Вікіпедія

Антонов Володимир Семенович

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Володимир Семенович Анто́нов (28 червня (11 липня) 1909, Капели (станція) — 9 травня 1993, Москва) — радянський воєначальник, Герой Радянського Союзу (1945). Генерал-майор (11.07.1945).

Антонов Володимир Семенович
Народження28 червня (11 липня) 1909
Q4212856?, Аткарський район, СРСР
Смерть9 травня 1993(1993-05-09) (83 роки)
Москва, Росія
ПохованняТроєкуровське кладовище
Країна СРСР
ОсвітаВійськова академія імені М. В. Фрунзе (1940) і Вища військова академія імені К. Є. Ворошилова (1950)
ПартіяВКП(б)[1]
Званнягенерал-майор
КомандуванняQ85857861?
Війни / битвинімецько-радянська війна
Нагороди
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Антонов.

Біографія

ред.

Народився 28 червня 1909 року на залізничній станції Капели, нині Аткарського району Саратовської області, в сім'ї залізничника. Закінчив школу 2-го ступеня в Аткарську 1926 року, 1924 року керував у місті першими піонерськими загонами. Працював на дров'яному складі, елеваторі, в Аткарському повітовому комітеті комсомолу.

Довоєнна служба

ред.

На військову службу у листопаді 1928 року був направлений комсомольською путівкою. Проходив службу у Войсках ОГПУ. Спочатку був направлений у прикордонні війська, крайноармійцем у 21-й Ямпільський прикордонний загін ОГПУ. У листопаді 1929 року переведений до 6-го кавалерійського полку ОГПУ до Харкова, в якому був командиром відділення, помічником командира взводу, старшиною полкової школи, командир взводу (з 1931), начальник полкової школи. 1931 року екстерном закінчив Харківську школу червоних старшин імені ВУЦВК. З 1937 року Антонов служив у 5-му Донському мотострілецькому полку НКВС [ джерело не зазначено 990 днів ].

У 1937 році направлений на навчання в академію, в 1940 закінчив Військову академію РСЧА імені М. В. Фрунзе. У 1940 році був направлений до 1-го окремого Білостоцького мотострілецького полку НКВС Управління НКВС по Латвійській РСР, дислокованого в Каунасі. Служив начальником штабу, з травня до червня 1941 року тимчасово виконував обовязки командира полку. Член ВКП(б) із 1938 року.

Участь у Великій Вітчизняній війні

ред.

З перших днів Великої Вітчизняної війни майор В. С. Антонов брав участь у боях. Його полк був переданий в Управління НКВС з охорони тилу Північно-Західного фронту, вів важкі оборонні бої під Каунасом, Полоцьком. На початку серпня 1941 року був переведений з НКВС СРСР до Червоної Армії і призначений начальником штабу 912-го стрілецького полку 243-ї стрілецької дивізії 29-ї армії Північно-Західного фронту. Однак початок його військової кар'єри виявився невдалим: у бою 17 серпня біля станції Стара Торопа в Калінінській області його було поранено, а наприкінці серпня знято з посади і віддано під суд «за погану організацію розвідки, внаслідок чого було взято в полон кілька червоноармійців». Вирок військового трибуналу 29-ї армії 1 вересня 1941 року засуджений до 5 років виправно-трудових таборів із відстрочкою виконання вироку.

9 вересня був призначений зі зниженням на посаді командиром батальйону 912-го стрілецького полку, незабаром відзначився у бою (батальйон захопив панівну висоту та 3 доби уперто тримав на ній оборону, відбивши кілька атак). 16 вересня знову призначений начальником штабу 1-го мотострілецького полку НКВС змішаної мотострілецької бригади 29-ї армії. Брав участь у Калінінській оборонній та Калінінській наступальній операціях. Рішенням військового трибуналу від 9 грудня 1941 року за виявлену у боях мужність судимість з Антонова було знято.

У листопаді 1941 року був призначений на посаду командира 916-го стрілецького полку 247-ї стрілецької дивізії 31-ї армії, Антонов брав участь у наступальних діях Московської битви. У лютому 1942 року був тяжко поранений.

