Вікіпедія

Пузирков Віктор Григорович

український художник

Ві́ктор Григо́рович Пузирко́в (4 жовтня 1918, Катеринослав — 30 жовтня 1999, Київ) — український художник-мариніст, представник соцреалізму. Народний художник СРСР (1979), лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1976), двічі лауреат Державної премії СРСР (1948, 1950).

Пузирков Віктор Григорович
Народження 4 жовтня 1918(1918-10-04)[1]
Катеринослав, Махновщина
Смерть 30 жовтня 1999(1999-10-30)[1] (81 рік)
  Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Національність українець
Країна Україна Україна
Навчання Дніпропетровське художнє училище і Київський державний художній інститут (1946)
Діяльність художник
Вчитель Кричевський Федір Григорович, Герасимов Сергій Васильовичd і Шовкуненко Олексій Олексійович
Відомі учні [⇨]
Працівник Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Член СХ СРСР
Твори «Чорноморці», «Розгром», «Побратими», «Вистояли», «Тиша», «Море штормить», «Біля крімських берегів», «Регата», «Сонце зайшло» та ін.
Партія КПРС
Учасник німецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Народний художник СРСР Сталінська премія Заслужений діяч мистецтв України

Біографія ред.

Народився 4 жовтня 1918 року в Катеринославі (тепер Дніпро) в сім'ї робітника. Початкову образотворчу освіту здобував у дитячому позашкільному комбінаті, яким опікувався М. М. Панін.

У 1936 закінчив середню загальноосвітню школу № 36 і того ж року вступив на 3-ій курс Дніпропетровського художнього училища. Навчався живопису в М. М. Паніна та П. Я. Альохіна.

У 1938 році став студентом Київського художнього інституту (педагоги Олександр Фомін, Сергій Єржиковський, Костянтин Єлєва, Володимир Костецький, Федор Кричевський).

26 червня 1941 року пішов на фронт рядовим 34-го полку 3-ї Бесарабської кавалерійської дивізії ім. Г. Котовського. У серпні 1941 року був важко поранений. Врятував митця бойовий побратим Слободенко, який на собі виніс його з поля бою. Майже рік Пузирков пролежав у госпіталі, а згодом, комісований за станом здоров'я, опинився в Алма-Аті. Там дізнався, що Київський художній інститут евакуйовано до Самарканда. Невдовзі Віктор Пузирков відновлюється як студент інституту, який було об'єднано з Московським художнім закладом, і впродовж двох років навчається в майстерні російського художника Сергія Герасимова.

Наприкінці квітня 1944 року Віктор Пузирков повернувся до Києва, де продовжив навчання у художньому інституті. Перед виходом на диплом провідав матір у Дніпропетровську. Під враженнями від її розповідей про часи німецької окупації, уже в Києві, за керівництва свого вчителя професора Олексія Шовкуненка створює картину «Нескорені», яка стає його дипломною роботою і початком серії відомих робіт про війну.

1946 року стає членом Спілки художників України.

У 1947 році на Всесоюзній виставці в Москві представив полотно «Чорноморці», яким заявив про себе як зрілий майстер української реалістичної школи. У тому ж році був відзначений Державною премією СРСР. Дізнавшись із газет про нагородження Віктора Пузиркова, фронтовий побратим і рятівник Олексій Слободенко розшукує товариша. В результаті зустрічі друзів народилася відома картина про солдатську дружбу і взаємодопомогу «Солдати. Побратими».

Від 1948 року — викладач та очільник кафедри живопису у Київському художньому інституті. Нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури.

 
Могила Віктора Пузиркова, Байкове кладовище

У 1950 році отримав другу Державну премію СРСР за досягнення в галузі образотворчого мистецтва. Того ж року був відряджений на Чорноморський військовий флот у м. Севастополь. Протягом наступних чотирьої років працює над картинами морської тематики «Прибій», «Біля кримських берегів», «Тиша», «У горах Криму», «Прибережні скелі».

У 1957 році — затверджений у званні професора кафедри «Живопис і композиція», нагороджений почесним дипломом Міністерства культури і СХ УРСР за картину «Після шторму».

За картини «В землянці» і «Солдати. Побратими» в 1976 році було присуджено Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка.

