано кілька тисяч бійців, які без шкоди для діяльності тилових служб могли бути спрямовані в бойові порядки.

Під час Сталінградської битви Батов був призначений командувачем 4-ї танкової армії в складі Донського фронту (командувач К. К. Рокоссовський). 22 жовтня 1942 року 4-та танкова армія була перетворена в 65-ту армію.

19 листопада 1942 року війська у складі Донського і Південно-Західного фронтів перейшли в наступ. Під кінець першого дня наступу 65-та армія просунулася вперед на 5-8 км, але не змогла повністю прорвати першу смугу оборони противника. Щоб збільшити темп наступу Батов вирішив з усіх танків, наявних в армії і кількох стрілецьких підрозділів на машинах, створити рухливу ударну групу. Розрахунок командарма повністю виправдав себе. За першу ж добу рухливий загін просунувся вглиб німецької оборони на 23 км. Відчувши загрозу охоплення, противник послабив опір в смузі наступу армії, чим скористалися ударні дивізії і, захопивши низку великих вузлів опору, стали швидше наступати, чому сприяла і рухлива група, завдаючи ударів у фланг і тил противника. Для більш оперативного управління військами командувач армією майже весь час з 20 по 23 листопада з невеликою групою офіцерів проводив у частинах, які вели бої.

Незабаром 65-та армія під командуванням Павла Батова брала участь в оточенні і знищенні німецького угруповання.

Під час Курської битви 65-та армія вела оборонні дії на виступі проти 20-го армійського корпусу в районі Севська. З 26 серпня по 30 вересня 65-та армія під командуванням П. І. Батова брала участь у Чернігівсько-Прип'ятській операції, а також у форсуванні річки Десни, звільнення Новгород-Сіверського, пройшовши в ході наступу близько 300 кілометрів форсувала Дніпро і захопила плацдарм на його правому березі в районі Лоєва. У битві за Дніпро армія зазнала значних втрат в особистому та командному складі.

За успішне форсування річки Дніпро, міцне закріплення плацдарму на західному березі річки і проявлені при цьому відвагу і героїзм генерал-лейтенанту Батову Павлу Івановичу присвоєне звання Герой Радянського Союзу (30 жовтня 1943).

У 1944 році 65-та армія під командуванням П. І. Батова брала участь у Гомельсько-Речицькій, Калинковицько-Мозирській, Бобруйській і Люблін-Берестейській наступальних операціях, звільняючи Білорусь від німецьких загарбників.

У 1945 році армія брала участь у Вісло-Одерській, Східно-Прусській, Східно-Померанській і Берлінській наступальних операціях. Другою медаллю «Золота Зірка» генерал-полковник Павло Іванович Батов був нагороджений 2 червня 1945 за зразкове керівництво військами в Білоруській операції, при форсуванні Вісли, штурмі Данцига та оволодінні Штеттіном.

Післявоєнний періодРедагувати

Після війни був призначений на посаду командувача 7-ї механізованої армії, а в жовтні 1946 року — на посаду командира 7-ї окремої танкової дивізії, а незабаром був направлений на навчання на Вищі академічні курси при Вищій Військовій академії ім. Ворошилова, після закінчення яких у березні 1950 року був призначений на посаду командувача 11-ю гвардійською армією, в червні 1954 року — на посаду першого заступника головнокомандувача Групою радянських військ у Німеччині, в березні 1955 — на посаду командувача військами Прикарпатського військового округу, а в квітні 1958 року — на посаду командувача військами Прибалтійського військового округу.

Генерал армії Павло Іванович Батов в листопаді 1959 року був призначений на посаду старшого військового радника в Народно-Визвольної армії Китаю, в січні 1961 року — на посаду військового інспектора-радника Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР, в серпні того ж року — на посаду командувача Південної групи військ, у вересні 1962 року — на посаду першого заступника начальника Генерального штабу Збройних сил СРСР — начальника штабу Об'єднаних Збройних сил держав — учасниць Варшавського Договору, в жовтні 1965 року — знову на посаду військового інспектора-радника Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР, а в 1970 році — на посаду голови Радянського комітету ветеранів війни.

Генерал армії Павло Іванович Батов помер 19 квітня 1985 року в Москві.

НагородиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати