Барановський Євстахій
| Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. (травень 2020) |
о. Євстахій Барановський (17 червня 1877, Свистільники — 14 вересня 1945, Ітцего) — український греко-католицький священник, громадський діяч, довголітній парох с. Рукомиша. Зять о. Дениса Нестайка.
| о. Євстахій Барановський | |
|---|---|
| Народився |
17 червня 1877 с. Свистільники, нині Івано-Франківська область, Україна |
| Помер |
14 вересня 1945 (68 років) м. Ітцего, нині Німеччина |
| Поховання | м. Ітцего, нині Німеччина |
| Громадянство |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина →  ЗУНР →  Польща →  СРСР |
| Національність | українець |
| Діяльність | священник, громадський діяч |
| Конфесія | греко-католик |
| У шлюбі з | Софія з Нестайків |
| Діти | Роман,Євген |
Життєпис ред.
Народився 17 червня 1877 р. у с. Свистільниках[1] Рогатинського повіту коронного краю Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорської імперії(нині с. Світанок Рогатинського району Івано-Франківської области).
Висвячений у священники 1904 р.
20 серпня 1906р. вперше зустрічається в метричній книзі м. Бучача, що свідчить про його приналежність вже у цей час до релігійного життя міста.
У 1907 р. шкільна рада краєва призначила о. Євстахія Барановського катехитом чоловічої семикласної виділової школи в м. Бучачі[2], в якій пропрацював до 1921 р.[3] У 1909 р. призначений на тимчасову посаду заступником катехита в ц.-к. гімназії м. Бучача.[4]
Упродовж 1912—1914 — катехит у чотирьохкласній народній школі ім. Корнеля Уєйського в м. Бучачі.[5]
Під час польсько–української війни інтернований польською владою.[6]
У 1920—1921 р. парох у с. Пишківці. У 1921 р. інстальований на парафію у с. Рукомиш.
Невеликі спогади залишив про сім'ю пароха Михайло Островерха:
«Якось запросив мене до себе завсіди увічливий, елегантний, тонкий у поведенні у товаристві і в школі з учнями о. Евстахій Барановський, — колись, після о. Регушевського, мій катехит у народній школі „на бараках“, а пізніше, коли мене запрошував, парох села Рукомиш. Був він оженений із донькою о. декана Дениса Нестайка, якого два сини, Юлько і Зенко, були УСС, з панною Софією. Була це прегарна, жива, стану стрункого панна, незвичайно доброго серця людина, пізніше прикладна й ревна Мама для дітей, добра порадниця для селянок і дуже релігійна та побожна, Родина Барановських була незвичайно мила, гостинна. Діточок було в них, як кажуть, „повна хата“. А шо батько й матір не лише по вдачі були характерні, гарні, шляхетні, то й діти їх одно в одно, мов чічки були. Перебув я у п. п. Барановських чи не дві неділі, гонючи двічі на тиждень до Бучача на поліцію „мельдуватись“. У Рукомиші, було мені, мов у подільському раї. Той тихий і якийсь таємний плюскіт Стрипи за садом, те задумане й проникливо п'янке щебетання соловейка на тій самітній тополі, той мельодійний шум струмочка, що випливав із під каплички там на горі над церквою, а потім летів стрімголов із високої скелі, попри печери св. Онуфрія, і вливався до Стрипи. Були його струми хрустально ясні й чисті, розсміяні, як очі молодости як усі джерела нашого Поділля, свіжі, ясні, прозорі, тремтливі й здорові. Любив я дуже цю тишу біля цієї старої церкви. Любив я ті ночі, шо нишком приходили теплі, добрі, благодатні; і, з першою загравою дня на небі, так і відходили. Раз якось, у таку коротку мрію-ніч, коли тепло і роси отулювали душу й серце, вибрався я з найстаршим сином о. Евстахія, Романом тоді, був він молоденьким гімназистом у мандри: доріжками, стежками, між полями. Блукали ми по с. Рукомиші, по с. Переволоці, отак, без цілі. Роман слухав моїх оповідань із війни, які оповідав я із щирою тугою у серці… Світанок, що прорізував на сході небо, треті півні, що гасили зорі, пригадували нам, що пора вертатись до хати. Пані Софія не була задоволена з цієї поетичної мандрівки, ще й уночі, на яку я потягнув Романа. То я вже сам, із зірками розмовляючи, купався в теплих просторах подільської ночі.»[7]
У 1925—1929 роках — третій шкільний ординаріатський комісар на села: Губин, Зубрець, Космирин, Порхову, Золотий Потік, Скоморохи, Сновидів, Соколів, Стінку.[8] У 1929—1939 — перший шкільний ординаторський комісар на села: Бариш, Григорів, Жизномир, Зелену, Зубрець, Переволоку, Сороки, м. Бучач.[9]
Упродовж 1921—1944 р. парох с. Рукомиш. У 1944 р. сім'я покинула постійне місце проживання в Рукомиші.
