Відкрити головне меню

Перемишляни

місто у Львівській області (Україна)

Перемишля́ни — місто районного значення Перемишлянського району Львівської області, районний центр.

Перемишляни
Перемишляни герб.png Flag of Peremyshlyany.png
Герб Перемишлян Прапор Перемишлян
Перемышляны.jpg
Вигляд на місто
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область, Галичина
Район Перемишлянський район
Код КОАТУУ 4623310100
Засноване 1437
Магдебурзьке право 1623
Населення 6887 (01.01.2017)[1]
Площа 4.65 км²
Поштові індекси Нові - 81200 Старі - 292010
Телефонний код +380-3263
Координати 49°40′14″ пн. ш. 24°33′36″ сх. д. / 49.67056° пн. ш. 24.56000° сх. д. / 49.67056; 24.56000Координати: 49°40′14″ пн. ш. 24°33′36″ сх. д. / 49.67056° пн. ш. 24.56000° сх. д. / 49.67056; 24.56000
Водойма у верхів'ї річка Гнила Липа
Відстань
До обл./респ. центру
 - автошляхами 45 км
Міська влада
Адреса м. Перемишляни, вул. Галицька, 50 (міська рада) 2 - 16 - 34
Веб-сторінка https://www.facebook.com/thePeremyshliany/
Міський голова Олександр Зіновійович Зозуля

Commons-logo.svg Перемишляни у Вікісховищі

Карта
Перемишляни. Карта розташування: Україна
Перемишляни
Перемишляни

Перемишляни — розташовані на річці Гнила Липа, за 45 км на південний схід від Львова на автошляху Львів — Івано-Франківськ. Перша письмова згадка про Перемишляни датується 1437 роком. Герб міста: солом'яний Іван — сапетка, а навколо нього кілька Лаверів.

Зміст

НаселенняРедагувати

6885 мешканців (01.01.2016) Загальна чисельність населення Перемишлянського району станом на 01.01.2016 р. становила 38 866 чоловік. З них сільського населення — 28 158 осіб, міського — 10708 осіб.  

У місті Перемишляни проживає — 6885 осіб, у місті Бібрка — 3 823 осіб.

рік населення
1 1939 5900
2 1959 3645
3 1970 4724
4 1979 5972
5 1989 7967
6 1992 7,9
7 1998 7,5
8 2001 7565
9 2003 7402
10 2004 7263
11 2005 7178
12 2006 7097
13 2007 7004
14 2008 6971
15 2009 6932
16 2010 6946
17 2011 6918
18 2012 6871
19 2013 6874
20 2014 6885
21 2015 6887
22 2016 6885

Герб і прапорРедагувати

Герб і прапор Перемишлян — офіційні символи міста, затверджені 10 червня 1997 року рiшенням сесії Перемишлянської міської ради.

Герб: у синьому полі золотий вулик, навколо якого — 12 золотих бджіл. Щит обрамований декоративним картушем i увiнчаний срiбною мiською короною з трьома мерлонами.

Прапор представляє собою квадратне полотнище, складене з двох вертикальних смуг — жовтої та синьої, із співвідношенням їх ширини 1:3. У центрі синьої смуги — зображення жовтого солом'яного вулика — сапетки, жовта смуга містить зображення 3 чорно-жовтих бджіл.

НазваРедагувати

Слово «перемишляни» означає мешканців міста Перемишля[2]— першої столиці та значного релігійно-культурного центру Галичини XI — XV ст. Додатковим аргументом на користь цього походження назви може бути той факт, що перша згадка селища «Перемишляни» в «Актах городських та земельних» припадає на 1437 рік — через 21 рік після розгрому польською владою православної єпархії у Перемишлі.[3] В польських джерелах дається свій варіант походження назви Перемишляни — Przemyślany. Походить від поєднання «słava» і «promysl/przemysł», у перекладі близьке до «слава промислу».

Історія містаРедагувати

Перемишляни — розташовані за 45 км на північний схід від обласного центру на автошляху Львів — Івано-Франківськ, в верхів'ях річки Гнила Липа. 

Документи другої половини XV та першої половини XVI століття описують Перемишляни як велике село, яке часто зазнавало спустошення татарською навалою. Особливо сильно поселення постраждало у 1620, 1626, 1667 і 1675 роках. В останнє орда настільки сплюндрувала місто, що його звільнили від сплати податку аж на 4 роки. З історичних джерел відомо, що у пізньому середньовіччі у місті був зведений замок. Та повне уявлення про нього дає інвентарний опис зроблений 1698 році. На межі XVI—XVII ст. місцевість належала Уланецьким, пізніше — Полановським і Балабанам, Мрожкам, Сенявським, князям Чарторийським, Любомирським, а також роду Потоцьких.

У 1623 р. поселення отримало магдебурзьке право (міські права були підтверджені у 1728 і 1733 рр.). У середньовіччі Перемишляни були досить потужним містом-фортецею, про що свідчить і опис, зроблений мандрівником, послом Ульріхом Вердумом, що побував тут 1 грудня 1671 р. На той час поселення було обнесене валом, на якому вгорі стояли міцні стіни з дерева. В місто вели дві брами — Львівська та Бережанська — та хвіртка. На валах стояли гармати і п'ять гаківниць. Інвентарний опис місцевої дерев'яної твердині з 1698 р. дає уявлення про тодішній вигляд міських фортифікацій. Даний опис згадує також, що у місті на ринкову площу виходив 31 будинок, кожен хазяїн якого платив місцевому феодалові по 15 грошей чиншу. Далі було ще 50 будинків, за валом — 6, в передмісті Воля — 13. Всі ті, хто жили в межах міста, платили по 10 грошей чиншу та виконували шарварок — повинності по ремонту доріг, греблі, мостів тощо. Велика пожежа, що сталася 1758 року, зруйнувала місто майже повністю і знов уряд звільнив мешканців від сплати податку на 3 роки. Відомо, що в 90-х рр. XVII ст. з ремесел тут найбільш розвинутим було ткацтво.

У 1772 році Перемишляни входять до складу Австрійської імперії, але так і залишаються маленьким провінційним містечком, що входило до Золочівської округи. 1860 р. місто отримує статус повітового центру. 

У 50-х рр. XIX ст. нараховувалося вже 372 двори, мешканців було 3167. В ХІХ ст. Перемишляни славилися своєю школою пасічників — єдиною у Австро-Угорській імперії. На печатці панського маєтку (домінії) з 1870-х рр., відбиток якої зберігся в колекції документів відомого львівського краєзнавця Антонія Шнайдера, зображений семираменний хрест (герб Потоцьких — «Пилява»). 

З 1909 року через місто пролягла залізниця Львів-Підгайці, що сприяло розвитку торгівлі та лісозаготівлі та дало поштовх до зростання економіки міста, почався розвиток лісництва та торгівлі. В роки Першої світової війни біля Перемишлян відбулися дві запеклі австро-російські битви (29-30 серпня 1914 р. і 29 червня — 2 липня 1915 р.).

