Баликов Юрій Євдокимович

український художник

Ю́рій Євдоки́мович Ба́ликов (17 квітня 1924, Плисків — 9 серпня 2010, Київ) — український художник, член Спілки радянських художників України з 1965 року. Батько художниці Олени Баликової.

Баликов Юрій Євдокимович
Народження 17 квітня 1924(1924-04-17)
Плисків, Погребищенський район, Бердичівська округа, Київська губернія, Українська СРР, СРСР
Смерть 9 серпня 2010(2010-08-09) (86 років)
  Київ, Україна
Країна  СРСР
 Україна
Жанр портрет, пейзаж, натюрморт і ню
Навчання Київський державний художній інститут (1958)
Діяльність художник, викладач
Працівник Київський державний художній інститут
Член Спілка радянських художників України
Діти Баликова Олена Юріївна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня медаль «За відвагу» медаль «За відвагу»

Біографічні відомості ред.

Народився 17 квітня 1924 року в селі Плискові (тепер Вінницький район Вінницької області, Україна). Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985), двома медалями «За відвагу» (22 лютого 1945; 18 травня 1945)[1].

1951 року закінчив Київське училище прикладного мистецтва; протягом 1952—1958 років навчався у Київському державному художньому інституті, був учнем Віктора Пузиркова. Дипломна робота — картина «Арешт студентів Київського університету в 1905 році» (керівник Олексій Шовкуненко).

У 1959—1975 роках працював експертом Художньої-експертної колегії Мінстерства культури УРСР з образотворчого мистецтва; у 1977—1983 роках обіймав посаду начальника живописного цеху творчо-виробничого об'єднання «Художник»; у 1978—1985 роках — старший викладач Київського художнього інституту.

Мешкав у Києві в будинку на вулиці Дем'яна Коротченка, № 3, квартира № 102 та у будинку на вулиці Курганівській, № 3, квартира № 65[2]. Помер у Києві 9 серпня 2010 року.

Творчість ред.

Працював в галузі станкового живопису, створював портрети, пейзажі, натюрморти, картини у жанрі ню[2]. Серед робіт:

  • «Портрет матері» (1960);
  • «У казематі» (1961, Національний музей Тараса Шевченка);
  • «Дружинники» (1961);
  • «Заочник» (1963);
  • «Найпочесніша варта» (1964);
  • «Тарас Шевченко» (1964);
  • «Тріо бандуристок» (1967, Ніна Павленко, Валентина Третякова, Неля Москвіна);
  • «Старий Крим» (1971);
  • «Гурзуф. Будинок творчості імені Коровіна» (1974);
  • «Портрет Данила Нарбута» (1979);
  • «Седнівське озерце» (1985);
  • «Переможці» (1985);
  • «Гранітне. Хмари над озером» (1987);
  • «Портрет Н. Двуглянської» (1988);
  • «Сон» (1989);
  • «Портрет Героя Радянського Союзу Михайла Пилипенка» (1989);
  • «Липа, під якою любив відпочивати Тарас Шевченко» (1995);
  • «Портрет Оксани Скаленко» (1997);
  • «Доля солдата» (1997);
  • «Квіти та фрукти» (1998);
  • «Маки» (2000);
  • «Сон. Присвячення Тарасу Шевченку» (2000).

Брав участь у республіканських виставках з 1960 року, всесоюзних — з 1965 року. Персональна виставка відбулась у Києві у 2002 році. Удостоєний диплома та Почесної грамоти Національної спілки художників України[3].

Твори зберігаються в музеях Києва, Донецька, Харкова та інших міст України, у фондах Міністерства культури і мистецтв України та Національної спілки художників України та приватних збірках Франції, Англії, Швеції, Словаччини, США, Канади, Китаю та інших країн[3].

Примітки ред.

Література ред.