Абаза Віктор Іванович

Ві́ктор Іва́нович Абаза́ (*22 серпня 1864 м. Харків, Харківська губернія  — †28 липня 1931, м. Варшава) — український та російський військовий діяч.

Віктор Іванович Абаза
 Полковник
 Генерал-хорунжий
Загальна інформація
Народження22 серпня 1864(1864-08-22)
Харків, Російська імперія
Смерть28 липня 1931(1931-07-28) (66 років)
Варшава, Польська Республіка
ПохованняПравославний цвинтар у Варшаві
Alma MaterPskov military schoold
Військова служба
Приналежність Російська імперія
 УНР
 Гетьманат
Рід військартилерія
Війни / битвиРосійсько-японська війна
Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Громадянська війна в Росії
Нагороди та відзнаки
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Біографія

ред.

Віктор Абаза народився у православній родині[1][2] у м. Харкові. Батько — Іван Васильович Абаза, підполковник російської армії у відставці, наглядач Харківського тюремного замку. Матір — Надія Олексіївна Раменська. Артилерист, офіцер Російської імператорської армії (18841917). Учасник російсько-японської війни (19041905), Першої світової війни (19141918), українських визвольних змагань та громадянської війни в Росії (19171919). Георгієвський кавалер (1915). Генерал-хорунжий Армії УНР[3], полковник армії Української Держави (1918) та білогвардійської Північно-західної армії (1919)[4]. Родич Володимира Абази.

У 1883 року Абаза закінчив Псковський кадетський корпус і поступив до 2-му Костянтинівському артилерійському училищі в Санкт-Петербурзі[1]

14 серпня 1884 року Абаза отримав звання підпоручика і був призначений до 41-ї артилерійської бригади у Вітебську[2].

У 19041905 роках Абаза брав участь в російсько-японській війні[1]. Під час Першої світової війни 19141918 років він командував дивізіоном, був ад'ютант штабу корпусу, полковником[1].

Влітку 1917 року брав участь в українізації частин російської армії, наприкінці 1917 року — в українській армії.

З 7 вересня 1918 року Абаза був командиром 23-го легкого гарматного полку Київського армійського корпусу Української Держави[1]. З 20 листопада 1918 року — помічник начальника 14-ї легкої гарматної бригади Армії Української Держави. Заснував при штабі дивізії інформаційне бюро, (у його складі працював Павло Тичина), яке видавало газету «Воля».

Від початку 1919 Сіра дивізія під командуванням Абази вела бойові дії проти частин Червоної армії на Правобережній Україні та Волині.

У травні 1919 його бригада була оточенна в районі Луцька польськими військами генерала Ю. Галлера. Абаза потрапив у полон, перебував у таборі військовополонених Ланьцут. За деякими джерелами, у таборі Віктор Абаза взявся за реорганізацію старшинських кадрів, а 1920 року організував вишкіл вояцтва та зібрав кошти на встановлення пам'ятника загиблим товаришам[5]. Після визволення виїхав до Чехослованчини, оселився у Празі.

У 1919 році дезертирував з українських військ та приєднався до «білого руху». Служив у Північно-Західній армії генерала Юденіча. З 1920 року — білоемігрант.

Брав участь у діяльності ветеранських організацій Армії УНР.

Помер у Варшаві 28 липня 1931 року. Похований 30 липня на православному цвинтарі «Воля» у Варшаві.[2].

У науковій літературі Володимир Абаза та Віктор Абаза часто фігурують як одна особа та безпідставно іменуються генералами.

Чини

ред.

Служба

ред.

Нагороди

ред.

Сім'я

ред.
Докладніше: Абаза (рід)

Примітки

ред.
  1. а б в г д Науменко 2003:9.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Абаза В. И. // Русская Императорская Армия. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 11 серпня 2012.
  3. Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— Т. 1 : А—В.— К. : Наук. думка, 2003.— С. 9.
  4. Північно-західна армія. Архів оригіналу за 29 березня 2012. Процитовано 11 серпня 2012.
  5. Тернистий шлях кубанця Проходи: Документальний роман / Вступ. слово Р.Коваля. — Вінниця: ДП «ДКФ», 2007. — 404 с.
  6. Российский государственный военно-исторический архив. — Ф. 400. — оп. 12.д. 27007, л.2.
  7. Абаза Віктор Іванович// Російська Армія в Першій світовій війні. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 11 серпня 2012.

Джерела та література

ред.

Посилання

ред.