Після лікування в березні 1942 року був призначений командиром 162-ї курсантської стрілецької бригади (формувалася в Московському військовому окрузі), у квітні переведений на посаду командира 256-ї стрілецької бригади, що формується там же. Торішнього серпня 1942 року убув із бригадою на Закавказький фронт. Брав участь у важких оборонних боях битви за Кавказ, зокрема, у Моздок-Малгобекській оборонній операції. Був звинувачений у невиконанні наказу та здачі міста Малгобек противнику, 13 жовтня 1942 року знято з посади, а 28 жовтня засуджений військовим трибуналом Північної групи військ Закавказького фронту до 10 років виправно-трудових таборів із відстрочкою виконання вироку (вже другий).

У листопаді 1942 року призначений заступником командира 84-ї окремої морської стрілецької бригади. У Північно-Кавказької наступальної операції, що почалася 1 січня 1943 року, виявив відвагу і вміле командування, за що постановою Військової ради Північно-Кавказького фронту від 23 січня 1943 року судимість із нього була знята. З травня 1943 року командував 19-ю стрілецькою та 34-ю морською стрілецькою бригадами на Північно-Кавказькому фронті, звільняв Кавказ і Кубань.

У червні 1943 року Володимир Антонов був призначений командиром сформованої на фронті 301-ї стрілецької дивізії і командував цією дивізією до кінця війни. Дивізія незабаром була передана до складу 5-ї ударної армії Південного фронту (з жовтня 1943 року — 4-й Український фронт), брала участь у Донбаській, Мелітопольській, Нікопольсько-Криворізькій операціях. Дивізія особливо відзначилася при визволенні міст Макіївка та Сталіно, за що у вересні 1943 року удостоєна почесної назви «Сталінська». У вересні 1943 року на Донбасі був контужений.

У березні 1944 року дивізія була передана до 57-ї армії 3-го Українського фронту, у складі якої відзначилася в Одеській та Ясько-Кишинівській наступальних операціях. В останній із цих операцій бійці 301-ї стрілецької дивізії знищили штаб 30-го німецького армійського корпусу, командира корпусу генерал-лейтенанта Георга Постіля взяли в полон. Усього ж у цій операції дивізія взяла 2548 полонених, ще 4370 німецьких та румунських солдатів було знищено[2]. У вересні 1944 року 301-ша стрілецька дивізія знову була перепідпорядкована 5-ї ударної армії, яка була перекинута на 1-й Білоруський фронт.

Командир 301-ї стрілецької дивізії 9-го стрілецького корпусу 5-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту полковник В. С. Антонов особливо успішно діяв у Висло-Одерській наступальній операції. 14 січня 1945 року дивізія перейшла в наступ із Магнушевського плацдарму і прорвала оборону супротивника, що готувалася з серпня 1944 року. Протягом чотирьох діб дивізія наставала, відбиваючи численні контратаки ворога. Завдання дивізією було успішно виконано, у прорив рушили інші війська. Під час цих боїв дивізія знищила до 1200 солдатів ворога, 20 танків і штурмових знарядь, а також захопила 4 склади.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 р. № 5657 за вміле керівництво частинами дивізії під час прориву оборони противника на Магнушевському плацдармі виявлені при цьому хоробрість і мужність. Разу Володимиру Семеновичу Антонову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».

З квітня по травень 1945 року дивізія брала участь у Берлінській наступальній операції та в штурмі Берліна. Нею був зайнятий із боєм передмістя Берліна Карлсхорста. Постановою № 1683 Ради народних комісарів СРСР від 11 липня 1945 року полковнику Володимиру Семеновичу Антонову присвоєне військове звання «генерал-майор».

Повоєнна кар'єра

ред.

