Італійська мова
Італійська мова (італ. italiano ⓘ) — мова романської групи індоєвропейської сім'ї. Офіційна мова Італії, Ватикану (нарівні з латиною), Сан-Марино, Швейцарії (нарівні з німецькою, французькою і швейцарською ретороманською). Писемність мови створена на основі латинської абетки.
| Італійська мова | |
|---|---|
| lingua italiana, italiano | |
 Поширеність італійської мови:
Мова більшості
Мова меншості | |
| Поширена в | Італія, Швейцарія, Мальта, Ватикан, Сан-Марино, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Лівія, Еритрея та ін. |
| Носії | 63 млн. [1] |
| Місце | 19-20 |
| Писемність | італійська абеткаd і латинське письмо |
| Класифікація | Індо-європейська
|
| Офіційний статус | |
| Державна |  Італія
 Європейський Союз |
| Регулює | Accademia della Crusca |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | it |
| ISO 639-2 | ita |
| ISO 639-3 | ita |
| SIL | ita |
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Історія
ред.
Італійська походить безпосередньо від живої розмовної латинської мови. Особливість її походження у порівнянні з іншими романськими мовами полягає в тому, що вона виникла на території римської метрополії, де латина ще задовго до утворення Римської імперії поширилась по всьому Апеннінському півострові, витіснивши зрештою мови інших його мешканців.
В Італії довше, ніж у інших романських країнах, латинська мова слугувала мовою офіційних паперів. Цим можна пояснити факт, що існування італійської мови, яка сформувалася після розпаду Римської імперії, було задокументовано досить пізно. Перші тексти датують другою половиною 10 сторіччя (960–963 роки) і вони становлять фрази на одному з італійських діалектів, що були частиною юридичних показів, складених латинською мовою. Літературні пам'ятки з різних районів Італії з'являються лише у 12 сторіччі. У 13 ст. серед літературних творів, написаних місцевими діалектами, виділяється поезія Сицилійської школи. Поети цієї школи намагались зблизити деякі місцеві діалекти й на їхній основі створити літературну мову.
У 11–12 століттях швидко розвиваються міста на півночі Італії. До кінця 13 ст. серед інших міст виділяється Флоренція, яка стає культурним та економічним центром. Це було причиною посилення флорентійського діалекту, який на той час був найпоширенішим діалектом північної Італії. Посиленню ролі флорентійського діалекту як основи літературної мови сприяла творчість великого італійського поета Данте Аліґ'єрі (1265–1321). Славнозвісні послідовники Данте — Франческо Петрарка (1304–1374) і Джованні Боккаччо (1313–1375) утвердили авторитет флорентійського діалекту як основи літературної мови країни. Великими зусиллями граматистів, серед яких особлива роль належить П'єтро Бембо, на початку 16 ст. була уніфікована морфологічна система італійської мови, котра збереглась до наших часів.
Важливим етапом в історії італійської мови було створення у Флоренції академії Круска, котра 1612 року опублікувала перший великий словник італійської мови.
Суспільний та економічний розвиток, розквіт літератури та мистецтва у 17 столітті викликає необхідність створення єдиної для всієї Італії літературної мови. Найвагоміший внесок у справу уніфікації та оновлення літературної італійської мови вніс Алессандро Мандзоні (1785–1873), який закликав до мовної єдності італійської нації та своєю творчістю підтвердив тосканський, флорентійський характер італійської мови.
У результаті перемоги у боротьбі за національну незалежність, котра завершилась об'єднанням всіх земель Італії, італійська літературна мова стала національною мовою.
Діалекти
ред.Класифікація
ред.Італійська мова разом із двома італо-далматинськими мовами, сицилійською та вже мертвою далматинською, формує частину італо-західної групи романських мов, котрі є підгрупою італійських мов індоєвропейської мовної сім'ї.
Лінгвістична характеристика
ред.Будова італійської мови досить типова для романської мовної сім'ї. Від нових романських мов її відрізняє фонологічне збереження протиставлення по довготі приголосних. У лексиці, окрім базового латинського фонду, є багато пізніх, «книжних» запозичень.