Помер на 82-му році життя 30 жовтня 1999 року у власній квартирі в Києві. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°25′00″ пн. ш. 30°30′06″ сх. д. / 50.4167528° пн. ш. 30.5017611° сх. д. / 50.4167528; 30.5017611).

Викладацька діяльність ред.

Починаючи з 1948 року й до кінця життя Віктор Пузирков викладав у Київському художньому  інституті (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

У 1950—1956 роках на посаді доцента викладав рисунок, живопис і композицію на ІІІ–V курсах в навчальних майстернях Олексія Шовкуненка та Карпа Трохименка. З 1956 року керував навчально-творчою майстернею станкового живопису Академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА).

Учні ред.

Серед учнів майстра:

Творчість ред.

Головною темою творчого доробку Віктора Пузиркова була Друга світова війна.

Найвідоміші роботи Пузиркова-баталіста:

  • «Чорноморці»,
  • «Розгром»,
  • «Побратими»,
  • «Вистояли»,
  • «Солдати»,
  • «Безсмертя»
  • «Вони воювали за Батьківщину»,
  • «Глуха ніч»,
  • «Біля рідного порогу» та ін.

Проте темою війни творчість Віктора Пузиркова не обмежувалась. Стримані у кольорах натюрморти та етюди, що викликають у пам'яті живописні пошуки художників початку ХХ століття, морські краєвиди, в яких автор звертається до романтичної традиції Івана Айвазовського. Навіть досвідчених майстрів, що працювали поряд з художником, вражала «пластика хвиль», яка дозволяла досягти на полотні драматичного ефекту.

 
«Тиша на морі»

Це можна оцінити, знайомлячись з морськими пейзажами:

  • «Біля кримських берегів» (1952),
  • «Відважні» (1960),
  • «Тиша» (1953),
  • «Море штормить» (1978)
  • «Регата» (1980)
  • «Під вітрилами» (1983)
  • «Яхти в морі» (1985)
  • «Сонячний прибій» (1988)
  • «Сонце зайшло» (1999).

Віктор Пузирков був захоплений не лише морем, а й природою взагалі, особливо України, середньої полоси Росії та навіть крайньої Півночі.

  • «Вуличка в Гурзуфі» (1978)
  • «Вид на кримські гори» (1955)
  • «Спогади про Гурзуф» (1955)
  • «У горах Кріму» (1955)
  • «Мокрий луг» (1984)
  • «Осінні далі» (1981).

У його доробку також багато інших пейзажів, а натюрмортів з квітами тільки сім.

  • «Троянди» (1948).

Краєвиди написані в стриманій кольоровій гамі. Осінній пейзажний цикл картин:

  • «Останні промені»,
  • «Після дощу»
  • «Вечір на озері»,
  • «Осіння дорога»,
  • «Іде сніг».

Особливої уваги заслуговує серія італійських етюдів:

 
«Вечір у Венеції»
  • «Вуличка у Флоренції»,
  • «Пізанська башта»,
  • «Руїни стародавнього Риму»,
  • «Канал у Венеції».

Віктор Пузирков до останніх років життя активно працював, а коли вже вік і час не дозволяли йому творити великі полотна, він звертався до невеликих за розміром, але сповнених просторової глибини й колористичної енергетики пейзажів — це краєвиди Київщини, перспективи Дніпра та його берегів.

Роботи Віктора Пузиркова входять до експозицій провідних художніх музеїв України, Канади, Росії, США, а також знаходяться в приватних колекціях.

Персональні виставки ред.

  • 1989 (Київ)
  • 1999 (Київ)
  • 2000 — до річниці від дня смерті, Київ, НХМУ
  • 2003 — виставка «Віктор Пузирков та його учні». Київська міська галерея «Лавра»
  • 2004 — виставка творів Віктора Пузиркова, Київ, НАОМА
  • 2013 — виставка етюдів Віктора Пузиркова, до 95-річчя від дня народження, Київ, НАОМА
  • 2018 — виставка творів Віктора Пузиркова, до 100-річчя від дня народження, Київ, НАОМА
  • 2021 — виставка творів Віктора Пузиркова, до 100-річчя від дня народження, Київ, Національний музей «Київська картинна галерея»

Звання та нагороди ред.

Джерела ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пузирков_Віктор_Григорович&oldid=41552170