Після Першої світової війни Перемишляни ввійшли до складу Польщі. Протягом серпня-вересня 1920 р. місто займала Червона армія, але після розгрому червоних кіннотників під Варшавою, Польща закріплює ці землі за собою до 1939 року. Потім Друга світова війна, німецька окупація. 22 травня 1943 року нацисти ліквідували гетто в Перемишлянах, розстріляно до 2000 євреїв. В цей час також продовжується боротьба УПА. 18 червня 1944 року нацистські війська вибиті 16-ю бригадою полковника Всеволода Ривжа.

У 1939 році місто перший раз стало районним центром. З 1962 року належало до Золочівського району. з 4 січня 1964 року місто вдруге стає районним центром.

ОсвітаРедагувати

Центр дитячої та юнацької творчості м. ПеремишляниРедагувати

81200 обл. Львівська

м. Перемишляни, вул. Галицька,68

Директор Дух Іванна Ярославівна    

Станом на перше півріччя 2013 року  дану установу відвідують 383 гуртківці.  Функціонує  54 групи, які розділені на 33 гуртки. 

Гуртки працюють за профілями: 

  • технічний,
  • екологічний,
  • декоративно-ужиткового мистецтва,
  • художньої самодіяльності,
  • гуманітарні.

У будинку дитячої та юнацької творчості працюють 22 педагогічних працівники.

Перемишлянський професійний ліцейРедагувати

81200, Львівська обл., м. Перемишляни, вул. Липова Алея, 3

Директор — Нечипор Ігор Іванович.

Тел/факс:    8(03263) 21748, тел. 21382

Навчальний заклад був створений 22.01.1966 року наказом начальника Львівського міжобласного управління професійно-технічної освіти при РМ УРСР від 14 січня 1966 року за № 7, як міське професійно-технічне училище № 61 на виробничій базі «Львівсільбуд».

У 1975 р. згідно наказу № 112 від 07.04.1975 р. «Про перейменування в 1975 р. професійно-технічних навчальних закладів у середні професійно-технічні училища» міське професійно-технічне училище № 61 перейменовано у середнє професійно-технічне училище № 61 м. Перемишляни.

В 1996 р. згідно наказу № 211 від 13.08.1996 р. середнє професійно-технічне училище № 61 м. Перемишляни перейменовано у професійно-технічне училище № 61 м. Перемишляни.

Наказом № 139 Міністерства освіти і науки України від 19. 03. 2003 року «Про вдосконалення мережі професійно-технічних навчальних закладів Львівської області», створено Перемишлянський професійний ліцей, який є правонаступником професійно-технічного училища № 61 м. Перемишляни.

Для вирішення статутних завдань ліцей має:

  • навчальний корпус
  • побутовий блок з їдальнею, актовим залом та спортзалом;
  • два учнівські гуртожитки на 300 місць.

В одному із гуртожитків розміщені:

  • бібліотека із читальним залом;
  • медпункт;
  • стоматологічний та фізіотерапевтичний кабінет.

Для здійснення навчання учнів у ліцеї є в наявності 25 кабінетів, з них — 13 кабінетів з предметів професійно-теоретичного циклу, 9 майстерень та 4 лабораторії, один комп'ютерний клас на 20 робочих місць.

Для виконання програм з виробничого навчання у ліцеї створено:

- 1 майстерня штукатурів;

- 1 майстерня малярів;

- 1 майстерня механічної обробки деревини;

- 1 майстерня ручної обробки деревини;

- 1 електрозварювальна майстерня;

- 1 газозварювальна майстерня;

- 1 слюсарна майстерня;

- 1 майстерня електромонтажників;

- 1 майстерня швачок;

- 1 лабораторія кухарів;

- 1 лабораторія будови автомобіля;

- 1 лабораторія телерадіомеханіків;

- 1 тренажерний кабінет.

Навчально виховний процес в ліцеї забезпечують 53 педагогічних працівники, з них:

- 6 керівних кадрів;

- 9 викладачів професійно-теоретичної підготовки;

- 19 майстрів професійно — практичної підготовки;

- 7 викладачів загально технічної підготовки;

- 8 викладачів природничо-математичної підготовки;

- 9 викладачів гуманітарної підготовки;

- 1 викладач фізичної підготовки;

- 1 керівник фіз. виховання;

- 1 викладач предмету «Захист Вітчизни»; 1 методист; 1 соціальний педагог; 2 вихователі; 11 керівників гуртків.

Навчально-виховний комплекс «Перемишлянська школа-гімназія»Редагувати

81200 Львівська обл., м. Перемишляни, вул. Привокзальна, 11

тел.  03263-2-15-04

Директор — Малик Орест Йосипович (1989- 2018) З 1 вересня 2019р директор школи Борщ Н.Г.

Споруда, в якій знаходиться зараз школа-гімназія збудована у 1974 р. за типовим проектом, розрахованим на 1127 учнів. З 1974 р. по 2004 р. функціонувала Перемишлянська середня загальноосвітня школа № 1.

 
школа - гімназія

Згідно розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 479  від 24 червня 2004р середня загальноосвітня школа № 1 була реорганізована в НВК «Середня загальноосвітня школа-гімназія» м. Перемишляни.

Свідоцтво про державну реєстрацію видано 11 березня 2005 року.

Школа-гімназія є центром шкільного округу. Тут навчаються учні з сіл Боршів, Коросно, Станимир, Ганачівка, Погорільці, Виписки, Унів, Ладанці, Вовків, Мерещів, Бачів, Дусанів та інших населених пунктів району.




Перемишлянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Омеляна КовчаРедагувати