Італійська абетка
ред.| Буква | Вимова | Назва |
|---|---|---|
| A a | [a] (а) | a |
| B b | [b] (б) | bi |
| С с | [k], [ʧ] (к, ч) | ci |
| D d | [d] (д) | di |
| E e | [e], [ɛ] (е, и) | e |
| F f | [f] (ф) | effe |
| G g | [g], [ʤ] (ґ, дж) | gi |
| H h | не читають | acca |
| I i | [i], [j] (і, й, ь) | i |
| L l | [l] (ль) | elle |
| M m | [m] (м) | emme |
| N n | [n] (н) | enne |
| O o | [o], [ɔ] (о) | o |
| P p | [p] (п) | pi |
| Q q | [k] у буквосполученні qu [kw] |
cu |
| R r | [r] (р) | erre |
| S s | [s], [z] (с, з) | esse |
| T t | [t] (т) | ti |
| U u | [u], [w] (у) | u |
| V v | [v] (в) | vi, vu |
| Z z | [ʦ], [ʣ] (ц, дз) | zeta |
| Для слів іншомовного
походження використовують | ||
| J j | [j] (й, дж) | джей |
| K k | [k] (к) | cappa |
| X x | [ks] (кс) | ics |
| W w | [v] ([w], в) | vu doppia |
| Y y | [i] (і, й) | ipsilon, i greca |
Італійська мова використовує латинську абетку із додатковими діакритиками (надрядковими).
Італійський алфавіт має 21 літеру: п'ять голосних (a, e, i, o, u) та 16 приголосних[2].
З 26 літер 5 є неактивними, тобто використовуються лише у словах іншомовного походження, іноземних прізвищах, назвах тощо.
Основні правила читання букв та буквосполучень
ред.- a, b, f, m, o, p, r, u, v вимовляють так само, як і українські а, б, ф, м, о, п, р, у, в;
- c перед е, і вимовляється як українське ч, у всіх інших випадках вимовляють як українське к: certo [черто] — звісно, caro [каро] — дорогий, ceco [чеко] — сліпий;
- Подвійне с перед е, і вимовляється як чч, у всіх інших випадках як кк: il cappuccino [іль каппуччіно] — капучино, la mucca [ля мукка] — корова;
- Буквосполучення сі перед a, o, u у випадках -cia, -сіо, -сіu, буква і не читається та пишеться тільки для того, щоб буква с читалася як ч, а не як к (див. пункт 1): la pronuncia [ля пронунча] — вимова, il dentifricio [іль дентіфрічо] — зубна паста, l'acciuga [аччуґа] — анчоус;
- У буквосполученні ch перед e, i, [с] читають як українська к, а буква h пишеться тільки для того, щоб с не стояла перед е, і, бо у цьому випадку вона буде читатися як українська ч (див. пункт 1): che [ке] — що, lo specchio [льо спеккйо] — дзеркало;
- d перед і не пом'якшується, як в українському слові діти, а вимовляється твердо, як у слові дим: la diga [ля диґа] — дамба, la digestione [ля диджестьйоне] — травлення;
- …
- g перед е, і вимовляється як українське буквосполучення дж, як у слові джміль, у всіх інших випадках вимовляють як українське ґ: gentíle [джентіле] — в
- ввічливий la gallíя [ла ґал — іна] ;курка
- Подвійне g перед е, і вимовляють як дждж, у всіх інших випадках як ґґ: leggo [леґґо] — я читаю, oggi [оджджі] — сьогодні;
- Буквосполучення gi перед a, o, u у випадках -gia, -gio, -giu буква і не читається і пишеться тільки для того, щоб буква g читалася як дж, а не як ґ (див. пункт 1): giá [джа] — вже, il giorno [іль джорно] — день, giù [джу] — вниз;
- У буквосполученні gh, g читають як українська ґ, а буква h пишеться тільки для того, щоб g не стояла перед е, і , бо у цьому випадку вона буде читатися як українське буквосполучення дж (див. пункт 1): il laghetto [іль лаґетто] — ставок, la ghirlanda [ля ґірлянда] — гірлянда;
- У буквосполученні gn буква g пишеться з метою пом'якшити наступну n, як в українському правописі пишуть ь для пом'якшення попередньої приголосної букви. Буквосполучення gn читають як нь: la pigna [ля піня] — шишка, il ragno [іль раньо] — павук;
- Буквосполучення gl завжди вживається із буквою i та пишеться з метою пом'якшити наступну l, вимовляється як ль: il coniglio [іль конільйо] — кролик, lo sbaglio [льо збальйо] — помилка;
