Вікіпедія

Антун Радич

Антун Радич (хорв. Antun Radić; нар. 11 червня 1868, Десно-Требар'єво — пом. 10 лютого 1919, Загреб) — хорватський науковець, літератор, перекладач, публіцист, соціолог, етнограф, поліглот і політик. Засновник хорватської етнографії.[5]

Антун Радич
хорв. Antun Radić
Народився 11 червня 1868(1868-06-11)[1][2][3]
Мартинська Вес, Сисацько-Мославинська жупанія, Хорватія
Помер 19 лютого 1919(1919-02-19) (50 років)
Загреб, Хорватія і Славонія[d], Королівство Сербів, Хорватів і Словенців
Поховання Мирогойське кладовище
Країна  Австро-Угорщина
Діяльність політик, письменник, журналіст, перекладач, етнограф
Галузь літературна діяльністьd[4], політична діяльність[4][4], перекладацтво[d][4] і етнографія[4]
Партія Хорватська селянська партія

Життєпис ред.

Народився в селі Десно-Требар'єво в тодішньому Королівстві Хорватії та Славонії, що входило до Австро-Угорщини, в сім'ї бідних селян Ани (уродженої Посилович) та Імбро Радичів восьмим з одинадцятьох дітей[6]. Його рідним братом, який народився в сім'ї дев'ятим, був чільний хорватський політик міжвоєнної доби Степан Радич. Закінчивши народну школу у Мартинській Весі біля Сисака, Антун поїхав у Загреб, де продовжив навчання в класичній гімназії, з якої випустився в 1888 році.[7] Потім вивчав славістику та класичну філологію в Загребському і Віденському універитетах.[8] 1892 року в Загребському університеті здобув ступінь доктора, захистивши дисертацію на тему «Про деякі есхатологічні мотиви в хорватському письменстві» (хорв. O nekim eshatološkijem motivima u hrvatskoj književnosti).[8] З 1892 року[9] вчителював у школах Осієка, Пожеги, Вараждина й Загреба.[10] З 1895 по 1897 рік і з 1917 по 1918 рік був професором Загребської класичної гімназії.[11] Після виборів у Сабор 1897 року на настійну вимогу бана Куена звільнений з посади, оскільки не хотів голосувати за урядового кандидата.[5] З 1897 до 1901 року був редактором «Збірника народного побуту і звичаїв південних слов'ян» (хорв. Zbornik za narodni život i običaje Južnih Slavena).[8] У 1901—1909 роках працював секретарем у Матиці хорватській, бувши одним із засновників і редакторів її часопису «Голос Матиці хорватської».[8] Тривалий час також редагував перше хорватське видання, призначене для селянства — газету «Домівка. Часопис хорватському селянину на розмову та в науку» (хорв. Dom. List hrvatskomu seljaku za razgovor i nauk)[12] (яку заснував 1899 року),[13] чим суттєво вплине на культурний і національно-політичний розвиток хорватського села.

Своїми етнологічними дослідженнями Радич справив потужний вплив на політичну діяльність свого брата Степана. Він наголошував на зв'язку національного визволення з соціальним, застерігаючи, що повної національної свободи неможливо досягти простим усуненням чужого національного гніту. На додачу до фольклору Радич у своїх наукових працях торкався і літературних та історичних тем, а також перекладав твори видатних російських письменників Пушкіна, Гоголя та Толстого тощо.[14]

22 грудня 1904 року Антун і Степан заснували Хорватську народну селянську партію. На хорватських парламентських виборах 1910 року його обрали до хорватського парламенту.[8] За час свого депутатства він активно обстоював реформу місцевого самоврядування та освітньої системи.[14]

1917 року знову влаштувався вчителем у Загребській гімназії Верхнього міста, де працював до самої смерті 10 лютого 1919 року. Похований 12 лютого 1919 року на загребському кладовищі Мирогой.[15]

Після його смерті влада новоствореного Королівства сербів, хорватів і словенців не призначила пенсію його вдові Вілмі Радич, чим залишила її без засобів до існування, і коли та одержала судовий наказ звільнити квартиру через несплату за житло, вона вирушила 6 липня 1919 на могилу свого чоловіка і випила там отруту.[5] У той час багато провідників ХСП зазнавали переслідувань влади або перебували в ув'язненні (Степан Радич запроторений у тюрму без суду на 339 днів, Владко Мачек і Людевіт Кежман провели у в'язниці 9 місяців, Іван Пернар — 3 місяці, а Йосип Предавец — 2 місяці), тому вважалося, що Вілма Радич покінчила життя самогубством на знак протесту проти переслідування партії її покійного чоловіка.[16]

Вважається, що Антун Радич вільно говорив хорватською, латинською, німецькою, французькою, італійською, чеською, болгарською, польською та російською мовами.[17]

Увічнення ред.

На честь Антуна Радича по всій Хорватії названо багато шкіл, вулиць і площ у містах і селах. 1995 року засновано таку відзнаку Республіки Хорватія, як Орден Даниці хорватської, що поділяється на сім рівноцінних відзнак, сьома з яких зветься «Орден Даниці хорватської з зображенням Антуна Радича», якою нагороджують хорватських та іноземних громадян за особливі заслуги в галузі освіти.[18]

Доробок ред.