У 1983 році Перемишлянська восьмирічна школа була реорганізована у Перемишлянську загальноосвітню школу № 2, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію навчального закладу. Ліцензована обласним управлінням освіти Львівської обласної державної адміністрації у грудні 1995 року, ліцензія ЗОД-П № 140047 та пройшла атестацію у 2007 році. Школа розміщена в центрі м. Перемишляни. З 1 вересня 2008 року стала центром Перемишлянського локального освітнього округу № 2, до якого входять Боршівська, Виписківська, Кимирська, Короснянська, Ладанецька неповні середні школи, початкові школи сіл Неділиська і Ушковичі, дошкільна установа с. Коросно та Перемишлянський центр дитячої та юнацької творчості. У 2008—2009 н. р. у Перемишлянській ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 навчається 518 учнів, функціонують 23 класи. Навчально-виховний процес у школі забезпечують 44 вчителі, з них: мають вищу кваліфікаційну категорію — 26 учителів, 5 учителів — методистів, 17 учителів мають звання «старший учитель». Колектив навчального закладу працює над формуванням громадянина-патріота і розвитком національної свідомості учнів. Виховний процес у школі здійснюється за участю батьків, громадськості та церкви. Школа працює над проблемою «Реалізація особистісно орієнтованого підходу до розвитку, виховання і навчання дітей та підлітків через оновлення змісту освіти та впровадження нових освітніх технологій на всіх ступенях навчання». Для цього створено локальний освітній округ, центром якого є Перемишлянська ЗОШ І-Ш ст. № 2. Вдалось зміцнити матеріальну базу нашої школи та шкіл округу. В нашій школі добре обладнані кабінети фізики, біології, української мови та літератури, зарубіжної літератури та історії, поповнено необхідним обладнанням кабінет хімії. Придбано два кабінети інформатики, три мультимедійні системи, інтерактивну дошку, систему для тестового контролю знань, а також обладнано тренажерний зал. Забезпечено школу програмним педагогічним забезпеченням із більшості предметів. Частина вчителів пройшла курсову перепідготовку за програмою «Intel», що дало можливість їм використовувати наявне обладнання і комп'ютерні технології в навчально-виховному процесі. Курси за програмою «Intel» пройшла і частина вчителів шкіл, які належать до освітнього округу. З метою реалізації особистісно — орієнтованого навчання в школі здійснюється профільна диференціація з 10-х класів. Для здійснення рівного доступу до якісної освіти на базі Перемишлянської ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 організовано освітні послуги для учнів з інших шкіл округу; вони відвідують заняття з інформатики, англійської мови, хореографії та займаються в спортивних секціях. На базі Перемишлянської ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 діє методичний центр, до якого входять учителі-предметники з усіх шкіл освітнього округу. Заслуговує на увагу робота вчителів-предметників художньо-естетичного циклу -музики та образотворчого мистецтва. Проводячи інтегровані уроки, вчителі цих предметів залучають дітей до найкращих традицій українського народу, освітньої культури та творчої діяльності. У школі щорічно проводяться методичні тижні, на яких вчителі діляться своїми педагогічними здобутками з колегами, апробовують інноваційні технології в практиці своєї роботи. Значна увага приділяється роботі з обдарованими дітьми. Учні Перемишлянської ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 щорічно стають призерами, переможцями та лауреатами районних і обласних олімпіад. Вони беруть активну участь у Всеукраїнському конкурсі «Левеня», а також у Міжнародному — «Кенгуру». З метою розвитку мовленнєвих навичок з іноземної мови налагоджено співпрацю з американським Корпусом миру. Наша школа співпрацює з початковою школою м. Глівіце (Польща). Неодноразово школи обмінювались учнівськими та учительськими делегаціями. На запрошення польських колег учні нашої школи взяли участь у VI міжшкільному фестивалі танців Європи, який проходив у місті Глівіце. Наші учасники вибороли І місце у номінації «Бальний танець» та II місце у номінації «Народний танець».

РелігіяРедагувати

Храм святого Миколая Чудотворця Архиєпископа Мир Лікійських УГКЦРедагувати

Найдавніша (збережена) згадка про греко-католицьку парафію в місті Перемишляни походить з початку XVIII ст. 22 березня 1722 року великий гетьман коронний, граф Адам Микола Сенявський, власник Перемишлян, після смерті пароха о. Ілька Гологірчика підписав акт презенти на парафію о. Степанові Гологірчику і висловив бажання, щоб тільки його затвердив на парафії єпископ Атанасій Шептицький. Також додав церкві другу чверть землі. 23 липня ця чверть була виміряна на Залип'ї поруч з полем бурмистра Бартоша Жукровського, а також додана лука в Діброві. Через багато років пани Потоцькі не хотіли погодитися з наданням цієї чверті і доказували консисторії, що воно носило особистісний характер (тільки для одного конкретного священика, а не для церкви).

26 січня 1761 року в Перемишлянах побував з візитацією парафії о. М. Шадурський, який детально описав все церковне майно, землі та відносини. Хата пароха з дуже тісним подвір'ям знаходилася біля церкви, з північної сторони цвинтаря. При ній з південної сторони був город на 9 грядок і на ньому стояла школа. Другий город на 8 грядок та з садком при ньому був за мурованою брамою. Фільварок або гумно (тік- В.Л.) священика знаходився за дерев'яною брамою і тягнувся аж до потоку. Біля потоку була саджавка, яку очевидно використовували для вимочування конопель. Десь звідти починалася вулиця, яка вела до Волі. В ліску Тицьке, що починався від унівського гостинця, парох мав ланок на 6 днів оранки одним плугом. Він закінчувався біля Барабашової долини. Ланок на Залип'ї також був на 6 днів оранки і тягнувся аж до ушковицької границі. Лука в Дібровці починалася від Кам'яного броду і тягнулася до унівського гостинця. Скосити могли її за день 15 косарів. Ще був помірок за Чорним лугом на 2 косарів. Ці церковні володіння підтвердили міщани Іван Скірка, Іван Мельничук, Іван Бодакевич, Іван Онищук та Яків Шипула.

При церкві існувало братство, яке мало фундаційний акт від 25 липня 1722 року. Воно за зібрані кошти купляло для церкви вино для причащання, займалося прикрашанням церкви. Від кожної родини парох отримував щорічно по 15 гр «проскурного». Дяк брав двічі в рік по 3 гр «святочного» та мав свої традиційні доходи від виготовлення і продажу в церкві малих свічок.

В 1787 році парохом міста був о. Іван Камінський. При церкві св. Миколая знаходився цвинтар площею 420 квадратних сажнів. В 1787 році до духовних володінь (церкви та домініканців) належали 49 моргів поля, 4 морги городів, 42 морги лук та 2 морги саджавки.

В описі церковних земель 1803 року зазначено, що церква св. Миколи тільки почала муруватися разом з дзвіницею. Валькована хата пароха вартувала 16,5 зр, стара стодола під соломою 6 зр, стайня 4 зр, шопа 4 зр, стара комірчина 5 зр, возівня 1,5 зр. Ці господарські будівлі були збудовані за кошти о. Івана Камінського, який в той час був парохом Перемишлян. Церкві належали 15 моргів ріллі та 16 моргів лук Перемишпяни в ті часи належали до Бібрецького деканату, а деканом був гринівський парох о.Семен Ангелович, батько тодішнього митрополита Антона Ангеловича.

В 1820 році парохом в місті був о. Степан Пазірський. Церква мала 31 морг землі, костьол - 63 морги. У 1821 році в парафії Перемишляни-Коросно мешкали 983 українці. Парохом був о. Степан Пазірський, власником маєтків граф Альфред Потоцький.

Відомо, що 26 червня 1831 року в місті помер молодий 24-річний завідувач парафії о. Семен Затхий. Саме в цей час Галичиною котилася величезна епідемія холери. Можливо, що й вона скосила о. Семена. У 1832 році місто не мало пароха, а парафією завідував о. Іван Вишньовський 1801 р.н., греко-католиків на цей час було в Перемишлянах 654.

В 1836 р. короткий час завідував парафією о. Михайло Стахурський. Після о. Михайла чотири роки адміністрував (1836-1840 рр.), та 8 років служив як парох (1840-1848 рр.), о. Іван Ніжанковський, в тих роках чисельність українців скоротилася до 605 душ. В 1848 році о. Іван помер.

1848-1851рр. адміністратором був о. Рудольф Мех з Лагодова і парафія налічувала 651 душу. З 1851 по 1855 парохом Перемишлян був о. Йосиф Лавровський 1814 року народження.

о. Іван Сохацький адміністрував парафію 1855-1856 рр. народжений 1830 року. У 1856 році парохом стає о. Іван Наумович 1826 року народження та 1851 р. одружений. Він був парохом до 1867 року і тоді чисельність греко- католиків зросла до 745 осіб.