- Буква h не має свого звукового значення. Вона використовується лише у буквосполученнях ch, gh, sch та для розрізненнях омонімічних слів: о [о] чи ho [о] (я маю) — о з h читається однаково, але має зовсім інше значення
- …
- sc перед е, і читається як пом'якшена українська буква ш+ь, у всіх інших випадках як ск: la sciarpa [ля шярпа] — шарф, il sciroppo [іль шіроппо] — сироп, la scala [ля скаля] — сходи, драбина, la scuola [ля скуоля] — школа;
- …
- Буквосполучення іе читається як є, іє, ьє: ieri [єрі] — учора, la pietra [ля п'єтра] — камінь, niente [нєнте] — нічого, lo spiedo [льо сп'єдо] — шашлик, l'allievo [алльєво] — учень, il fieno [іль ф'єно] — сіно, la società [ля соч'єта] — громадськість, le copie [лє копіє] — копії;
- Буквосполучення іa читається як ія, ья або українська буква я: la mafia [ля мафія] — мафія, Nadia [надья] — Надія, la piaga [ля п'яґа] — пролежень, рана, la chiave [ля к'яве] ключ;
- Буквосполучення іo читається як іо, йо, ьо: l'accettazione [аччеттацьйоне] — реєстратура, il fiore [іль фйоре] — квітка, il binario [іль бінаріо] — колія, il ginocchio [іль джіноккйо] — коліно;
- Буква s
- як українське с: sí [сі] — так, l'ossigeno [оссіджено] — кисень, il bosco [іль боско] — ліс;
- перед дзвінкими приголосними b, d, g, l, m, n, r, v та між голосними читається як українське з: lo sbaglio [льо збальйо] — помилка, la sveglia [ля звелья] — будильник, la casa [ля каза] — хата, il rosario [іль розаріо] вервичка;
- q вживається лише у буквосполученні qu та читається як к: il quadro [іль куадро] — картина, quatro [куатро] — чотири.
Морфологія
ред.Синтаксис
ред.Лексика
ред.Діалекти
ред.Посеред усіх мов романської групи італійська мова виділяється своєю діалектичною роздрібненістю. Численні діалекти італійської мови можна розділити на три групи: північні, центральні та південні.
Північні:
- галло-італійські діалекти
- венеційська група діалектів
Центральні:
- тосканський
- умбрійський
- діалект Північного Лаціо
- діалект області Марке
Південні:
- неаполітанський
- абруцський
- калабрійський
- апулійський
- група сицилійських діалектів
Таке різноманіття діалектів, частина з яких має свою окрему літературу, можна пояснити розмаїтістю населення древньої Італії, умовами романізації Апеннінського півострова та столітньою політичною роздрібненістю країни.
Приклад
ред.«Заповіт» Шевченка італійською мовою (переклад Євгена Крацевича)
|
(Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Languages Spoken by More Than 10 Million People [Архівовано 3 грудня 2007 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Learning Italian: Step-by-Step Guide From Basics to Fluency. preply.com. 17 липня 2019. Архів оригіналу за 3 лютого 2020. Процитовано 3 лютого 2020.
Бібліографія
ред.- Berloco, Fabrizio (2018). The Big Book of Italian Verbs: 900 Fully Conjugated Verbs in All Tenses. With IPA Transcription, 2nd Edition. Lengu. ISBN 978-8894034813. Архів оригіналу за 24 січня 2020. Процитовано 5 жовтня 2019.
- Krämer, Martin (2009). The Phonology of Italian. Oxford: Oxford University Press. ISBN 0199290792.
Посилання
ред.
- Італійські лексичні уроки на Інтернет Поліглоті [Архівовано 20 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
- Філософія також для нефілософів // Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей / наук. кер. проєкту: Барбара Кассен і Констянтин Сігов. — Київ : Дух і літера, 2009. — Т. 1. — С. 75-90.
- Італійська мова на сайті Ethnologue: Italian. A language of Italy (англ.)
- Італійська мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Italian [Архівовано 5 вересня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
- Італійська мова на сайті WALS Online: Language Italian [Архівовано 6 вересня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)