Після Перемоги генерал-майор В. С. Антонов продовжив службу в Радянській Армії, командував тією ж дивізією. З грудня 1946 року служив начальником відділу бойової підготовки 8-ї гвардійської армії у Групі радянських окупаційних військ у Німеччині. У грудні 1948 року убув навчання. В 1950 році Антонов закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова і був призначений начальником управління бойової та фізичної підготовки штабу Туркестанського військового округу. З січня 1954 року — виконуючий посаду начальника управління бойової підготовки штабу Центральної групи військ, з липня того ж року — перший заступник начальника цього управління. З листопада 1954 року служив заступником командира 79-го стрілецького корпусу (з березня 1955 року — 23-й стрілецький корпус) у ДСВГ. З червня 1955 — помічник командувача — начальник відділу бойової підготовки 3-ї армії в ДСВГ. З січня 1958 року був начальником військової кафедри Середньоазіатського політехнічного інституту в місті Ташкенті Узбецької РСР. З листопада 1961 року — начальник Управління бойової підготовки штабу Цивільної оборони СРСР.

У листопаді 1964 року генерал-майора В. С. Антонова звільнено в запас. Жив у Москві, де й помер 9 травня 1993 року. Похований на Троекуровском кладбище (Ділянка 3).

Нагороди

ред.

Іноземні нагороди:

Пам'ять

ред.
  • «Почётный гражданин Донецка» (1993) — «за мужество и героизм, проявленные в годы Великой Отечественной войны в боях за освобождение Донецка и активное участие в военно-патриотическом воспитании трудящихся в честь 25-й годовщины освобождения Донбасса от гитлеровских захватчиков»[4][5][6].
  • Погруддя Героя встановлено в міському парку-музеї Аткарська[7].
  • На будівлі школи № 3 Аткарська у 2015 році встановлено меморіальну дошку у частину її випускника Героя Радянського Союзу генерал-майора В. З. Антонова[8].
  • Ім'ям Ст. З. Антонова названо вулицю в Донецьку.

Твори

ред.
  • Путь к Берлину. М., 1975. Архів оригіналу за 14 жовтня 2012. Процитовано 23 січня 2022.
  • Антонов В. С. У боях на донецькій землі. // Військово-історичний журнал. — 1985. — № 10. — С. 63—69.

Примітки

ред.
  1. ↑ http://www.podvignaroda.ru/?#id=6033186&tab=navDetailDocument
  2. ↑ Наградной лист на награждение В. С. Антонова орденом Богдана Хмельницкого // ОБД «Память народа» [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.].
  3. ↑ Данные о советских наградах В. С. Антонова приведены по: Картотека награждений В. С. Антонова. // ОБД «Память народа». [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Официальный сайт Донецкого городского головы. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 15 січня 2007.
  5. ↑ Владимир Антонов на сайте «Герои Страны». Архів оригіналу за 16 червня 2012. Процитовано 30 вересня 2010.
  6. ↑ По другим данным, звание Почётного гражданина Донецка было присвоено в 1968 году.
  7. ↑ Информация на сайте газеты «Аткарский уездъ». Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 23 січня 2022.
  8. ↑ Информация на сайте Аткарского муниципального района[недоступне посилання з Январь 2020].

Література

ред.
  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1987. — Т. 1. — 911 с. с. — 100 000 прим. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
  • Великая Отечественная. Комдивы : військовий біографічний словник / [Д. А. Цапаєв та ін. ; за заг. ред. В. П. Горемикина] ; М-во оборони Російської Федерації, Гол. упр. кадрів, Гол. упр. по роботі з особовим складом, Ін-т воєнної історії Військової акад. Генеральний штаб, Центральний архів. — М. : Кучкове поле, 2014. — Т. ІІІ. Командири стрілецьких, гірничострільних дивізій, кримських, полярних, петрозаводських дивізій, дивізій ребольського напрямку, винищувальних дивізій (Абакумов — Зюванов). — С. 97—99. — 1102 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-9950-0382-3.
  • Герої Батьківщини. — М: Студія письменників МВС Росії, 2004. — 842 c. — ISBN 5-901-809-18-1.
  • Румянцев Н. М. Люди легендарного подвигу. Короткі біографії та описи подвигів Героїв Радянського Союзу — тих, хто народився, жив та живе у Саратовській області. — Саратов: Приволзьке кн. вид-во, 1968.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Антонов_Володимир_Семенович