  • O nekim eshatološkim motivima u hrvatskoj kniževnosti [Про деякі есхатологічні мотиви в хорватській літературі] / napisao Ante Radić, Tisak Dioničke tiskare, Zagreb, 1893.
  • Osnova za sabiranje i proučavanje građe o narodnom životu [Основа для збирання і вивчення матеріалу з народного життя], с. 1.-88., Zbornik za narodni život i običaje Južnih Slavena., knj. 2., Zagreb, 1897. (також відред. книги: № 3, 1898; № 4, 1899; № 5, 1900; № 6, 1901)
  • Osnova za sabiranje i proučavanje građe o narodnom životu [Основа для збирання і вивчення матеріалу з народного життя], Tisak Dioničke tiskare, Zagreb 1897. (спеціальний примірник із книги № 2 з «Антології народного побуту і звичаїв південних слов'ян»)
  • «Život» t. j. Smrt hrvatskoga preporoda? [«Життя», тобто смерть Хорватського національного відродження], Tisak C. Albrechta, Zagreb, 1899.
  • Hrvati i Magjari або Hrvatska politika i «Riečka rezolucija». [Хорвати та угорці або хорватська політика та «Рієцька резолюція»], Napisali Ante Radić i Stjepan Radić, Politička knjižnica H. P. S. S., sv. 1., Zagreb, 1905. (спеціальний примірник: Hrvatska misao)
  • Matica Hrvatska, Tiskara i litografija Mile Maravića, Zagreb, 1906. (спеціальний примірник: Hrvatska misao)
  • Novinstvo i književnici prema Matici Hrvatskoj. [Преса та письменництво Матиці Хорватській] Knjige Matice Hrvatske za god. 1905., Tiskara i litografija Mile Maravića, Zagreb, 1906. (спеціальний примірник: Hrvatska misao)
  • Što je i što hoće Hrvatska pučka seljačka stranka. [Що таке Хорватська селянська партія і чого вона хоче], Ante Radić and Stjepan Radić, Hrvatska pučka seljačka tiskara, Zagreb, 1908.

Посмертні видання ред.

  • Osnova za sabiranje i proučavanje gradje o narodnom životu, 2. izd., JAZU, Zagreb, 1929.
  • Kako čovjek postaje čovjek [Як людина стає людиною], Radićeva obrazovna knjižnica, sv. 3, Zagreb, 1930. (2. izd., 1930.)
  • Obrisi hrvatske povijesti u starom i srednjem vijeku [Обриси хорватської історії в давнину та середньовіччя], Radićeva obrazovna knjižnica, sv. 7, Zagreb, 1930. (2. izd., 1930.)
  • Obrisi hrvatske povijesti u novom vijeku [Обриси хорватської історії в новий час], Radićeva obrazovna knjižnica, sv. 8, Zagreb, 1930.
  • Sabrana djela dra Antuna Radića [Зібрання творів д-ра Антуна Радича], knj. I—XIX, Zagreb, 1936. — 1939.
  • Što si Hrvat ili Srbin: odabrano iz spisa Antuna Radića [Хто ти хорват чи серб: вибране з доробку Антуна Радича], Biblioteka Gospodarski pogledi dr. Antuna Radića, ur. Ante Miljak, knj. 1, Ljudevit, Vinkovci, 1990.
  • Osnova za sabiranje i proučavanje građe o narodnom životu [Основа для збирання та вивчення матеріалу з народного життя], Dom i svijet, Zagreb, 1997. (передмова Андре Мохоровичича)

Примітки ред.

  1. ↑ Bibliothèque nationale de France Record #11507086d // BnF catalogue général — Paris: BnF.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
  4. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  5. ↑ а б в HKZ WI: Etnografski i književni rad Antuna Radića (хор.)
  6. ↑ Perić, 2002, с. 16, 285.
  7. ↑ Koprek, Ivan, Thesaurus Archigymnasii, Zbornik radova u prigodi 400. godišnjice Klasične gimnazije u Zagrebu (1607. — 2007.), Zagreb, 2007., str. 918., ISBN 978-953-95772-0-7
  8. ↑ а б в г д Antun Radić. matica.hr (хорватською) . Matica hrvatska. Процитовано 6 лютого 2017.
  9. ↑ Rychlik, 2015, с. 91.
  10. ↑ Umro Antun Radić. Hrt.hr (хор.). Croatian Radiotelevision. Процитовано 6 лютого 2017.
  11. ↑ Koprek, Ivan, Thesaurus Archigymnasii, Zbornik radova u prigodi 400. godišnjice Klasične gimnazije u Zagrebu (1607. — 2007.), Zagreb, 2007., str. 898., ISBN 978-953-95772-0-7
  12. ↑ Hrvatska enciklopedija: Radić, Antun (хор.)
  13. ↑ Proleksis enciklopedija: Radić, Antun (хор.)
  14. ↑ а б Digitalni akademski repozitorij. DAR. 19 березня 2011. Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 12 липня 2016.
  15. ↑ Gradska groblja Zagreb. Gradskagroblja.hr. Процитовано 12 липня 2016.
  16. ↑ Ivo Banac, Nacionalno pitanje u Jugoslaviji: porijeklo, povijest, politika, Durieux, Zagreb, 1995., ISBN 953-188-048-4, str. 197.
  17. ↑ Perić, 2002, с. 287.
  18. ↑ 20 24.03.1995 Odluka o proglašenju Zakona o odlikovanjima i priznanjima Republike Hrvatske. Narodne-novine.nn.hr. 24 березня 1995. Процитовано 12 липня 2016.

Посилання ред.

Література ред.

  • Zvonimir Kulundžić, Ante Radić i klerikalci, Zagreb, 1951.
  • Perić, Ivo (2002). Antun Radić: 1868.-1919: etnograf, književnik, političar (хорватською) . Zagreb: Dom i svijet. ISBN 953-6491-80-X.
  • Rychlik, Jan (грудень 2015). Braća Radić i Hrvatska seljačka stranka [Брати Радичі та Хорватська селянська партія] (PDF). Zbornik Janković (хорватською) . 1 (1). Процитовано 1 січня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антун_Радич&oldid=38546729