У 1862 році газета «Слово» виправдовувала місцевого пароха о. Наумовича, про якого польська преса писала, що роззичив 2000 російських рублів. «Слово» оприлюднило інформацію, що він отримав 186 зр. допомоги, продав худобу і позичив разом 200 зр жидові під процент. На місце о. Івана Наумовича прибув у Перемишляни о. Діонісій Заневич 1841 року народження. Він писав українською мовою красивим почерком. Презенту отримав 1 листопада 1870 року і був парохом до 1877 року, чисельність парафіян зросла до 841 особи. Після нього протягом 4 років (1879-1883 рр.) служив на парафії о. Михайло Гвоздецький 1837 р. н. і 1864 одружений. 8 квітня 1883 року о. Михайло перейшов у село Великі Глібовичі.

Після о. Михайла 1883-1884 рр. парафію адміністрував о. Теофіл Кісілевський 1845 р.н. і 1873 одружений. На той час церква володіла: дотація орного поля 67 моргів, сіножатей 31 морг, дров 10 сажнів……….

Опісля парохом сюди був направлений о. Корнило Соловський. Відомо, що біля 1893 року о. Соловський перейшов з Коросна на постійне проживання у Перемишляни. Оселився в будинку, який передала вдова колишнього священика Єлизавета Новаківська. Був хворобливий і через це занедбував процес катехизації учнів.

1 лютого 1897 року о. Корнило помер на 48 році життя та 23 році священства. 1897-1898 рр. адміністрацією парафії займався о. Іван Ілєвич що народився 1869 року та одружився 1896. Церква мала 83 морги поля, 3 морги городів, 28 морг. Сіножатей, та 10 сажнів дров.

Після о. Івана прибув о.Ісидор Копертинський, який у 1903 році мав у Перемишлянах 800 вірних, а в Коросні 850. Сам він був 1865 р.н, одружений 1894 року. В тому часі, а саме 1907 року було створено Перемишлянський деканат.

У 1914 році Копертинський помер внаслідок важких переживань, викликаних війною. Газета «Діло» повідомила, що о. Ісидор помер 23 серпня на 49 році життя. Був членом майже всіх українських товариств. Сюди справді вже підходили російські війська і парох мабуть переживав за свою долю. Його замінив о. Іван Костельний, який пробув тут від жовтня 1914 до 20 квітня 1921 року. Прибув сюди з села Залісці, де був помічником пароха протягом 3 років. Звідси Костельний чомусь перейшов у невелике село Ґринів біля Бібрки, а в 1927 році був поставлений парохом села Оліїв на Поділлі. Костельний став священиком 1910 року. Коли в лютому 1918 року відбувся конкурс на посаду пароха в Перемишлянах, то надійшли заяви на цю посаду аж від 21 священика. Перевагу отримав о. Іван. З інформації Костельного 1918 року випливає, що російське військо забрало дзвони з місцевої церкви.

19 березня 1921 року відбулася передача майна церкви о. Омеляну Ковчу в присутності о. Костельного та церковних провізорів: Івана Безп'ятка, Івана Трофим'яка, Степана Гука та з Коросна Іллі Брошка і Василя Баджари. При цьому було зазначено, що парафіяльне помешкання в Перемишлянах зруйноване в час війни і парох мешкає в колишній хаті Єлизавети Новаківської, переданої для заснування богослужбової фундації. В церковній касі було 5265 польських марок готівки та було ще кілька ощадних книжок на заощаджені колись кілька тисяч корон. Ці кошти пропали, бо розвалилася австрійська держава.

5 серпня о. Омелян Ковч отримав презенту від Альфреда Потоцького і був затверджений парохом. Він народився 20 серпня 1884 року в Космачі на Ґуцульщині в родині священника. Богословську освіту отримав у Римі. Священиком став 1911 року. Спочатку душпастирську діяльність проводив у Галичині, опісля займався місіонерською діяльністю серед українців у Боснії. Повернувся в Галичину і в 1919 році став військовим капеланом УГА. Мав 6 дітей.

8 червня 1926 року за якусь провину на о. Ковча консисторія наклала суспензію на 3 місяці. Тобто він не мав права проводити відправи до вияснення ситуації.

У 1930 році о. Омелян Ковч мав тут 945 вірних. В акті огляду храму 1930 року о. Іваном Луцишином з Осталович (деканом) зазначено, що в ньому були 3 позолочені чаші, 5 фелонів, в касі 285 зол. готівки. Андрій Прончак пожертвував до храму балдахін. Будувалася хата для пароха. Провізорами були Дмитро Прончак, Іван Трофим'як та Степан Гук, дяком був Степан Маринюк. В 1930-х роках вийшла книжка о. Омеляна «Чому наші від нас утікають» (146 сторінок).

В часи німецької окупації о. Омелян всіляко допомагав Перемишлянським євреям рятувати своє життя. Він вихрещував їх і видавав відповідні документи. Про це дізналося гестапо і 30 грудня 1942 року він був арештований. Утримувався в тюрмі у Львові. Керівництво церкви пробувало врятувати пароха, але він не бажав відмовитися від своєї діяльності серед увязнених. В серпні 1943 року німці перевели його в табір смерті Майданек. Там він помер у шпиталі 25 березня 1944 року. 26 червня 2001 року був завершений процес його беатифікаціі і Папа Римський в публічному виступі перед сотнями тисяч вірних на львівському іподромі проголосив його блаженним разом з 23 іншими мучениками та визначив днем вшанування його пам'яті 27 червня.

23 липня 1943 року заступник декана о. Іван Каспрук просив консисторію поставити завідувачем парафії Перемишляни о. Сергія Ковча. Такий дозвіл був даний, але оскільки о. Сергій був молодим, то помічником йому був призначений о. д-р Роман Яценків. Невідомо, як з ними склалися справи, бо 15 серпня 1944 року на парафію Перемишляни просився у консисторії о. Микола Кулицький. Його парафія Конюшків біля Брод зовсім була зруйнована війною. Консисторія погодилася, але й він тут не осів. 22 серпня 1944 року в Перемишляни просився о. Станіслав Шпитковський, бо в раніше запропонованій йому парафії ІІІоломия були знищені парафіяльні будинки. Консисторія видала грамоту на Перемишляни, але невідомо, чи він туди прибув.

Із виходом УГКЦ з підпілля…….. 1990р. в нашому місті була зареєстрована греко-католицька громада. Спочатку всі Богослужіння відправляв о.Дмитро Михайлищук, який був парохом у храмі Св.Миколая з …….. по ……….. В часи комуністичного безбожництва о.Дмитро таємно у себе в хаті хрестив дітей, вінчав молоді пари.

З …… червня 1990р. парохом храму Св.Миколая став о.Володимир Петриця, який своїми чудовими проповідями, переконливим словом, власним прикладом зорганізував нашу парафію. До церкви потягнулися сотні, тисячі людей, які прагнули почути Боже слово, приступити до Святої Тайни Покаяння та Пресвятої Євхаристії. Під час Святої Літургії люди стояли на дворі, бо храм наш не великий. Тоді постало питання добудови храму. І вже у 1990 році добудова була завершена. Однак цим питання не було вирішене. Багато людей все ще стояли на подвір’ї, мокли під час дощу, мерзли на морозі, переносили і жар і холод.