Помер 14 вересня 1945 р. у м. Ітцего на території землі Шлезвіг-Гольштейн у Німеччині. Похований у південній частині старого кладовища м. Ітцего на вул. Брунненштрассе 30 в спільній могилі.
Сім'я ред.
Дружиною о. Євстахія була дочка бучацького декана о. Дениса Нестайка (1859—1936) — Софія (19 серпня 1885 — грудень 1971 ). Освіту здобула в закладі сестер Василіянок в Яворові та Чернівцях.[10] У перші роки подружнього життя сім'я проживала в м. Галичі, де 12 червня 1905 р. народився син Роман.[11] Згодом подружжя переселяється до м. Бережани, а в 1907 р. — до Бучача, де о. Євстахій отримав посаду катехита у виділовій школі. Після смерти чоловіка в 1951 р. емігрує до США. Всього у сім'ї було восьмеро дітей, серед яких:
- Роман Барановський (1905—2006) — доктор ветеринарії, член НТШ, УВАН у США; від 1949 проживав у США;
- Барановська Анна-Ярослава(28 травня 1907 р. - ?)
- Євген Барановський (1914—1985) — український ветеринарний лікар, громадський діяч у діаспорі, доктор ветеринарії (1946); проживав в Австралії.
- Барановська Марія(15 лютого 1916,Бучач - ?) - У 1932-1937 р. учениця 4-8 класів Бучацької державної гімназії.
- Барановська Олена-Богдана(14 листопада 1918,Бучач - ?) - У 1935-1938 р. учениця 6-8 класів Бучацької державної гімназії.
Примітки ред.
- ↑ Шипилявий С. Передові громадяни і визначні постаті Бучаччини // Бучач і Бучаччина: історично-мемуарний збірник. — Ню Йорк-Лондон-Париж-Сидней-Торонто, 1972. — С. 393.
- ↑ Dziennik Urzędowy C.K. Rady Szkolnej Krajowej w Galicji. — 1907. — № 4 (16 lutego.). — S. 54. (пол.)
- ↑ Делятинський Р. І. Станиславівська єпархія Греко-Католицької Церкви в суспільному житті Галичини (1885—1946 рр.): дисертація на здоб. наук. ст. канд. іст. наук: спец. 07.00.01. — Івано-Франківськ, 2017. — С. 376.
- ↑ Dziennik Urzędowy C.K. Rady Szkolnej Krajowej w Galicji. — 1909. — № 30 (7 pazdziernika.). — S. 674. (пол.)
- ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem za rok 1912. — S. 652. (пол.)
- ↑ Лебедович І. Полеві духовники УГА — Вінніпег : Вид. о. І. Лебедович, 1963. — С. 240.
- ↑ Островерха М. Обніжками на битий шлях — Нью-Йорк : [б. в.], 1957. — С. 35-36.
- ↑ Шематизм всего клира греко-католической епархіи Станиславôвской. — Станиславôв, 1925. — С. 14.
- ↑ Делятинський Р. І. Станиславівська єпархія Греко-Католицької Церкви в суспільному житті Галичини (1885—1946 рр.): дисертація на здоб. наук. ст. канд. іст. наук: спец. 07.00.01. — Івано-Франківськ, 2017. — С. 332.
- ↑ Шипилявий С. Меценати, фундатори і пердплатники пропам'ятної книги «Бучач і Бучаччина»// Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 371.
- ↑ Барановська С. Рід Нестайків // Бучач і Бучаччина… — С. 750.