Сергєєв Артем Федорович
| Ця стаття не містить посилань на джерела. (серпень 2013) |
Артем Федорович Сергєєв (5 березня 1921, Москва — 15 січня 2008, Москва, Росія) — генерал-майор артилерії. Один із засновників зенітно-ракетних військ СРСР, прийомний син Йосипа Сталіна. Член Спілки письменників Росії. Секретар клубу кавалерів ордена Жукова, член правління «Земляцтва донбасців» у Москві, членом бюро комісії у справах молоді Російського комитету ветеранів війни.[1]
| Сергєєв Артем Федорович | |
|---|---|
| рос. Артём Фёдорович Сергеев | |
| Народився | 5 березня 1921 Москва, Російська СФРР |
| Помер | 15 січня 2008 (86 років) Москва, Росія |
| Поховання | Кунцевський цвинтар |
| Країна |  СРСР Росія |
| Діяльність | офіцер, військовослужбовець |
| Знання мов | російська |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Військове звання | генерал-майор |
| Партія | КПРС |
| Батько | Сергєєв Федір Андрійович або Сталін Йосип Віссаріонович |
| Брати, сестри | Яків Джугашвілі, Сталін Василь Йосипович і Аллілуєва Світлана Йосипівна |
| Нагороди |                 |
Життєпис
ред.Народився в родині революціонера Федора Андрійовича Сергєєва, відомого під псевдонімом «Артем», засновника Донецько-Криворізької радянської республіки. Мати — Єлизавета Львівна (дівоче прізвище — Репельська), після смерті чоловіка була головним лікарем створеного нею протитуберкульозного санаторію поблизу Нальчика, заступником директора авіаційного заводу, директором текстильної фабрики, начальником медичного управління шпиталів. Артем зростав та виховувався в родині Йосипа Сталіна нарівні з іншими дітьми, був близьким другом його сина Василя.
У 1938 році, після закінчення 10 класів 2-ї Московської спеціальної Артилерійської школи, почав службу в Червоній Армії. Був рядовим, сержантом, старшиною. Вступив до 2-го Ленінградського артилерійського училища і закінчив його в 1940 році лейтенантом.
Вперше брав участь у бойових діях 26 серпня 1941 року як командир взводу 152-міліметрових гаубиц «М-10» зразка 1938 року. Влітку того ж року потрапив в німецький полон, з якого втік і згодом опинився у партизанському загоні. Після переходу лінії фронту був направлений в діючу армію. Учасник оборони Сталінграду, битви за Дніпро, боїв у Східній Пруссії, Угорщині, Німеччині. Мав 24 поранення, в тому числі два важких. Після першого поранення, удару штиком в живіт, лікувався у відомого радянського хірурга Олександра Вишневського, а пізніше відірвану раздріблену кисть йому лікував радянський вчений-хірург Олександр Бакулєв. Війну закінчив 12 травня 1945 року командиром артилерійської бригади, підполковником та кавалером 7 орденів і 6 медалей.
Після війни служив командиром полку, який дислокувався в Угорщині. В 1945 році був відправлений в Москву в Артилерійську академію імені Ф. Е. Дзержинського, де до нього ставилися з недовірою. Як пізніше з'ясувалося, бути суворими до нього попросив викладачів академії сам Сталін. Завершив навчання у 1951 році, рік по тому командував 34-ю гарматною артилерійською бригадою Прикарпатського військового округу. Згодом вступив до Вищої військової академії імені К. Є. Ворошилова, яку закінчив у 1954 році.
Після закінчення академії служив на командних посадах. Начальник штабу і заступник командира 10-го і 178-го корпусів особливого призначення (1956—1960), командир 9-ї дивізії ППО (1960—1965), заступник командира 1-ї армії ППО, заступник генерала-інспектора ППО організації Варшавського договору.
У відставку пішов 1981 року в званні генерал-майора артилерії[1] та мешкав в селі Жуковка, у батьківському будинку дореволюційної побудови, на вул. Серафимовича, 2. Помер 15 січня 2008 року та похований на Кунцевському цвинтарі у Москві.[2]
Творчий доробок
ред.У 2006 році опублікував збірку оповідань про війну «Рассказы артиллериста».[1] Того ж року у московському видавництві «Кримський міст-9д» вийшла друком книга «Беседы о Сталине», написана у співавторстві з Катериною Глушик.[3]
Родина
ред.Був одружений з донькою Генерального секретаря Іспанської компартії Долорес Ібаррурі, Амайє Руіс-Ібáррурі, з якою пізніше розлучився. У них було троє дітей — Сергєєв Федор Артемович (нар. 1953), Сергєєв Рубен Артемович (13.02.1956), Сергєєва Долорес Артемівна (нар. 1960). У 2011 році Амайя Руіс-Ібаррурі та їх спільна дочка Долорес (Лола) Сергєєва мешкали в Іспанії.
Друга дружина — Сергєєва (Ривіна) Олена Юріївна (1930-2006), закінчила 1-й Московський медичний інститут, працювала нейрохірургом.
Нагороди
ред.- 3 ордени Червоного Прапора (1942, 1944, 1945);
- Орден Олександра Невського (1943);
- 3 ордени Вітчизняної війни 1 ступеню (1943, 1944, 1985);
- 2 ордени Червоної Зірки (обидва — у 1943);
- Орден Жукова (1996);
- Орден «За мужність» (Україна);
- понад 20 медалей, в тому числі «За бойові заслуги», «За оборону Москви», «За оборону Сталінграду», «За звільнення Варшави», «За звільнення Праги», «За взяття Кенігсбергу»;
- знаки «Шахтарська Слава» 1, 2, 3 ступенів;
- Почесний працівник вугільної промисловості;
- Почесний громадянин міст: Борисов і Рогачів (Білорусь), Фатіж (Курська область), Артемівськ (Україна), Артем (Примор'я), Ратибуж (Польща);
- Медаль ЦК КПРФ «90 років Великій Жовтневій соціалістичній революції».[1]
Примітки
ред.- ↑ а б в г Биографии. Сергеев Артём Фёдорович (1921–2008) [Архівовано 3 серпня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Московские могилы. Сергеев А. Ф. [Архівовано 25 липня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Беседы о Сталине [Архівовано 3 серпня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
Джерела
ред.- Биографии. Сергеев Артём Фёдорович (1921–2008) [Архівовано 3 серпня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
Посилання
ред.- Артём Сергеев — приёмный сын Сталина [Архівовано 3 серпня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)