У зв’язку з цим під час одного із засідань парафіяльної ради о.Володимир висловив думку про будівництво нового великого храму в місті. Члени парафіяльної ради, а згодом і вся громада підтримали цю про позицію. І почалася клопітка робота по збиранню відповідних дозволів, вибору місця для нового храму.

Нову церкву вирішили збудувати при в’їзді у райцентр Перемишляни. В іншому місці ця велична споруда не вписалася б на висотну архітектуру містечка.

Після одержання всіх дозволів, 1 серпня 1993 р. було посвячено камінь під будову храму Св.Володимира Великого (фото 1, 2,2а). Владика Фелемон Курчаба зачитав послання Кардинала Мирослава – Івана Любачівського (фото 4). У промовах отця-декана Володимира Петриці, голови Перемишлянської райради п.Тараса Шаха та інших, які виступали перед величезним здвигом народу під час церемонії посвяти, проходила думка-впевненість: разом із Богом, великим будівничим, парафіяни зведуть новий храм (ф 5,6). Добрий початок, кажуть, то пів справи. Пів справи зроблено – закладено і посвячено перший камінь нового храму(фото додається).

Храм Св.Володимира Великого зводили всім миром. Будівництво почалося у складний час. Наші парафіяни відкладали останні копійки, щоб дати їх на закладини фундаменту храму.

Будівництво храму тривало декілька років. Робота не була легкою і не могла бути поспішною. Над всім треба було добре подумати, бо й інженер на будові, і будівельники, і всі люди, які брали участь у спорудженні храму, таку величаву будівлю зводили в перше. Тай зводив цю споруду не один монолітний колектив майстрів, а , по суті, все місто. Було розроблено цілий графік, згідно якого щодня інша вулиця споряджала своїх робітників на будівництво. Всі працювали злагоджено, з любов’ю, не зважаючи на те, що працювали без платно. Сам Бог допомагав нам у цьому (фото…). І ось настав день 28 липня 2002 року – день посвячення новозбудованого храму. Величава і багатолюдна процесія (ф.1,2,3,) вирушила із храму святого Миколая до новозбудованого храму.

Хлібом і квітами зустріли владику Юліана Гбура (ф.4)

Після церемонії приготування владики до служіння Святої Літургії (ф5) почалося освячення престолу (ф6.7) і освячення самого храму (ф8).

За сумлінну душпастирську працю отця Володимира було нагороджено митрою і нагрудним хрестом (ф9). Багато парафіян за великий вклад у будівництво нового храму були відзначені церковними нагородами (ф10).

Крім такої великої господарської роботи на парафії активно вирувало духовне життя.

Вже в листопаді 1990 р. було створено дитячий хор «Осанна» під керівництвом п.Ольги Гавінської. Хор завоював велику популярність не тільки в міст, але і поза межами України. Так із 10 по 16 серпня 1991 р. юні хористи стали учасниками VI всесвітнього Дня молоді, який проходив у Ченстохові (Польща). Знаменно, що молодь світу зібралася біля ікони, яка має українське походження. Була вона намальована Візантійським художником на замовлення Київського князя Мстислава і більше двохсот років знаходилась на українській землі. Шістсот років тому ікона потрапила до монастиря оо.Павлінів у Ченстохові (ф1).

На цьому Дні молоді був присутній святіший Отець Іван-Павло ІІ, який звернувся до молоді світу з привітальною промовою 18 мовами народів світу зокрема, до українців такими словами: «Сердечно вітаю молодь України, яка прийшла на Ясну гору до спільної Матері з нагоди всесвітнього братства, що нас усіх єднає як дітей одного батька. Слава Ісусу Христу».

В червні 1992 р. хор «Осанна» взяв участь у фестивалі дитячих церковних хорів у м.Стальова Воля (Польща), (ф. 2,3) в 1994 р. нас запросили на два тижні до Німеччини. Там ми жили в німецьких сім’ях, кожного дня мали екскурсії, концерти. Німці радо вітали наших дітей. А 24 серпня 1994 р. хор взяв участь у святкових заходах з нагоди Дня Незалежності України, який організовували українці в Мюнхені. (ф. 4,5,6,7,8)

Духовне життя парафії наповнювалось щораз новими важливими подіями: посвячення приміщень шкіл, дитячого садочка, підприємств та організацій. В СШ №2 о.Володимир, а пізніше с.Ірина (студитка) вели уроки катихизму для учнів молодших класів. Багато учнів старших класів зорганізувалися у братство «Воїни Ісуса». Вони збиралися в школі в після урочний час один раз в тиждень, читали Святе Письмо, розучували релігійні пісні, відмовляли Вервицю, займалися доброчинною діяльністю.

Починаючи з 1991 р. в день останнього дзвінка та 1 вересня для учнів-випускників в храмі Св.Миколая відправляється Служба Божа. Учні отримують благословення священика з нагоди їх вступу в доросле життя.

З ініціативи душпастирської ради храму було проведено кілька фестивалів «Великодні дзвони», які проходили на подвір’ї храму або в парку навпроти храму. Програма фестивалю включала виставку писанок, святкових рушничків для великодніх кошичків, гаївки, спортивні змагання.

А 15 лютого, в день Стрітення Господнього, кожного року проводиться свято « Проводи коляди». Тепер це свято набрало районного рівня.

Детальнішу інформацію про життя парафії можна отримати на парафіяльному сайті http://ugccsm.org.ua/

Храм Різдва Пресвятої БогородиціРедагувати

Церква Різдва Пресвятої Богородиці (ПЦУ). Будівля храму є переобладнана з будинку. Освячена і відкрита для вірян у 1990 р. Настоятель прот. Михайло Щербань

Храм Вознесіння ГосподньогоРедагувати

Церква Вознесіння Господнього (ПЦУ). Настоятель прот. Богдан Сливка

Церква Святого Володимира та блаженного мученика Омеляна КовчаРедагувати

Храм Святого Володимира та блаж.муч. Омеляна Ковча (УГКЦ). Освячено новозбудовану церкву у 2002 р.

ТуризмРедагувати

Поряд з Перемишлянами розташована Свято-Успенська Унівська Лавра (УГКЦ) та Свірзький замок (XVIIст).

На таблиці, над в'їздною брамою, зазначено, що замок зведено в 1482 році і належить він роду Свірзьких. В середині XVII ст. землі і замок перейшли у власність графа О.Цетнера. Замок укріпили і перебудували і він набув вигляду, який зберігся до нашого часу. Замок розташований на високому пагорбі та був оточений  непрохідними болотами, ставком, ровом і звідним мостом. Перед замком був розбитий великий парк.

Замок має два подвір'я. Одне знаходиться в нижній частині замку з лівої сторони від головних воріт і відведений під господарські приміщення, та має окремі ворота. Друге подвір'я знаходиться за головними воротами замку і оточене житловими приміщеннями. Обидва подвір'я з'єднані між собою проходом з сходами. Південне крило верхнього замку завершується прямокутними у плані триярусними вежами з стрільницями. Оборонні вежі розташовані також в кутах північного корпусу і в центрі західного фасаду. з правої сторони від брами замку знаходиться кругла оборонна вежа.

Хоч замок і розташований у вигідному місці для оборони, не має оборонного планування. Це замок палацового типу, зведений у вишуканому ренесансному стилі. В 1648 році замок спалили татари. Та в 1672 і в 1675 роках замок вистояв турецьку облогу. Замок був родинним гніздом родини Цетнерів до XIX ст. З 1907 року замком володів граф Роберт Лямезан Селянс, який багато зробив для оновлення замку та інтер'єрів палацу.

У 1914 році замок спалили росіяни, згоріли всі цінності, які московити не змогли винести, та велика бібліотека. Але граф Салянс не полишив споруду, після війни він знову відреставрував замок. Та настав 1939 рік, далі можна без зусиль здогадатися, що відбулося. До 1975 року замок стояв пусткою та занепадав. В 1975 році заслужений архітектор України Андрій Шуляк домігся реставрації замку, яка закінчилася в 1983 році.

Зараз замок перебуває в перманентних реставраційних роботах, які то починаються то затухають протягом десятків років і використовується як будинок архітектора. Хоча вирізняється охайністю і досить пристойним станом споруд.

У цьому замку проходили зйомки фільму «Три мушкетери». Замок був резиденцією леді Вінтер.

Свято-Успенська Унівська ЛавраРедагувати

Заснований князем Федором Любартовичем на початку XV ст. Унівський монастир у XVIІ — XVIII ст став важливим просвітницьким осередком на галицьких землях. Тут діяли духовна семінарія й друкарня. У монастирі побувало чимало відомих на той час релігійних особистостей та просвітителів. За планувально-просторовою побудовою укріплений монастирський комплекс нічим не відрізняється від регулярних баштових замків. Він квадратний у плані, з внутрішнім двором; у первісному вигляді мав чотири наріжні башти. З південного боку оборонного муру було влаштовано в'їзну браму з баштою над нею. У центрі замкового двору, сформованого двоповерховими корпусами келій і будинком митрополита, стояла церква з прибудованою до неї оборонною баштою-дзвіницею. Унівський монастир було оточено глибоким ровом і високим земляним валом. В'їзд до монастиря здійснювався через звідний міст перед в'їзною баштою.

За час існування монастирські споруди неодноразово перебудовувалися. Так, значна реконструкція комплексу відбувалася в 1710—1741 рр., зокрема, було модернізовано оборонні мури та башти. Ймовірно, тоді ж дерев'яні корпуси келій монастиря замінили на муровані. Наступна значна перебудова монастирських корпусів, насамперед його південно-східної частини, сталася на початку XIX ст у зв'язку з формуванням апартаментів митрополита. Тоді ж було розібрано північно-східну і південно-східну наріжні башти та надбрамну башту з півдня. У XIX ст. засипали оборонні рови та знесли вали, що оточували монастир.

Унівський монастир незважаючи на перебудови в минулому, нині загалом збереглася історична планувально-просторова структура монастирського комплексу, організована двоповерховою периметральною забудовою двору та церквою Успіння Пресвятої Богородиці на монастирському подвір'ї.

Домінантою монастирського ансамблю залишається храм Успіння Пресвятої Богородиці, зведений в середині XVI ст. Це однонавовий, тридільний храм з півкруглою рівноши-рокою з навою та бабинцем апсидою. Перекриття усіх приміщень склепінчасті. До південного фасаду примикає двох'ярусна квадратна у плані башта-дзвіниця. Стіни притвору зміцнено контрфорсами та ескарповано муруваннями. На рівні завершувального фриза будівлі збереглися ключоподібні бійниці. Лаконічні форми споруди з невибагливою пізньоготичною пластикою декору та наявністю контрфорсів надають храму яскраво вираженого оборонного характеру. Лише бароковий фронтон, що з'явився в результаті реконструкцій початку XVIII ст, пом'якшує строгий вигляд церкви. Бароковими рисами позначено й завершення двох уцілілих наріжних башт, що фланкують західний мур монастиря.

Нині Унівський монастир-фортеця — це не тільки значний духовний осередок Галичини, а й визначна пам'ятка оборонної архітектури XVI—XIX ст., яка приваблює шанувальників української старовини.

МузеїРедагувати

Перемишлянський історико-краєзнавчий музейРедагувати

Перемишлянський історико-краєзнавчий музей розташований в старовинному будинку, колишній відділ повітового лікаря (пам'ятка архітектури початку ХХ ст.). Загальна площа експозиційних залів — 436 м2.

Вперше двері історико-краєзнавчого музею у м. Перемишляни відкрилися 9 травня 1988 р.

Завітавши до музею можна побачити експозиції про всі періоди історії, зокрема у хронологічному порядку розташовані виставки, які розповідають про історію нашої держави: 

•    у підвальних приміщеннях знаходяться чотири зали, що висвітлюють епоху первісно-общинного ладу, княжої доби, Козаччини та історію Перемишлянщини. 

У залі № 1 відвідувачів обов'язково зацікавить опис і картина Перемишлянського замку, інформація про основні періоди розвитку людського суспільства       (палеоліт, мезоліт, енеоліт), а також матеріали трипільської та липицької культур. У вітринах музею експонуються нуклеуси, скребачки, ножі, пластини, які були знайдені під час розкопок на території Перемишлянського району. 

Зал № 2 присвячений історії формування Київської Русі. Представлені портрети київських князів. Цінним експонатом у цьому залі є бойова сокира XII—XIII ст.

Зал № 3  присвячений подіям національно-визвольної війни 1648—1654 рр. під проводом Б. Хмельницького.

Зал № 4 розповідає про історію нашого краю. Тут можна ознайомитися з книгодрукуванням на Перемишлянщині (Святоуспенська Унівська Лавра), історією родини Шептицьких;

•    на першому поверсі знаходяться чотири експозиційні зали та зал природи.  В залі розміщена панорама Свірзького замку (пам'ятка архітектури XV ст.), представлено 2 настінні вітрини «У світі тварин і рослин», «Під охороною держави». 

У залі № 5 «Галичина в складі Австро-Угорської імперії» представлені знаряддя праці: ціпи, терлиці, жорна, віялка, ковальський міх і т. д., що використовувалися в даний період. Тут можна ознайомитися з копією указу імператриці Марії-Терезії про приєднання Галичини до Австрійської імперії під назвою Галичина і Лодомерія. В одній з вітрин розміщені українські національні костюми.

У залі № 6 можна ознайомитися з подіями нашого краю в роки Першої світової війни, його соціально-економічним становищем, розвитком промисловості і піднесення революційного руху. Експонуються зразки документів часів Австро-Угорщини.

На окремих стендах висвітлюється зародження УСС, бойові дії на фронтах Першої світової війни. Розміщені фотокопії портретів Олени Степанів, Гриця Косака, Михайла Галущинського та ін.

Зал № 7 присвячений подіям Першолистопадового чину, утворенню Західно-Української республіки, Української Народної Республіки, представлено фрагменти  I—IV універсалів, зразки паперових грошей. 

На стенді «УПА — армія безсмертних» представлено фотознімки військових командирів, зв'язкових, медсестер, станичних ОУН-УПА.

У вітрині «Західна Україна під Польщею (1919—1939 рр.)» подано інформацію про окупаційний режим Польщі, економічну і культурну діяльність на західноукраїнських землях того часу.

Події другої світової війни представлені у залах № 8, 9. Окремі вітрини висвітлюють зародження УПА та період національного відродження краю.

Експозиції залу  № 10 розповідають про історію виникнення руху дисидентів-шестидесятників, заснування «Товариства української мови ім.  Т. Г. Шевченка», відкриття пам'ятника Т. Г. Шевченку в м. Перемишляни, висвітлюють події Чорнобильської трагедії, розповідають про учасників бойових дій в Афганістані. Тут можна дізнатися про знищення сотень тисяч пам'яток історії і культури, розправи НКВД над мирним населенням, руйнування церков, костелів у XX ст. Зацікавить відвідувачів інформація про проведення перших виборів до Верховної Ради України.

Пам'яткиРедагувати

Костел святих апостолів Петра і ПавлаРедагувати

Згідно з даними Шематизів римо-католицьку парафію в місті було закладено в 1642 році, хоча метричні парафіяльні книги велись з 1633 року. Записи львівського архієпископа Яна Прухніцького за 1623 р. свідчать, що первісний костел разом з містом спалили татари, а в протоколі візитації архієпископа Вацлава Сераковського від 1774 р. зазначено, що місцевий храм на початку XVIII ст. був знищений під час військових дій (документи та коштовності забрали до Львівської катедри, а частину майна перенесли до домініканського костелу у Перемишлянах). Монастир домініканців-обсервантів був заснований приблизно у середині XVII ст. за фінансової підтримки родини Потоцьких. Ймовірно, що саме тоді ж ченці збудували потужний оборонний костел, який 1730 р. освятив архієпископ Ян Скарбек під титулом свв. апостолів Петра і Павла (разом з 3 вівтарями та 3 дзвонами). 1774 року храм мав 5 вівтарів: свв. апп. Петра і Павла, св. Тадея, Матері Божої Святого Розарію, св. Домініка (на початку XIX ст. замінили вівтарем св. Миколая), св. Вінцента з Ферари. 1792 року після закриття монастиря домініканський костел перейшов у розпорядження дієцезіального духовенства.

Римо-католицька Перемишлянська парафія спочатку належала до деканату Дунаїв, а з 1787 року — до Свіржа. У 1819—1869 рр. парохом був о. Войцех Хілярський, а у 18701879 рр. — о. Августин Пайонк. У 1885—1929 рр. від 2 до понад 4 тисяч парафіян (з півтора десятка сіл) перебували під опікою настоятеля о. Зигмунта Більського. Після відділення у 1932 р. з Перемишлян парафії Вовків чотири тисячі вірних у 19361939 рр. обслуговував парох о. Петро Струшкевич. Парафія мала 5 філіальних святинь.

Костел у с. Коросно [6], збудований та освячений у 1912 р., нині перебуває у стані руїни, як і святиня у Пнятині (1928 р.). Храм у Сиворогах спорудили у II половині 30-х років. В Ушковичах святиня існувала з 1870 р., у 1935—1936 рр. тут збудували костел, який у 1944 р. віддали християнам-євангелістам. З 1949 р. будівлю стали використовувати як колгоспний склад, а 1992 р. колишній костел [7] знову отримала громада християн-євангелістів.

У 1945 р. о. Струшкевич та частина парафіян виїхали до Польщі, костел закрили (став зерносховищем), у 1950—1972 рр. будівля храму належала будівельній організації «Міжколгоспбуд», потім — заводу «Модуль». 13 грудня 1991 року була зареєстрована громада вірних, яка спочатку послуговувалась цвинтарною каплицею. Костел повернули лише 6 вересня 1996 р., а 30.01.1997 р. його зареєстрували як власність спільноти. 1 квітня 1997 р. архієпископ Мар'ян Яворський освятив храм. 16.05.1997 р. римо-католикам передали чотири будівлі, що прилягають до костелу [1, 2, 3, 4, 5]. У 1998 року Перемишляни увійшли до складу відновленого Золочівського деканату. Сьогодні до парафії, яку обслуговують отці-салезіани, належать також села Глібовичі, Плетеничі та Погорільці. Єпископ Мар'ян Бучек, Ігор Седельник. (Львівська Архідієцезія латинського обряду. Ілюстрована розповідь. T. 1 'Парафії, костели та каплиці'. Частина 1. Львів, 2004 [20.09.2004] Костели і каплиці Римсько-Католицької Церкви в Україні: Перемишляни.)

Співпраця із містами Республіки ПольщаРедагувати

«Міста-побратими» або «Поріднені міста» — міста, розташовані в різних державах, між якими встановлено постійні дружні зв'язки для взаємного ознайомлення з життям, історією та культурою, для досягнення кращого взаєморозуміння, зміцнення співпраці та дружби між народами різних країн.

Співпраця міст реалізується через обмін делегаціями, художніми та спортивними колективами, виставками, а також літературою, кінофільмами, фотоматеріалами про життя міст. Не менш важливим є і обмін досвідом ведення міського господарства.

Сьогодні м. Перемишляни підтримує дружні зв'язки з містами Скавіна та Лосіце (Республіка Польща).

м. Скавіна

Місто і Гміна Скавіна розташоване недалеко від всіма знаного Кракова, належить до Малопольського воєводства Краківського повіту. Засновником міста є король Казимир Великий. У 2002 році Папа Римський Іван Павло ІІ під час відвідин своєї батьківщини побував і поблагословив м. Скавіна. У місті багато підприємств, закладів культури та спорту.

23 серпня 2009 року підписано Акт встановлення партнерських стосунків між містом Перемишляни на Україні та містом і ґміною Скавіна в Польщі. 

Впродовж часу співпраці неодноразово здійснювався обмін делегаціями, зокрема, найбільші результати і приємні враження залишають взаємні відвідини груп дітей, які під час спілкування пізнають культуру і побут сусідньої держави. Такі візити здійснюються кожного року. 

м. Лосіце

Місто і Гміна Лосіце знаходиться у Мазовецькому повіті. Розташоване за 120 км на схід від столиці Польщі Варшави.  Перша згадка про Лосіце датується 1264 роком. А вже у 1505 році місту надається Магдебурське право. Вулиці багаті на давні архітектурні споруди.

20 червня 2011 року підписано угоду про партнерство між містом Перемишляни на Україні та містом і ґміною Лосіце в Польщі.

Веніамін СікораРедагувати

Особистість майбутнього українського академіка Веніаміна Сікори формувалася у Перемишлянах (до 10-ліття від дня смерті)

«Перемишляни — це роздуми, вірші, задуми, і завжди Україна була першим світлом, куди вдивлялося все моє стремління в житті, що простягалося перед всього»,- В.Сікора про серцю миле місто.

Благодатна українська земля щедра на безкраї поля, густі карпатські ліси, наповнені життям ріки і найголовніше — на хороших і талановитих людей. Напевно, немає такого краю в нашій державі, з якого не вийшов би у світ талановитий поет чи  художник, артист, спортсмен  чи науковець.

У невеликому  містечку Перемишляни народилося і жило чимало відомих особистостей. Місто славиться жертовним служінням світлої пам'яті блаженномученика отця Омеляна Ковча, відомим на весь світ клезмером Леопольдом Козловським, видатним пасічником Юліаном Любінецьким. Всі ці люди, кожен у своїй галузі, стали знаменитостями.  Рідне місто Перемишляни давало наснагу до творчих злетів  і, без сумніву, зажди зігрівало  душу  світлими та теплими спогадами .

Великою гордістю  перемишлянської землі  є  академік та публіцист Веніамін Дмитрович Сікора, який підкреслював вирішальне значення національної ідеї для створення економічно сильної України.   Ця людина   була настільки  працелюбна і розумна, що   просто неможливо в одній статті висвітлити цілком  сутність характеру, розказати про всі плани та наукові доробки  Веніаміна Дмитровича.  Тому  хочу розказати найголовніше, щоб ще раз привернути увагу  перемишлянців до цієї достойної особистості.

Народився майбутній академік Сікора Веніамін Дмитрович 1 січня 1940 року в селі Посадові Томашівського району Люблінської області. Батьки його були освічені люди. Веніамін виростав у селі Посадові, де з раннього дитинства захоплювався розповідями рідних про звитяжних українських лицарів, народними піснями, обрядами.

У 1944 році сім'ю Сікорів, у ході операції «Вісла», депортують із Холмщини до Перемишлян Львівської області, отже, другою батьківщиною вченого стає місто Перемишляни. Тут Веніамін 1 вересня 1946 року вступив у перший клас Перемишлянської середньої школи, брав участь у шкільному хорі, танцювальному гуртку. Посилено займався спортом, зокрема легкою атлетикою та футболом.

Батьки зауважили, що у сина є великі здібності, і  вирішили  після закінчення школи віддати його на навчання до університету.  Веніамін теж мріяв про це.  У 1946—1956 роках  жити на Галичині було важко: голод, колективізація. Але в родині Сікорів Веніамін був єдиною дитиною, і батьки доклали всіх зусиль, щоб вивести сина в люди.  Батько Дмитро працював у торгівлі, мати Віра — домогосподарка, але і добра кравчиня — шила модні жіночі костюми.  Саме  щоденна наполеглива праця забезпечила сім'ї  Сікорів   певний достаток . Тому Веніамін завжди одягався модно і зі смаком.

Веніаміну симпатизували ровесники, у нього завжди було багато друзів. Любили його за розум, веселу вдачу, товариськість, ввічливість. Про це у своїх спогадах згадує однокласник Михайло Женчук. Він розказує: «Веніамін Сікора був середнього зросту, блондин, гарний з лиця, волосся кучеряве, мав атлетичну будову. Був чемним у поведінці з друзями, давався любити».

Однокласники, а згодом і одногрупники говорили, що з Веніаміна буде велика людина.  І справді, за кілька років  Сікора закінчує історичний факультет Львівського та економічний факультет Київського університетів, а далі — невтомна наукова, аналітична та публіцистична праця. Веніамін Дмитрович — аспірант у Київському університеті ім. Т.Шевченка, з 1970 до 1992 р. — доцент, професор Київського університету культури.  Згодом засновник Академії наук вищої школи України. Професор, дослідник університету Ватерлу (Канада), президент Української асоціації соціально-економічних досліджень, менеджменту та прогнозів. Провідний дослідник з економіки  комітету з проблем антикризових заходів і ринкової трансформації української економіки комісій Верховної Ради, член Центрального Правління Всеукраїнського товариства «Просвіта», радник Голови Національного банку України Віктора Ющенка та комісій ВР України, член Королівського економічного товариства Великої Британії, Європейської економічної асоціації, інших міжнародних об'єднань. Основні роботи — з теорії перехідних економік, сучасних міжнародних валютно-фінансових відносин, порівняльного аналізу економічних систем. Величезним є науковий доробок вченого — понад 160 праць, зокрема 5 монографій.

У 1989 році саме В. Сікора, палкий патріот України, очолив розробку соціально-економічного розділу програми створюваного у той час Руху, став першим головою його соціально-економічної колегії. Пізніше  він робив усе для того, щоб економічні реформи в Україні мали  « людське обличчя», рішуче виступав проти тієї моделі олігархічно-кланового капіталізму, яка врешті-решт запанувала в нашій державі. Веніамін Дмитрович був сповнений творчих задумів та проектів. Йому  притаманні  принциповість та повна відданість науці. Особливих слів заслуговує громадянська позиція та патріотизм  Сікори. Близьким другом  академіка був Василь Кук — 5-й Голова проводу ОУНР на українських землях.  Вони  часто зустрічалися та обговорювали  проблеми, які згодом реалізовувалися у конкретні  справи.

Обірвалося життя визначного українського вченого Веніаміна Сікори на 65-му році життя  10 серпня 2004 року.

Перемишлянщина   гордиться  цією визначною Людиною.

На  стіні школи, де навчався  Веніамін Дмитрович, розміщена меморіальна дошка, у місті є вулиця імені В.Сікори . Але лише цього замало. Кожен, хто любить рідне місто, мусить обов'язково знати славетні імена людей, які прославили Перемишляни.  А життя Веніаміна Сікори є прикладом  титанічної роботи над собою, величезної любові до рідного краю, його Особистість втілює найдостойніші людські цінності.

ОсвітаРедагувати

  • Центр дитячої та юнацької творчості
  • Перемишлянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Омеляна Ковча
  • Перемишлянський професійний ліцей
  • Навчально-виховний комплекс «Перемишлянська школа-гімназія»

РелігіяРедагувати

  • Церква Святого Миколая УГКЦ
  • Храм Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ
  • Храм Вознесіння Господнього ПЦУ
  • Церква Святого Володимира та блаженного мученика Омеляна Ковча УГКЦ
  • Костел Святих Апостолів Петра і Павла РКЦ

КультураРедагувати

 
Перемишлянський історико-краєзнавчий музей
 
свято гаївок 2011р
  • Районний Народний дім м. Перемишляни
  • Районна бібліотека для дорослих
  • Районна бібліотека для дітей
  • Центр дозвілля молоді м. Перемишляни
  • Перемишлянська музична школа
  • Історико-краєзнавчий музей м. Перемишляни

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

Пов'язані з містомРедагувати

  • Блаженний отець Омелян Ковч
  • Михайло Шкільний — український правник родом з Галичини. З 1921 р. був суддею і громадський діячем у Перемишлянах.
  • Крислач Іван — український художник-графік, навчався в місцевій гімназії.
  • Гжеськовяк Аліса — польська політична діячка.
  • Райх Вільгельм — австрійський та американський психоаналітик, народився в Добряничах (Перемишлянський район).
  • Веніамін Сікора — український академік.

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Грицак Е. (1936) Перемишль тому сто літ, Перемишль: накладом товариства «Стривігор», друкарня А. Блюя; — С. 26
  3. Добрянський А. (1893) Історія єпископів трьох поєднаних єпархій, Перемишльськой, Самборськой й Саноцкой, от найдавніших Времен до 1794 г. — Львов.
  4. Piotr Stawecki. Korytowski Adam // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy imienia Ossolińskich, W-wo Polskiej Akademii Nauk, 1968—1969. — t. 14. — S. 150. (пол.)

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати